Усі думки Віктора були про танк, про його бойову машину. Саме з цими думками він повертався додому, ось вже й виднівся рідний під’їзд, кнопка ліфту, його поверх, ключ в замок, відкрились двері, кнопка живлення, навушники на голову, і ось вона довгоочікувана мить – мить бою, мить атаки. Віктор був не справжнім танкістом, а віртуальним. Майже весь свій вільний час хлопець проводив в онлайн-грі, змагався і воював на передовій. Спочатку діставалось звичайно йому, але з плином часу набувався досвід і Віктор став вправним і відважним танкістом.
В під’їзд будинку Віктора зайшла сімейна пара, на вид циганської зовнішності. Чоловік з жінкою обходили квартири з надією щось хороше і корисне випросити для себе в мешканців будинку. Дійшла черга і до квартири Віктора, пара подзвонила у дверний дзвінок, ніхто не підходив, але двері трохи привідкрились, просто Віктор через задумливість і неуважність забув їх добре зачинити, чим і скористались ворожі «диверсанти». І поки Віктор трощив ворога на передовій , і був весь у грі, «диверсанти» діяли в тилу. Спочатку постраждала кухня – поцупили мікрохвильовку, електром’ясорубку інші дрібниці, потім з ванної кімнати зникли бритва, фен… І уже на останок ворог вивів з ладу зв’язок – викравши стаціонарний телефон. «Диверсанти» зі здобиччю зникли так само непомітно як і прийшли.
Через певний час додому повернувся головнокомандуючий танкових військ – тато Віктора, згодом підтягнулась і його права рука – мати хлопця. Керівництво відразу помітило повний провал оборони і покарало танкіста. Танк(комп’ютер) у Віктора звичайно ж відняли, а самого бравого танкіста розжалували, понизили до рядового-домашнього підлого-посудомийника.
RD
Дивіться також: | 
0
