Ярослав прокинувся рано, за вікном було ще темно, посеред кімнати світилась гірлянда на новорічній ялинці, Ярослав підійшов до ялинки і вимкнув китайське чудо техніки, яке з вечора забули вимкнути діти. Швидко одягнувшись чоловік закип’ятив собі склянку чаю і вийшов на вулицю.
- Теж не спиться?
По подвір’ю вештався домашній собака – Лошарик. Коли пес був молодим, гарно гавкав, відганяв чужинців, то звався Шариком. Але роки йшли, Шарик зістарився, гавкати і бігати став менше, його вже і не прив’язували, одним словом вийшов на «собачу» пенсію і став Лошариком. Шарик особливо не ображався, а зайвих дві літери в імені йому ні про що не говорили, і на смак їжі та умови його проживання це аж ніяк не впливало.
Ярослав швидко допив свій чай і пішов на роботу. Останнім часом справи в сім’ї йшли не дуже, тому чоловік і йшов раніше з дому.
Відпрацювавши зміну втомлений і засмучений він повертався додому. Ярослав передчував щось недобре, день був невдалий, ще й до того і зарплату затримували, а попереду свята…
Переступивши поріг дому, на чоловіка відразу ж накинулась жінка.
- Ти такий самий невдаха як і твій собака!
- Лис сьогодні дві курки вкрав, а він хоч би гавкнув!
- А я то тут до чого?
- Точно сказав, ти взагалі ні до чого тут!
Ярослав вийшов на двір, саме під його гарячу руку, чи точніше ногу, попав Лошарик, собака отримав носка під зад, заскавулів і втік подалі. Чоловік з жінкою ще трохи посварились і затихли, пішли вечеряти.
Ярослав трохи заспокоївся і вийшов надвір, покликав Лошарика, але собаки не було. Спробував позвати і пошукати його, хоч і стояв грудень надворі але снігу не було і було досить сухо, тому ніяких слідів знайти не вдалось. Чоловік хвилювався за скоєне, як би там не було але за багато років усі звикли до Шарика, який ніби вже й став членом родини, та й подвір'я без собаки ніби спорожніло, але нічого вдіяти Ярослав вже не міг.
Пройшло декілька днів, Ярослав зранку вийшов на вулицю.
- О повернувся, ну молодець, пробач мені, не знаю навіть як так вийшло!
- Та й що ти міг зробити з тим лисом, добре що й не чіпав його, а то ще би сказу додому приніс!
Чоловік подивився під ноги і побачив велику кістку.
- О, то ти хабара приніс, але я ж не їм кісток!
Ярослав підняв кістку, і хотів її занести до собачої будки, але побачив, що кістка непроста, вона була велика , стара та ще й коняча, з копитом і на копиті якимось чином збереглась підкова.
- Ну і ну, ти ще й щастя додому приніс!
Справа в тому, що в сусідньому селі був ковбасний цех, неподалік якого викидали кістки, якими підгодовувались місцеві собаки і Лошарик в тому числі. Ярослав зняв підкову і прикріпив у своєму будинку. Щастя звичайно його родині це не додало, але в оселі стало якось спокійніше, з’явилась злагода і розуміння.
Дивіться також: | 
0
