Підземна казка, або відкриття Атлантиди. Частина 2
Закінчивши з посвяченням, проходимо Штани (ліва ''холоша'' коротша) і потрапляємо в Геліктитовий коридор.
Геліктити по своїй суті кристали, тому, здається, повинні були б рости правильної форми і мати ідеальну кристалічну решітку. Але коли дивишся на ці кам’яні квіти, розумієш, що квітнуть вони всупереч законам природи. Вчені й досі сперечаються відносно теорій, які описують утворення цих дивних форм, але більшість сходиться на тому, що тут, як і в рослинах, задіяний капілярний ефект. Подивіться, яка краса! А може вони живі?
Ще одна цікава річ в печері - плафони. На стелі чи стіні – друза або монокристал, переважно жовтого чи лимонного кольору.
Але коли до деяких прикладаєш ліхтар – печера наповнюється м’яким золотавим світлом.
А цей ще маленький, але за пару тисяч років підросте.
Зала Золотої осені . Жовтий малюнок на стіні нагадує опале листя.
''Тухис'' з єврейської перекладається, як би це м’якше сказати, як нижня частина спини. Щоб краще зрозуміти цю назву треба проповзти цим повним глини, темним, довгим і вузьким лазом. Признаюсь, мені, щоб пролізти в деяких місцях, приходилось робити глибокий видих. Зате як приємно звідти вилазити!
І ще один плафон прикрашає залу.
Зала Глобус. На стіні видно відбиток глобуса з паралелями і меридіанами. Може це гірські тролі грали ним у футбол?
Далі ще одне дивне утворення. За легендою, гноми, які жили в печері, гарно відсвяткували і, вітаючи Білосніжку, стали підкидати її вгору. В результаті на стелі утворився відбиток її грудей…
А чи доводилось вам бачити зуби дракона? У довжину вони завбільшки із вказівний палець! Неймовірно, звичайний гіпс, а виглядає як коштовне каміння!
Проходимо ще трохи. Упс! На підлозі лежить хтось в червоній касці. Пульс намацати не вдалось… Тут підійшов наш гід Сергій і пояснив, що це чорний спелеолог, який видобував у печері кристали. Ми вже бачили залишки величезного плафона, який зрубав хтось безтолковий в одній з ближніх зал, тому жалю не відчули. Якби ці хлопці краще вчилися в школі, можливо вони зрозуміли б, що чудовий кристал, який формувався тисячі років, за межами печери перетворюється у мутну, невиразну каменюку.
Помалу підіймаємось нагору і ось перед нами Піонерська гірка. Знімати там нічого, це просто крутий спуск по глиняній ковзанці з другого рівня на перший. Кажуть, що для екстриму провідники часом поливають її водою. Будьте обережні, згори місцями звисає солідне каміння!
Зала Зоряного неба, хоча дехто каже Марганець. Враження таке, ніби на стелю наклеїли кристали марганцівки. Все це мерехтить і переливається в променях ліхтарів, тому сфокусуватися фотокамері досить важко. На це краще дивитись своїми очима!
Попереду зала Білосніжки.
На підлозі величезна брила, яка впала зі стелі тисячі років тому через якийсь катаклізм.
Про це свідчить первинна кристалізація на її нижній частині
Вторинна кристалізація виглядає більш скромно, як розсипані по стінах і стелі невеличкі білі троянди.
І ось, крайня точка нашої подорожі. Підйом нагору, на другий рівень, і вузький прохід справа до невеликої зали.
Тепер ми знаємо, де живе єдиноріг!
А також віслючок, Будда і квітнуть глиняні тюльпани.
Наші теж щось зліпили на пам'ять, але не признаються
Тепер можна повертатись.
Кажемо «на добраніч!» сплячим кажанам і вперед, до світла!
Спускаємось ми ще швидше, ніж підіймались. По обличчях видно, що мандрівка сподобалась
Ну і традиційне групове фото на пам'ять.
Відверто кажучи, я ще хотів влаштувати конкурс на кращі спелеологічні штани і мав всі шанси виграти його, бо мої старенькі штопані джинси протерлися наскрізь, але команда, захоплена обговоренням, мене не почула…
Ось і все, все хороше колись закінчується! Хоча, не зовсім все: користуючись близькістю до Завалля, ми ще відвідали залишки Кудринецького замку і заїхали в Рихту, де збереглося дві оборонні вежі. Три дні тривало бурхливе обговорення, обмін враженнями, перегляд фото з друзями, колегами, ріднею. Ще й тепер спливають в пам’яті чудові картини підземного світу.
Здається мені, що ми ще повернемось в Атлантиду…
Інформація для тих, хто захоче повторити нашу подорож. Печера Атлантида утворена в товщі гіпсово-ангідридних порід (кайнозой, неоген, верхній тортон) на глибині 45 метрів. Температура повітря в ній +12, вологість – 90-100%. Висота залів - до 12 м. Загальна довжина розвіданих ходів – понад 3 кілометри, але в пресі проскочило повідомлення про супутникове сканування, згідно з яким ця цифра може зрости до 60 км. А зовсім недавно спелеологи випадково потрапили з печери в ДОТ, збудований в 1938-39 роках…
Наостанок кілька застережень: В Атлантиді часом трапляються колодязі, тому слід уважно дивитися під ноги. Золоте спелеологічне правило: в печері можна залишати тільки відбитки своїх ніг, а виносити – лише фотознімки. Збережемо для нащадків цей вразливий і прекрасний світ!
Крутий репортаж вийшов. Раз пораз ринув у ту атмосферу - зал за залом, спуски і цікаві об'єкти. Якщо буду збиратись в печеру обов'язково перечитаю ці дві публікації. Вони вийшли як путівник по печері. Браво