Маршрут 2: ...- Кам'янець-Подільський -... (1983) - Туристичні поїздки - Туризм - Каталог статей

У 40—50 рр. XIII ст. дальший розвиток міста перервала монголо-татарська навала. В середині XIV ст. його захопила феодальна Литва, а на початку XV ст. — шляхетська Польща. 23 квітня 1793 р. Кам’янець-Подільський у складі земель Правобережної України увійшов до Росії, з цього часу він стає губернським центром.

Нині Кам’янець-Подільський — місто заводів і фабрик, вищих і середніх спеціальних учбових закладів, нових житлових масивів і, звичайно, місто історичних пам’яток.

Подорож по місту розпочнемо з вулиці, яка носить ім’я великого сина українського народу Т.Г.Шевченка (тут і далі виділення за путівником - прим. С.Є.) . На ній розташований сільськогосподарський інститут (зараз Подільський державний аграрно-технічний університет - прим. С.Є.), заснований у 1921р. Він відіграв велику роль у підготовці висококваліфікованих спеціалістів у період соціалістичної перебудови села. В 1934 р. його розформовано, а в 1954 р. він знову відновив свою роботу. Тепер (станом на 1983р. - прим. С.Є.) на п’яти його факультетах — агрономічному, зоотехнічному, механізації сільського господарства, економічному, ветеринарному — навчається понад 5 тисяч студентів. Діє також факультет підвищення кваліфікації керівних кадрів. На 29 кафедрах працює 10 професорів, 111 кандидатів наук. До послуг студентів — чудові лабораторії, кабінети, велика бібліотека, багатогалузеве учбово-дослідне господарство. Із стін інституту вийшло чимало відомих вчених, серед них В.С.Лехнович — автор багатьох праць з рослинництва, патріот своєї Батьківщини, який продовжував науково-дослідну роботу навіть у важкий час блокади Ленінграда. У 1925р. Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут закінчив О.В.Квасницький — український вчений у галузі фізіології тварин, академік АН УРСР, заслужений діяч наук УРСР, Герой Соціалістичної Праці.

Одним із навчальних корпусів інституту є будинок №12. У цьому приміщенні з 1865р. знаходилася духовна семінарія, в якій навчалося багато відомих людей. Серед них видатний український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог, творець класичних хорових обробок українських народних пісень М.Д.Леонтович (1877—1921).

У 1881 р. в місті виникла революційна народницька організація «Подільська дружина», яка ідейно тяжіла до «Народної волі». З «Подільською дружиною» зблизився український письменник і громадський діяч M.М.Коцюбинський (1864—1913), який у 1881 р. приїхав до Кам’янця-Подільського, щоб продовжити навчання. За зближення з подільськими народовольцями і за участь в антиурядових зборах у зв’язку з убивством царя Олександра II M.М.Коцюбинський був заарештований і зазнав переслідувань.

Весною 1882 р. «Подільську дружину» було розкрито, її керівників засуджено і вислано до Сибіру. Проте діяльність народників мала великий вплив на студентську молодь губернського центру.

По вулиці Шевченка, 20, розташований міський Будинок культури. Приміщення побудовано у 1899 р. на ознаменування 100-річчя з дня народження О.С.Пушкіна. Тут часто виступали приїжджі артисти. Так, у 1906 р. на його сцену була запрошена славетна трупа М.К.Садовського, до складу якої входили такі чудові митці, як М.К.Заньковецька, Є.О.Хуторна, І.А.Мар’яненко. Репертуар складали п’єси «Мартин Боруля», «Суєта», «Бурлаки», «Наймичка», «Наталка Полтавка» та інші. У своїх спогадах М.К.Садовський писав: «…Дарма, що в місті вже виступала інша трупа — театр, де ми грали, був щодня повнісінький». Вдруге театр Садовського гастролював у місті з початку 1919 і до березня 1920 р.

12 березня 1922 р. у цьому ж будинку відбулося урочисте засідання Кам’янець-Подільської Ради. З доповіддю про внутрішнє становище країни, економічну політику уряду та про допомогу голодуючим Поволжя виступив М.І.Калінін, з міжнародним становищем Країни Рад ознайомив Г.І.Петровський. Про цю подію розповідає тепер меморіальна дошка.

Поруч — вулиця Пушкіна (очевидно мається на увазі вул.Пушкінська - прим. С.Є.) . На місці, де зараз будинок №43, знаходилося приміщення, в якому з грудня 1919 по червень 1920 р. розташовувався Кам’янець-Подільський повітовий підпільний більшовицький комітет. В умовах жорстокого терору, запровадженого білопольськими інтервентами і петлюрівцями, підпільники організували випуск нелегальної газети «Більшовик», провели у Панівецькому лісі повітову партійну конференцію, обрали ревком і прийняли рішення про підготовку до збройного повстання проти іноземних загарбників і внутрішньої контрреволюції. Під керівництвом ревкому були сформовані і розгорнули бойову діяльність п’ять партизанських загонів. 10 липня 1920 р. в результаті спільних бойових дій радянських військ, повстанського і партизанського загонів Кам’янець-Подільський було визволено.

Вулиця Суворова. У будинку №11 з жовтня 1941 по листопад 1943 р. перебував комітет Кам’янець-Подільської підпільної організації. Патріоти поширювали серед населення антифашистські листівки, закликали чинити опір окуііантам, перешкоджали вивезенню молоді в Німеччину, влаштовували диверсії на підприємствах і залізниці.

У жовтні 1943 р. більшість підпільників було заарештовано, але і в катівнях вони не припиняли боротьби. В ніч на 18 листопада цього ж року група ув’язнених знешкодила тюремну охорону і відкрила камери на першому і другому поверхах. Було врятовано близько тридцяти патріотів.

У приміщенні середньої школи №8 на вулиці Шевченка, 24, до 1917 р. була жіноча гімназія. Тут навчалася активна учасниця народницької революційної організації Кам’янець–Подільської комуни О.І.Розумовська. За свідченням сучасників, за свою сміливість, розум і незвичайну жіночу вроду вона користувалася великим авторитетом серед молоді. Пізніше О.І.Розумовська виїхала в Одесу і вступила там до народницького гуртка Ф.В.Волховського, в якому брав участь відомий російський революціонер-народник А.І.Желябов.

У гімназії здобула освіту професіональна революціонерка Є.С.Шліхтер (1869—1943) — дружина видатного партійного і державного діяча України О.Г.Шліхтера. На початку 90-х років вона проводила революційну роботу на Україні і Поволжі. У 1902—1905рр — член Київського комітету РСДРП. У 1906—1908рр. працювала в редакціях більшовицьких газет «Пролетарій» і «Вперед». За дорученням В. І. Леніна здійснювала зв’язок з фінськими соціал-демократами.

З 28 березня по 3 квітня 1944р., як про це свідчить меморіальна дошка, в приміщенні школи №8 знаходився штаб оборони міста. Завдяки чітко налагодженій роботі штабу, очолюваного генералом Є.О.Бєловим, стійкості, масовому героїзму радянських воїнів місто перетворилося в неприступну фортецю.

Значну допомогу визволителям Кам’янця-Подільського надавали місцеві жителі: ремонтували танки, автомобілі, стрілецьку зброю; жінки, діти, старики доглядали поранених, ремонтували одяг і взуття бійців. Багато кам’янчан зі зброєю в руках стали на захист рідного міста.

У сквері ім.Котовського (зараз це територія подвір'я Олександро-Невської церкви - прим. С.Є.) — могила командира 29-ї Унецької гвардійської мотострілецької бригади гвардії полковника С.М.Смирнова, який загинув у боях за місто в березні 1944 р.

В панораму міста чудово вписується парк імені В.І.Леніна (зараз це парк культури і відпочинку - прим. С.Є.), що простягнувся над каньйоном ріки Смотрич. Площа парку — 13 га, заснований у кінці XIX ст. Розкішний зелений масив немов нависає над високими скелями, і це видовище справляє незабутнє враження. Парк добре впорядкований. Тут є зелений театр, бібліотека, атракціони, дитячі майданчики; алеї прикрашені барвистими панно і стендами. Це чудове місце відпочинку трудящих.

У будинку №34 на вул. Шевченка в 1921—1922 рр. містився повітовий партійний комітет, секретарем якого тоді був український радянський письменник, учасник Великої Жовтневої соціалістичної революції і громадянської війни І.Ю.Кулик (1897—1941). Одночасно він редагував щоденну газету «Червона правда», а також очолював деканат факультету соціального виховання місцевого інституту народної освіти.

Поруч з цим будинком, у лісопарку, встановлено чотиригранний обеліск. На його мармуровій плиті висічено напис: «Синам пролетаріату, які загинули в боротьбі за Владу Рад, активним учасникам громадянської війни, що віддали своє життя за щастя і волю народу, за світлі ідеали соціалізму і комунізму». Обеліск було відкрито у день святкування 5-ї річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Це був перший радянський пам’ятник у Кам’янці – Подільському.

Виходимо на вулицю Франка. На південь від неї, неподалік від нового мосту, у мальовничій місцевості над річкою Смотрич, розташована добре впорядкована туристська база «Подолянка». Туристи мають можливість здійснити прогулянки по Смотричу і Дністру, на Кармалюкову гору, Хотинську фортецю та ін.

Завітаємо до міського ботанічного саду, що заснований у 1930 р. Його площу 29га займають ділянки тропічних, оранжерейних рослин та ін. Всього в колекції ботанічного саду налічується майже 3000 видів рослин місцевих природних зон та інтродукованих з різних країн світу. Серед них туя гігантська, кедр річковий, сосна мексіканська, павловнія, птерокарія, чекалкін горіх, гінкго та ін. В оранжерейно-тепличних приміщеннях вирощується близько 900 видів рослин. Особливе враження справляє група кактусів мек- сіканського плоскогір’я. Ботанічний сад є не тільки окрасою міста, але й своєрідною базою для озелення міст і сіл області, його працівники проводять велику науково-дослідну роботу, підтримують тісні зв’язки з усіма ботанічними садами Радянського Союзу і багатьох країн світу.

Неподалік від ботанічного саду — Палац піонерів. Він розмістився в цікавій за своєю архітектурою споруді, побудованій у стилі модерн. У Палаці піонерів працює багато гуртків, серед яких балетна студія та ляльковий театр. Близько тисячі юних кам’янчан виявляють тут свої обдарування.

На розі вулиць Ленінградської і Чкалова — сквер Танкістів. Тут на постаменті бойовий танк Т-34 — пам’ятник гвардійцям-танкістам армії генерал-полковника Д. Д. Лелюшенка, які полягли смертю хоробрих в боях за місто над Смотричем. Поряд — могила Невідомого солдата…

Площа ім. В. І. Леніна. На ній у 1970 р. споруджено пам’ятник засновнику першої в світі соціалістичної держави Володимиру Іллічу Леніну, його автори — народний художник УРСР Г. Н. Кальченко, заслужені діячі мистецтв Української PCP А. Ю. Білостоцький, О. О. Супрун, архітектори Т. Г. Довженко, І. В. Медведовський.

На вулиці Московській, 67 (зараз це вул.Огієнко - прим. С.Є.) — Державний педагогічний інститут ім.В.П. Затонського (зараз це Кам'янець-Подільський національний університет ім.Огієнка - прим. С.Є.). На його чотирьох факультетах (станом на 1983р. - прим. С.Є.) — фізико-математичному, історичному, філологічному, фізичного виховання і підготовки вчителів початкових класів — навчається близько 4 тисяч студентів. До послуг майбутніх педагогів чудові лабораторії, кабінети, стадіони, спортивно-оздоровчий табір та одна з найбільших в області бібліотек, що налічує понад 620 тисяч томів. Відкрито музей історії інституту, музейні кімнати В.П.Затонського, І.Ю.Кулика, М.О.Островського.

Педагогічний інститут протягом 1918—1920 рр. був університетом, у 1921—1930 рр. — інститутом народної освіти, в 1930—1935 — інститутом соціального виховання, у 1939— 1941, 1945—1948 — учительським інститутом.

В його стінах здобули освіту визначні українські митці. Серед них український радянський поет-байкар М.П.Годованець (1893—1974), який вчився, а згодом, у період громадянської війни, був викладачем університету. Письменник жив, працював і помер у Кам’янці-Подільському.

У 1920 р. історико-філологічний факультет Кам’янець–Подільського університету закінчив український радянський музикознавець, фольклорист, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР М.О.Грінченко (1888—1942).

Протягом 1919—1923 рр. у Кам’янець-Подільському інституті народної освіти навчався український радянський письменник І.Д.Дніпровський (1895—1934). Він активно співробітничав у місцевій пресі, був одним із засновників у місті в січні 1923 р. письменницької організації «Гарт».

Вулиця Чкалова (зараз це вул.Князів Коріатовичів - прим. С.Є.). В приміщенні теперішньої середньої школи №2 в роки тимчасової гітлерівської окупації знаходився штаб Кам’янець-Подільської підпільної молодіжної організації. Вона виникла у вересні 1941р., її очолювали В.І.Поворін і Д.Г.Мозолевський. На початку 1942р. в організації нараховувалося понад 60 чоловік. Патріоти змонтували радіоприймач і слухали Москву, писали і розповсюджували антифашистські листівки, здійснювали сміливі диверсії у місті та на залізниці, у дні свят на громадських будівлях вивішували червоні прапори. 13 червня 1942р. 52 підпільники були заарештовані і після страшних катувань розстріляні. Але й після цього антифашистська боротьба комсомольців та молоді міста не припинялася.

На межі Нового і Старого міста розташована бібліотека ім. В.П.Затонського, яка у 1966 р. відзначила свій сторічний ювілей. До 1917 р. вона була єдиною в губернському центрі. Нині в Кам’янці-Подільському діє 17 бібліотек.

А тепер пройдемо Старим містом. Вулиця Володарського, 2 (зараз це вул.Троїцька - прим. С.Є.) . Меморіальна дошка засвідчує, що в цьому будинку з 28 березня по 2 квітня 1944 р:знаходився штаб 10-го гвардійського Уральського танкового добровольчого корпусу.

Вулиця Карла Маркса, 14 (зараз це вул.Татарська - прим. С.Є.) . Це другий учбовий корпус педагогічного інституту імені В. П. Затонського. Тут у 1833 р. була заснована чоловіча гімназія. У жовтні 1846 р. її відвідав Т.Г.Шевченко, який прибув до Кам’янця як член Київської Археологічної комісії, збирав відомості про могили й урочища, народні перекази, записував історичні пісні та думи, робив зарисовки архітектурних пам’яток. Про цю подорож Т.Г.Шевченко пізніше згадував у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». В Кам’янці поет познайомився з учителем гімназії Петром Чуйкевичем, одним з найбільш прогресивних представників місцевої інтелігенції. З особливою увагою слухав Шевченко перекази та легенди про Устима Кармалюка, які послужили йому матеріалом для повісті «Варнак».

Протягом 1864—1867 рр. у приміщенні гімназії жив і викладав російську мову та літературу видатний український філолог, член-кореспондент Петербурзької АН П.Г.Житецький (1837—1911).

У цьому ж будинку в сім’ї вчителя малювання Г. М. Подрамцева народилася видатна російська артистка М. Г. Савіна (1854—1915).

Кам’янець-Подільська гімназія була одним із центрів народницького руху на Поділлі. У 1866 р. учитель словесності О.Р.Романовський разом з вихованцями старших класів гімназії заснував «Кам’янець-Подільську комуну». У 1870 р. вона мала філіали (народницькі групи) в селах Кам’янець-Подільського, Проскурівського, Старокостянтинівського та інших повітів. Керівники комуни брали участь у транспортуванні в Росію нелегальної політичної літератури.

У 1882р. в гімназії створюється подільська група таємної революційної народницької організації «Народна воля». До неї входили гімназисти, чиновники, офіцери, а також студенти інших міст. У квітні 1883р. жандармерія напала на слід групи і заарештувала її учасників.

У гімназії вчилося багато відомих діячів науки, культури і мистецтва. У 1866—1867рр. тут здобував освіту революційний народник, російський письменник Г.О.Мачтет (1852—1901), автор улюбленої пісні В.І.Леніна «В неволі скатований люто» («Замучен тяжелой неволей»).

На початку 900-х рр. у гімназії вчився М.Г.Козицький (1880—1920) — активний учасник революційної боротьби трудящих Поділля, Одеси, Петрограда.

Гімназія відкрила шлях у велику науку Б.І.Збарському (1885—1954) — біохіміку, академіку АМН СРСР, Герою Соціалістичної Праці. Б.І.Збарський разом з професором академіком АН УРСР В.П.Воробйовим (1876—1937) брав участь у бальзамуванні тіла В.І.Леніна. У 1949 р. очолив групу радянських вчених, які бальзамували тіло Г.М.Димитрова.

У роки навчання в гімназії розкрилися здібності майбутнього видатного математика, члена-кореспондента АН СРСР, заслуженого діяча науки РРФСР М.Г.Чеботарьова (1894—1947).

Вулиця Музейна, 2 (зараз це вул.Франсисканська - прим. С.Є.) . До 1917 р. тут було повітове училище. В 40-х роках XIX ст. в ньому навчався український фольклорист і етнограф, член Російського географічного товариства А.І.Димінський (1829—1905). Протягом 1896— 1897 рр. в училищі викладав російську мову видатний радянський письменник, академік АН СРСР С.М.Сергєєв–Ценський (1875—1958).

На Центральній площі, 18 (зараз це вул.Польський ринок - прим. С.Є.), знаходиться друкарня імені В. І. Леніна. В її приміщенні 18 березня 1917 р. відбулося перше засідання Кам’янець-Подільської Ради робітничих і солдатських депутатів. У період громадянської війни і на початку 20-х років тут розміщувалися редакції і друкарня газет «Більшовик», «Сільська біднота», «Червона правда», «Вісті», «Червоний кордон».

На місці середньої школи №1 (Центральна площа, 6) до Великої Вітчизняної війни стояв будинок, у якому в кінці XIX — на початку XX ст. розташовувалася транспортна контора «Надія». Через цю контору в 1902—1903 pp. кам’янець-подільська група ленінської газети «Искра», очолювана активним учасником «Уральського робітничого союзу» М.М.Кудріним (Смолін), переправляла з-за кордону в Росію марксистську літературу.

На площі Радянській, 4 (зараз це вул.Вірменський ринок - прим. С.Є.) , з жовтня 1917 по березень 1918р. знаходилася Кам’янець-Подільська Рада робітничих і солдатських депутатів, яка 1 листопада 1917р. проголосила встановлення у Кам’янці-Подільському Радянської влади.

У приміщенні, де зараз швейна фабрика, у січні — лютому 1918р. розташовувався штаб Кам’янець-Подільського загону Червоної гвардії. Загін відіграв важливу роль у встановленні і підтриманні революційного порядку в місті. На початку березня 1918p., під час відходу з Кам’янця-Подільського революційних частин 12 армійського корпусу 7-ї армії, загін проявив високу боєздатність і героїзм у боротьбі проти банд Центральної ради і австро-німецьких окупантів.

Зі східного боку до площі примикає двоповерхове приміщення Руського магістрату (XVI ст), в якому з 1805 по 1865 р. знаходилася Кам’янець-Подільська духовна семінарія (схоже тут вкралась помилка, бо як відомо руський магістрат знаходився у сусідньому будинку (будинок з драконом) - прим. С.Є.). В ній з 1849 по 1855 р. навчався видатний український поет-демократ С.В.Руданський (1834—1873). Написані ним ліричні вірші «Ти не моя», «Мене забудь», а пізніше «Повій, вітре, на Вкраїну» та інші стали народними піснями.

Майже одночасно з С.В.Руданським у семінарії 1851—1856pp. навчався український письменник-демократ А.П.Свидницький (1834—1871), автор роману «Люборацькі».

У цьому приміщенні 1982 року відкрито картинну галерею.

Старе місто багате чудовими пам’ятками архітектури, які є унікальними творіннями фортифікаційних споруд того часу. У період монголо-татарської навали укріплення XI—XIIст. були зруйновані. В другій половині XIVст. литовські феодали Коріатовичі, що заволоділи землею Подільською, знову укріплюють місто. В 30-х рр. XVст. Кам’янець захоплює шляхетська Польща. З цього часу він стає центром Подільського воєводства і південно-східним форпостом королівської Польщі. В другій половині XVст. навколо міста почалося спорудження оборонного поясу, що продовжувалося і в XVIст.

Руська брама. Збудована в 1527р. в південно-східній частині міста на кошти руської (української) общини. Вона служила головним в’їздом до міста з півдня і являла собою наче окрему фортецю з вісьмома баштами і кам’яними мурами, з бастіонами, з’єднаними між собою укріпленнями. Брама перетинала русло Смотрича. Шлюзи в потрібний час закривалися, вода в річці піднімалася і затоплювала весь каньйон навколо міста, роблячи його неприступним для ворога. На випадок тривоги в’їзд через браму перекривався гратами, які спускалися з другого поверху за допомогою спеціального механізму.

У XVIст. на Центральній площі міста зведено будинок магістрату — ратушу. Це скромна, проста в архітектурному відношенні двоповерхова будівля. Над ратушею — велична башта з арочними отворами вгорі. У 1754р. під час реставрації прибудовано парадні сходи з майданчиками на другому поверсі, звідки зачитувались урядові розпорядження. На другому поверсі ратуші знаходилась адміністрація і відбувалися судові засідання, внизу діяла інквізиція. У листопаді 1818 та в лютому 1824р. на площі під магістратом царські посіпаки катували народного героя Устима Кармалюка перед відправкою його до Сибіру на довічну каторгу. На башті ратуші у 1884 р. встановлено годинник з двома дзвонами, які відлив львівський майстер Федір Полянський.

Великі пожежі, що сталися в Кам’янці у 1817 і 1850рр., пошкодили будинок магістрату, а наступні реставраційні роботи значно змінили його зовнішній вигляд. Останні відбудовчі роботи проводилися тут у 1952—1956рр.

Домініканський костьол побудований у XVIст. Захопивши у 1672р. Кам’янець, турки перетворили костьол на мечеть. Встановили в ньому проповідницьку кафедру, привезену зі Стамбула (тепер вона зберігається в історичному музеї-заповіднику). В 1737р. архітектор Ян де Вітте приступив до реконструкції костьолу і монастирських приміщень. Капітально перебудовується дзвіниця, нарощується другий поверх монастиря, а поруч зводиться палац. Костьол прикрашається баштою, фронтон оздоблюється скульптурами, капітелями, карнизами, вся споруда обноситься огорожею з міцною кам’яною брамою. Домініканський костьол — зразок гармонійного поєднання рис готики, ренесансу і барокко.

Кафедральний костьол споруджений у кінці XVст. Спочатку це був тринефний храм у романському стилі. Вхід до нього з боку центральної площі, головний вівтар розташовувався в західній частині. В середині XVIст. до головного корпусу добудовано каплицю біскупів. У першій половині XVIIст. головний вівтар переноситься на схід, у прибудову, спеціально призначену для нього. У цей час у західній частині споруди зведено кам’яну квадратну дзвіницю.

У період турецького панування костьол був перетворений у головну мечеть. В цей час з тесаного каменю добудували сорокаметровий мінарет.

У середині XVIII ст. архітектор Ян де Вітте реконструював костьол у стилі барокко. У травні 1756 р. на мінареті встановлюється бронзова статуя мадонни, яка була символом перемоги християнства над мусульманством. На північному фасаді вівтарної частини з’явилася невеличка прибудова, у першій половині XIX ст.— ще одна, а в середині XIX ст. побудовано південний вхідний портал з місцевого черепашника. Під час ремонту костьолу в 1853—1860 рр. художник Сампіні темперною фарбою майстерно розписав каплицю радників. Стіни тоді було прикрашено фресками, поновлено вівтар, вікна оздоблено кольоровим склом, підлогу вимощено плитами з мармуру і червоного пісковику, встановлено привезений з Відня двадцятирегістровий орган.

Незважаючи на те, що будівництво, добудова, реконструкція відбувалися протягом кількох віків, внаслідок чого споруда увібрала в себе риси багатьох стилів, вона має композиційно завершений вигляд. З 1930 р. в костьолі працює філіал історичного музею-заповідника — відділи пам’яток історії релігії та атеїзму. Тут відбуваються концерти органної музики.

Петропавлівська церква — це єдиний з дев’яти храмів руської общини, побудованих у кінці XVI ст., що зберігся до наших днів. Церква має вигляд невеликої кам’яної і тридільної триконхової споруди, увінчаної дзвіницею в стилі ампір. Під час реставраційних робіт тут відкрито фрагменти давнього фрескового розпису.

На південно-східній ділянці, що прилягає до площі Радянської, збереглися будівлі, споруджені вірменською общиною міста протягом XIV—XVIIст. Серед них виділяється Миколаївська церква XIVст., яка належить до найдавніших споруд Кам’янця-Подільського. Вона збудована в 1398 р. під керівництвом Сінана Котлубея і є оригінальним зразком однодільного безстовпного храму з вівтарною абсидою та конховим покриттям. Тип таких споруд склався ще в домонгольський період, а в українській архітектурі Поділля XV—XVIст. був найбільш поширений.

Добре збереглася дзвіниця колишнього Вірменського собору (XVI ст.). Вона мала і загальноміське значення, оскільки була пристосована для потреб оборони на випадок нападу кримських татар чи турків. З цією метою на п’ятому ярусі дзвіниці були збудовані невеликі башти з бійницями, що забезпечували майже кругову оборону собору. Півсферичні башти-бійниці, що виступають з-під центрального шатра, надають усій споруді особливої своєрідності.

Зберігся до наших днів вірменський торговельний будинок. Він має гарний кам’яний портал, прикрашений майстерною кам’яною різьбою.

Фортеця XIII—XVIIIст. Поява первісних укріплень на місці сучасної фортеці припадає на кінець XIII — початок XIVст. Однак археолого-архітектурні дослідження останніх років відносять їх появу до XIст. У XIIIст. укріплення мали вигляд типової давньоруської оборонної споруди. Перед в’їздом до міста було побудовано земляний рів і зведено кам’яні стіни. В середині XIIIст. укріплення підсилепо трьома прямокутними вежами. В XVст. фортеця значно розширюється, з’являються нові башти. В кінці XV — на початку XVIст. вона укріплюється сімома новими баштами і мурами. В середині XVI ст. фортеця знову перебудовується у відповідності з вимогами військово-інженерного мистецтва того часу. Майже всі її стіни було підвищено та потовщено, поновлено верхню зубчасту частину, бійниці пристосовано для захисту від нових видів вогнепальної зброї. У східній і західній частинах фортеці зведено нові башти, з інших сторін поглиблено рови. На початку XVIIст. у зв’язку з удосконаленням артилерії перед західним фасадом виростають кам’яно-земляні споруди бастіонної системи, які дістали назву Нової фортеці. Вона мала вигляд прямокутного двору, оточеного з боків насипом і ровом. У підземних приміщеннях розташовувалися склади для зберігання боєприпасів і продовольства. Зі Старою фортецею нові укріплення поєднувалися підйомним мостом. У XVIII ст. було побудовано південний і північний бастіони.

Фортеця споруджена на високому скелястому мисі, оточеному глибоким урвищем, на дні якого протікає річка Смотрич. Вона являє собою багатокутник подовженої форми, обнесений високими кріпосними стінами з баштами по кутах. Найбільше враження справляє фортеця з південно-західного боку. Тут стіни і башти наче виростають з прямовисних скель, що надає їй суворого і неприступного вигляду. При вході у фортецю впадає у вічі Нова східна (Чорна) башта. В ній є криниця глибиною 40 і шириною 5 метрів, яка побудована в XVIIст. До нашого часу збереглося велике дерев’яне колесо, за допомогою якого піднімали воду.

З північно-західного боку фортеці розташовані багатоярусні, з великими підвальними приміщеннями башти Лянцкоронська, Комендантська і Рожанка. Комендантська башта була вузловим пунктом і використовувалась як дозорна на дорозі, що вела до міста. Рожанка захищала північні підступи до фортеці. Потайним ходом, про який знав лише комендант, вона з’єднувалася з Водною баштою, щоб на випадок тривалої облоги забезпечувати оборонців питтєвою водою.

На західному розі фортеці знаходяться башти Нова Західна і Денна. Перша має вигляд велетенського колодязя діаметром 16,5 м, посередині якого був кам’яний стовп, на який спиралися міжповерхові перекриття трьох ярусів. Спочатку башта була відкритою, без даху. На її верхньому ярусі стояли гармати, що викочувалися з сусідньої Денної башти. Остання належить до найбільш ранніх споруд фортеці.

З південно-західного боку, над урвищем, на відстані приблизно 30м одна від одної, стоять башти Ляська, Тенчинська, Ковпак і Папська (Кармалюкова). Всі вони багатоярусні, високі (до 30м), масивні. їх збудовано так, що кожна з них може бути самостійним вузлом оборони і взаємодіяти з іншими. Кармалюкова башта одержала цю назву з часу ув’язнення у ній в 1814 і 1823 pp. народного героя Устима Кармалюка. Конструкція її досить оригінальна: два нижні яруси майже квадратні, третій — восьмикутний, а четвертий — круглий. Перший ярус, з кам’яним склепінням, призначався для зберігання гармат; вищі мали дерев’яні перекриття і сполучалися дерев’яними сходами. З іншими баштами Кармалюкова з’єднувалася ходом, що йшов по оборонних мурах.

На початку XIX ст. фортеця втратила своє військове значення. Її стали використовувати для розміщення гарнізону, а згодом — як в’язницю. Хоч фортецю будували майстри різних епох, вона відзначається винятковою композиційною єдністю. Для неї характерне тонке і органічне поєднання архітектури з природним оточенням, з скелястими берегами Смотрича.

Постановою Ради Народних Комісарів УРСР у 1928 р. фортецю було оголошено республіканським історико-культурним заповідником, а з 1937 р. тут почав діяти історичний музей-заповідник. Тепер у фортеці проводяться реставраційні роботи, а на її території — археологічні дослідження, що відкривають усе нові таємниці багатовікової історії міста.

З Кам’янець-Подільською фортецею пов’язані імена багатьох визначних людей. У 1711 p., повертаючись з Прутського походу, тут зупинявся Петро І. Він кілька днів оглядав фортифікаційні споруди міста і високо оцінив воєнно-інженерний комплекс фортеці.

У липні 1815 р. сюди приїхав для дальшого проходження військової служби російський поет К.М.Батюшков (1787—1855). У листі до Є.Ф.Муравйової він зазначав; «Ми живемо у фортеці, оточеній горами…» У цей час поет написав вірші «Таврида», «Розлука», «Пробудження», «Мій геній».

У фортеці, в одній з частин 2-ї армії, у 1816 р. продовжував військову службу герой Бородіно, російський поет- декабрист В.Ф.Раєвський (1795—1872). Тут він заснував політичний гурток «Залізні персні».

У 1831 p., під час спалаху холери в Кам’янці і на його околицях, у фортеці розташовувалася військово-санітарна група по ліквідації епідемії. До її складу входив військовий лікар, російський учений-діалектолог, лексикограф В.І.Даль (1801—1872), автор відомого «Тлумачного словника живої великоруської мови». Перебуваючи в Кам’янці, він написав повість «Подолянка», записав кілька легенд, пов’язаних з татарськими набігами.

У вересні 1879 і в липні 1880р. до Кам’янця приїжджав український письменник, театральний і культурно-громадський діяч М.П.Старицький (1840—1904). Він знайомився з оборонними спорудами міста і особливо з фортецею. Зібрані ним матеріали знайшли широке відображення у трилогії «Богдан Хмельницький», романах «Руїна» і «Розбійник Кармалюк».

Яскраво описаний замок у трилогії В.П.Бєляєва «Стара фортеця», за яку письменник-кам’янчанин у 1952р. відзначений Державною премією СРСР. За мотивами трилогії створено фільм «Тривожна молодість».

У Кам’янці-Подільському народився адмірал флоту Герой Радянського Союзу С.Г.Горшков, який з 1956 р. став головнокомандуючим Військово-морським флотом і заступником Міністра оборони СРСР.

Місто відкрило шлях у велике життя М.П.Бажану — українському радянському поетові, академіку АН УРСР, Герою Соціалістичної Праці, лауреатові Державних премій СРСР та Державної премії Української PCP імені Т.Г.Шевченка.

У місті над Смотричем у перші дні Великої Вітчизняної війни завершилося формування прославленої 18-ї армії, якою командував генерал-лейтенант А.К.Смирнов. Весною 1943 р. начальником політвідділу армії був призначений Л.І.Брежнєв. Подоляни з любов’ю і вдячністю згадують героїчні подвиги частин Радянської Армії, які відстоювали Поділля у 1941 і визволяли його у 1944 р.

Кам’янець-Подільський по праву називають перлиною у камені, де природа і хист зодчих створили неповторний єдиний ансамбль стрімких круч-берегів та фортечних мурів. Незвичайна архітектура в поєднанні стилів сходу і заходу, де мінарет і костьол, ратуша і православна церква стоять поруч, де кожен камінь зберігає в собі відгомін історії, приваблюють сюди численних туристів. Завершивши екскурсію по Старому місту, виходимо на його околицю.