Радіо, брехунець, радіоняня, приймач - це по-народному, ефірне проводове мовлення - по офіційному. Для людей старшого віку - це будильник, порадник, друг, член сім'ї, для більш молодшого це просто коробочка, яка знає точний час, вміє розмовляти , іноді співати. Сама мережа являє собою велетенську павутину, яка охоплює практично всі міські вулиці і більшість будинків на них. Серцем цієї павутини є радіовузол, який розташований в центральному будинку зв'язку.

Сам об'єкт режимний, щоб до нього потрапити потрібно пройти декілька дверей з різними застережливими і "залякуючими" табличками та кодовими замками.  

Вузол знаходиться у великій, просторій кімнаті, і являє собою 2 ряди металевих шкафів десь приблизно 2 метра заввишки і сантиметрів 40 ширини. Все обладнання стареньке, великих розмірів ( сучасний радіовузол має розмір як 2-3 системні блоки домашнього комп'ютера), підсилювачі "лампові", деякі лампи величиною як 3 літрова банка, тільки трішки інакшої форми. Так як обладнання " лампове" то в приміщенні і зимою і літом тепло ( хто мав ламповий телевізор знає чому). Основним завдання вузла є підсилення сигналу, його розподілення на окремі гілки і передача на лінії ( дроти). Окрім національного радіо ( УР-1) ще транслюється радіо "Промінь" та "Культура", для їх прийому потрібний спеціальний 3-х програмний приймач.

Але через незовсім гарний стан мереж, а також деякі інші "нюанси", ця опція доступна лише в деяких кварталах в центральній частині міста. Кращі часи проводового радіо вже далеко позаду, в багатьох містах і селах його вже немає. За кращих часів у місті налічувалось більше 30 тисяч радіоточок, на сьогоднішній день залишилось близько 10, і ця цифра з кожним днем зменшується. З появою цифрового зв'язку і телебачення скоріш за все з'явиться і цифрове радіо. А поки цього не сталося практично кожен може послухати і побачити геніальний винахід А. Попова чи Г. Марконі ( як вважають на заході)

 

Підготував: Роман Дубчук