Здавна досить багато знатних та багатих людей жило у Кам’янці та околицях, людей з шляхетськими атрибутами, або, пізніше, з дворянськими титулами. Ще б пак, Кам’янець завжди відігравав неабияку роль в житті краю. Фактично всю свою історію місто у камені було центром Поділля, яке за часів Російської імперії було територіально найбільшою губернією теперішньої України. І хоча на поч. ХХ століття місто уже втратило свою функцію форпосту на прикордонні, однак статус центру губернії сприяв розвитку культурного і суспільного життя, От і в ті революційні часи, коли крейсер Аврора в Петербурзі дав сигнал до боротьби проти класової нерівності і до повалення існуючих підвалин царської влади, багатьом землевласникам і заможним громадянам у місті уже не було так спокійно і безтурботно, хвиля народного повстання безумовно мала накрити і цей край, однак ситуація не була чіткою, адже досить заповзято за місто боролись і інші сили (зокрема слід згадати і уряд С.Петлюри який перебував у місті у 1919р.) Таким чином у місцевої знаті був своєрідний гандикап часу щоби підготуватись.

Саме в ці часи недалеко від Кам’янця, одразу за хутором пана Дембіцького (зараз селище Смірнова) у володіннях Мілевського проходили події, які зараз настільки завуальовані історією, що важко навіть чітко відокремити де правда а де чутки. Будинок Мілевського був вимурований з каменю на міцному фундаменті який закладали з гарно обтесаних гранітних блоків. Будували, як то кажуть на віка. Крім будинку в садибі були інші господарські будівлі і будівлі для відпочинку. Власний млин давав можливість переробляти зерно не лише собі а й сусіднім власникам, Літній палац поблизу парку, озеро… ні навіть ряд озер, які робили той куточок маленьким Раєм. Однак син господаря обрав кар’єрний ріст перед осілим життям хай і в достатку і поїхав шукати долі до Петербургу. Уже почали заводитись знайомства, вимальовуватись якісь перспективи. Але подальші плани молодому подоляку довелось переглянути. Петербург уже не був місцем, де люди, що шукали своє щастя на службі царю, могли б спокійно себе почувати. Досить швидко їм довелось вирішувати як бути і самим і своїм сім’ям, які не завжди були легко транспортабельні, а переслідування за службу царю могло б перекинутись і на родини царських прислужників. Так вийшло, що шукав молодий Мілевський долі у вельмож, а в цей час і сам став їм потрібним.

Один генерал царської армії мав вирішувати дилему. Потрібно тікати за кордон, але на руках маленька донька та й дружина в положенні з другою дитиною… так далеко не втечеш. У еміграцію звісно ж можна, але ж обрікати маленьких дочок на поневіряння за кордоном без чіткого бачення майбутнього було б нерозсудливо. От і вирішив генерал на деякий час заховати дітей у провінції, в місці де більшовики їх не будуть переслідувати. Садиба на Поділлі, близько до кордону, підходила ідеально і разом з Мілевським-молодшим дівчатка прибули під Кам’янець. Останнім проханням генерала було нізащо не видавати походження дівчат і справно виконуючи це прохання усі навколо думали, що то родичі Мілевського виховуються у нього. Генерал виїхав у Сполучені Штати Америки, але обіцяв, що коли освоїться і дівчата підростуть, обов’язково повернеться і забере їх до себе. Таким чином, діти генерала Познера опинились в передмісті Кам’янця, де відчули усю красу провінційного життя.

Відсутність шумних вулиць і оточення природою, створювало їм атмосферу спокою і безтурботності, а достатки Мілевського дозволяли їм жити на досить високому рівні, отримати належне виховання і освіту, їх привчали до гарних манер та правил етикету, тут розкривались їх творчі таланти. Завдяки покровителям дівчатка мали змогу навчатись грі на музичних інструментах. Тут були і перші творчі успіхи дівчат. Наприклад, усі навколо сходились послухати, як грає Лея на піаніно, яке вона освоїла займаючись з репетитором. Звуки музики та дзвінких дівочих голосів робили цей поетичний куточок природи сповненим нових мелодійних барв, які вдихнули в нього молоді дівчата. Але хоча у Мілевських всі приймали їх як рідних, їм все ж таки справжньої батьківської любові не вистачало, так як її нічим не можна було замінити. Старша донька Діна постійно розповідала маленькій Леї про їх батька, який обов’язково має повернутись за ними і дівчатка з року в рік чекали цієї події. Але змінювалась влада, змінювались порядки, залізна завіса усе сильніше і сильніше закривав країну від зовнішнього світу і плани на возз’єднання сім’ї все відкладались і відкладались. Діна досягши уже юного віку вийшла заміж за радянського інженера. Робота його була досить відповідальна і тому виїзд за кордон став для молодої сім’ї практично неможливим і коли батько знайшов можливість забрати дочок в США старша залишилась тут з сім’єю, а молодша Лея на радість батька поїхала з ним…

Тоді ще ніхто не знав, що Штати приймуть Лею з розпростертими обіймами і вона стане успішною леді, що подарує усьому світі видатного сина – Стівена Спілберга. Приїхавши у штати, Лея інтенсивно почала пізнавати новий світ, нове життя яке зовсім відрізняється від життя у Мілевських. Вміння грати на піаніно дуже швидко допомогло Леї увійти до нового суспільства, її запрошували на зустрічі, просили заграти одну композицію, іншу. Потім вона стала давати концерти, ставши професійною піаністкою. Новий світ поглинав молоду дівчину у вир життя. Шанувальники кружляли навколо молодої пасії і в одному з них Лея побачила свою долю. Це був Арнольд Спілберг, який також був амбіційним молодим чоловіком, і вже тоді робив кроки в розробці перших комп’ютерів. Молода пара одружилась і згодом у них народився син – Стівен.

Перші роки спільного життя задовольняли обох, однак пізніше небо вже не було таким ясним над їх союзом. Подружжя вже подумувало розстатись, але відповідальність за Стівена не давала їм цього зробити. Майбутній режисер майже не відчував цього холоду, що пробіг у стосунках батьків, він був оточений любов’ю і увагою і коли йому купили першу портативну кінокамеру, і коли він робив свої перші кроки як оператор, режисер. Стівен увібрав у себе усе найкраще, що було у батьків – від батька він наслідував деякі його технічні навики і аналітичне бачення світу, адже його батько був одним з піонерів комп’ютерної інженерії. Від матері Стівен наслідував творче бачення світу очима не просто буденного спостерігача, а очима поетичнозахопленої людини, що бачить у природі не лише статичні картини, а і динаміку і, можливо, чудернацькі невидимі образи, які не раз проявлялись у його кінокартинах. Очевидно це і зробило згодом з нього ту зірку, яку ми всі знаємо і яка має у своєму арсеналі стільки Оскарів, що звичайної полиці для книжок було б замало, щоб їх усіх розмістити. Лея любила і любить свого сина, хоча і розлучившись вона з Арнольдом пішли різними стежками. Після розлучення Лея вдруге вийшла заміж і зараз володіє рестораном «Мілкі Вей» у Лос Анжелесі, а її статки оцінюють у 2 000 000 000 доларів. Не знаю, чи згадує зараз Лея про своє минуле у тихому Подільському куточку, адже зараз їй 92 роки і напевно спогади минулого зараз особливо гостро спливають у пам’яті. Усе оповите таємницями настільки, що здається досі діє та передосторога генерала Познера – не видавати походження дівчат. От і доводиться гадати. Хочете вірте, а хочете ні, але багато фактів сходиться.