В епоху тотальної комп'ютеризації дедалі частіше доводиться чути ностальгічні спогати про те, як раніше діти виростали не в віртуальних, а в реальних дворах, як вони замість тинятись по закуткам грали дні напроліт у футбол, а після школи йшли не в ігровий центр розвивати свої навики ухиляння від віртуальних куль і магії, а на різноманітні гуртки за уподобаннями. А здається це було не так вже й давно. Було... Та ні воно ще є і буде, доки будуть люди, що своєю самовідданою працею на ентузіазмі продовжують славні традиції виховання дітей у праці і творчості. Одним з таких людей є Станіслав Петрович Суржко - талановитий майстер - золоті руки, народний умілець - самоучка. Є в нього один талант, який він розвивав з самого дитинства, захопившись моделюванням кораблів і зараз він віддано своїй справі веде гурток судномоделювання - дарує дітям радість від творіння своїми руками. Знаходиться ця станція юних техніків на вул.Драй-Хмари, там де боковий вхід на мотобольний стадіон. Отож одного дня завдяки одній з учасниць сайту, нам вдалось відвідати цю майстерню і побачити все на власні очі. Звісно ж зараз канікули, тому тут не побачиш творчість у процесі, але результати творчості, які там знаходились дозволяли очікувати чогось цікавенького. Отож, проходимо повз мотобольне поле і заходимо в приміщення, підіймаємось на другий поверх і от він – оплот юних судномоделістів. Перед нами відкрилась досить невеличка кімнатка, в якій облаштовано щось типу невеличкої майстерні з робочими місцями для творчості, збоку стелаж вкладений книжками, на стінах і столах інструмент, різноманітні деревяшки, пристосування, креслення, подекуди стирчать листки шпону кількох кольорів і відтінків, зокрама нам попалось червоне дерево і дуб - щож у цій справі естетичність важлива не менше ніж у меблевій промисловості. І звичайно ж, скрізь по периметру на нас дивились кораблі. Очі розбігаються від того всього, не знаєш з чого почати. Але спочатку трохи про майстра. Станіслав Петрович родом з Черкащини, і саме там у нього пробудився потяг до моделювання. У цій справі наукою оволодівав самостійно. Допомагало те, що було доступним на той далекий від комп'ютеризації час - за журналами. Ну як не спробувати, та ще й якщо поряд такі ж заціквлені товариші. Станіслав Петрович розповів, що їх збиралось троє-четверо і журнали-журнали-журнали... Вивчали конструкцію, діставали матеріали і інструменти і вперед... Великою радістю для хлопчака 10-12 років і його товаришів був журнал "Моделіст конструктор", який часто публікував креслення моделей саморобок. "Школи по судномоделюванню не було, навиків не було. Коли робили щось з дерева, то брали деревяшку, обрубували сокирою, і обтесували як потрібно. Дивились інколи більше навіть не на креслення, а на загальний вигляд. В таких умовах фактично задіювались не так знання, як навики". Станіслав Петрович пригадує, що друзі разом і паралельно творили різні вироби і це було дуже цікаво: "Клеїли підводного човна з набору, що присилали з Москви, робили літаки кожен свій, потім бронепоїзд робили на якому Ленін виступав, потім крейсер Аврору... Тоді вирішили сказати керівнику трудового навчання, що ми хочемо організувати судномодельний гурток. Він напевно радів тоді, що ми самоорганізувались і йому вже навіть не потрібно було нічого організовувати. Ми самі діставали матеріали, самі робили і не лише кораблі - то махольот, то якісь планери". Найперші кораблі з'явились десь тоді  На фото один з перших кораблів, виготовлений майстром в дитинстві, були іще раніше кораблі, але цей найстарший із зроблених ним, що зберігся. Він повністю вирізаний з дерева, тобто має суцільний корпус. Зараз же учні не вирізають моделі з грубого дерева, а складають каркас, який і обтягують шпоном який ми бачили на початку. Така технологія з використанням шпону сьогодні найпоширеніша. Спочатку вирізаються шпангоути, з них набирається корпус, кіль, а потім обтягується шпоном. Подвившись на ці фанерні перегородки-шпангоути пригадую, що колись у дитинстві я робив корпус літачка склеюванням шарів паперу. Утворювалось щось схоже на тонку фанеру і з цього я вирізав і складав кордові моделі літачків. Та цікаво те, що виявляється і в судномоделюванні є така технологія, і от вже корабель створений з пап’є-маше перед нами. Цей корабель не обтягувався шпоном. Він увесь з паперу. Шар паперу на шар, шар на шар і виходить поверхня. А потім шпаклюється, шкуриться і вкінці фарбується. Цікава і історія цього судна. Виявляється це діючий корабель і цей "товариш" на сьогдоднішній день використовується. Однак до 1945 року він називався «Адольф Гітлєр» в Німеччині – курсанти вчились, а потім коли розбили німців у другій світовій війні, то в Німеччині забрали усе те, перекрасили, назвали «Товарищ» и він відтоді в СРСР. Цікаво коли корабель має історію, але є ще більш відомі кораблі. Наприклад мене цікавила каравела Христофора Колумба - і от вона вже перед нами. Тримаєш в руках таку модель і ніби поринаєш у історію, уявляєш як з площадки-підвищення, яка називається марс, в ті далекі часи люди з команди Христофора днями вдивлялись в горизонт, доки одного чудового дня усі не почули крик: "Земля!!!". І це все в руках виглядає як невеличкий човник, зовсім не схожий на легенду. Така вона «Санта Марія» - флагманський однопалубний трьохмачтовий корабель, на якому Колумб відкрив Америку у 1492році, але це зовсім не значить, що якщо корабель здобув світову славу, то має бути здоровенним як "Титанік". Каравела Колумба коротенька і не така вже велика - всього в довжину 25 метрів і вміщувала 40 чоловік. Доречі жодного зображення Санта-Марії не збереглось, але за загальними суднобудівними устроями вона цілком могла бути такою як ця модель. Лише взявши до рук цю модель відчув, що вона дуже легенька. Так вона має набраний корпус і пустотіла всередині. Схожий корабель, доречі подарували губернатору нашої області Василю Ядусі. А це вже славнозвісна Чайка. Можливо саме такі судна плавали Смотричем в давнину, коли він був повноводним. Напевно родзинка експозиції ось цей красень, так як цей корабель з голландського флоту тут найбільший за розмірами. Такий корабель страшно взяти у руки настільки він великий, хоча він пустотілий також, тому досить легкий. Усе виготовленно дуже детально. Канати, блоки що їх натягують, ряди гармат по обидва борти... І навіть дверки над гарматами відтворено. На перший погляд можна було б і без них обійтись, але все спроектовано з надзвичайною точністю - "адже коли корабель був не у бойовому стані і був шторм, то гармати відводили і віконця закривали. А якщо траплялась аварійна ситуація то гармати взагалі кидали за борт" - от іще одна корабельна історія. Станіслав Петрович розповів, що цю модель робив близько року. "Три рази гармати доробляв і все невистачало" - жартує майстер. Доречі він виявляється ще й висококваліфікований токар на одному з підприємств міста і усі гармати на гурток виточує самотужки, от тільки матеріал (латунь) буває важко знайти. А так це не проблема - за пів години у нього виходить 12 гармат. А усе оздоблення і всі фігурки також з липи вирізані. Все своїми руками. Далі ще і ще раз пораз перед нами з'являються моделі. Перед нами один за одним випливають кораблі - венеціанська каравелла, ще один бойовий корабель, корабель з суцільним корпусом вирізаним з липи, човен вікінгів і т.д. Ще цікавим був пліт Тура Хеєрдала, відомого тим, що здійснив декілька надзвичайно хоробрих і відомих мандрівок на копіях стародавніх суден. Для цього плавання Хеєрдал створив копію старовинного інкського судна із бальси, яке на честь одного із богів інків було назване «Кон-Тікі». А зараз його копія перед нами. Ця мандрівка також має свою історію: Хеєрдал намагаючись довести чи могли племена з Південної Америки на своїх плотах добратись і заселити Полінезію, разом із п'ятьма іншими мандрівниками та дослідниками (усі зі Скандинавії) виплив із міста Кіто в Перу, а приблизно за сто днів їхній пліт розбився об бар'єрний риф поблизу атолу Рароіа. Усі мандрівники залишилися живими та випливли на ненаселений острів-атол. За кілька днів їхній радіосигнал почув радіолюбитель, який розповсюдив інформацію про їхнє врятування. Але світового визнання подорожам Хеєрдала дали твори наисані мандрівником по мотивах своїх пригод, ці книги швидко знайшли свого читача і були, перекладені на багато мов світу.
Ось-такий музей судномоделювання в одній кімнаті можна побачити у Станіслава Петровича. І багато чого зробили або ще доробляють тут учні. "Приходьте будь ласка, чи ти малий чи великий" - запрошує Станіслав Петрович. Кораблі тут робили і хлопчики з третього класу і студенти вищих навчальних закладів міста. Кожен може задовільнити свою цікавість і спробувати свої сили у судномоделюванні. Один учень так загорівся кораблями, що за рік 8 кораблів зробив, але приходив фактично день в день, уявляєте, 8 кораблів - це ж ціла виставка.  На фото недороблений корабель на саморобному станку, що дозволяє крутити модель в процесі роботи. Дана модель в данний час обклеюється шпоном - середній учень робить це на третій день - перший день - це зазвичай все вирізається з фанери. Другий день - збирається корпус і на третій уже починається наклеювання шпону. Причому це також тривалий процес, адже кожну смужечку треба вирізати, намочити, посадити на ПВА і прищіпити шпилькою до кожного шпангоута. Звісно я не втримався щоб не запитати скільки часу потрібно щоб зробити корабель? "Ну от приходять і питають "Скільки часу потрібно?" – це все залежить від людини, від того як вона старається. Від того як в руках інструмент тримає. Приходять діти які нічого не вміють робити, і їм необхідно розказати, показати креслення, тобто задача вчителя на гуртку провести теоретичну підготовку, дати матеріал, інструмент який необхідно від початку і до кінця, а далі технічну роботу тоді вже вони роблять самі". І ще два цікавих факта - хоча й складно з матеріалами, але заняття в гуртку повністю безкоштовні, часто діти крім клею ПВА навіть нічого і принести не можуть для свого корабля, а от власноруч зроблені моделі кожен забирає собі. Ось такі ще є осередки дозвілля. А ви думали...
У репортажі приймали участь учасники сайту: lapa і Яна, Dimboy і KamPod
Єрмаков Сергій
Дивіться також: |
1
