Це місце з діда прадіда в Кам'янці зветься Гунські криниці. Місце дуже гарне, таємниче і, кажуть люди, що часом, коли там повно води, в період від 12 годин ночі до 4-х годин ранку (до третіх півнів) з'являється над криницями у небі золотий кінь, ніби відображення того, що в криниці.

Як же золотий кінь в криниці опинився? Було це дуже давно, ще на наших землях хвилями проходили кочові орди, от гуни у римлян (які на острові мали свій укріплений табір під час римо-дакійських війн, а може, і місто «Петридава» ) багато золотих речей — воєнних трофеїв відбили. Але як ці скарби вивезти надійніше і непомітніше ? І зібрали гунни раду своїх мудреців і вирішили переплавити всі дорогоцінності в коня золотого. Викопали яму глибоку і вночі, щоб ніхто не бачив, почали коня золотого виливати. А серед кочових племен багато талановитих було майстрів-ювелірів, про що говорять знахідки у інших місцях, де вони зупинялись.

Робили коня так, щоб про це знали тільки довірені члени племені. Довго вночі робили коня, далеко від стороннього ока. Та ось закінчена праця. Вийшов кінь на славу вагою вдався гарною, десь до 350 нинішніх кілограмів. Але не змогли гунни витягнути з ями золотого коня, тому що вода стала звідкись весь час прибувати і прибувати, і заповнила колодязь до 40 нинішніх метрів глибиною. А вода була чиста, холодна, так і просилася, щоб її пили. А тут римляни з походу на даків поверталися стали. Тому гуннам не було часу, змушені були вони залишити Кам'янець. Тому коня золотого, що хотіли таємно вивезти, не змогли з собою взяти. Але залишились глибокі криниці із джерельною питною водою, що аж до середини 20 сторіччя щедро поїли кам'янчан. Шкода, що зараз важко ті криниці після перебудови побачити.

Та залишилась гарна назва «Гунські криниці». І залишилась легенда про золотого коня. Чи не його бачать у небі закохані? А поети впевнено твердять, що той кінь золотий ще з крилами — викапаний Пегас!