Пн, 03.10.2022, 09:51
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Легенди

Кармалюкова гора у повісті М.Магери
Розповідь візника Сидора Івановича, який віз Т.Шевченка до Кармалюкової гори:

Років п'ятнадцять тому (в повісті описуються події 1846 року - прим.ЄС), коли він возив узимку дрова панові, раптом у лісі до нього під'їхали на конях три хлопці-молодці у червоних кожухах, у каракулевих шапках і почали розпитувати і хто він, і кому везе дрова, і скільки заробляє в день, і де живе, і скільки має дітей. Погомоніли спокійно, а на прощання один і питає:
- Ти, чоловіче добрий, про Кармалюка чув?
- Весь Кам'янець знає, що Устим навіть з Папської вежі втік, на килимі-самольоті вилетів.
- І ти віриш у цю казку? - серйозно запитав невідомий.
-А чому б не повірити? Кажуть, що Кармалюка панські кулі не беруть, бо він заворожений.
Хлопці-молодці щиро розсміялися, зіскочили з коней, допомогли накласти на віз дров і поїхали собі вглиб лісу. Серед них, мабуть, отой старший і був Устимом Кармалюком. Не інакше.

с.68

Продовження мандрівки Т.Шевченка до Кармалюкової гори за повістю 30 вересня 1846 року.

Подорожні поминули вже село Гуменці, яке загубилося в глибоких ярах між розложистими високими вербами вздовж тихоплинної Мокші. Вдалині, на фоні голубого неба, помережаного довгастими білими хмарами, все яскравіше вирізьблювалася Кармалюкова гора. Здалеку вона нагадувала золоту шапку якоїсь казкової істоти. Знизу до самого верху гора заросла густим лісом. Осінь щедро доторкнулася своїм чарівним пензлем до дерев, розмалювавши верхівку гори темно-червоними фарбами. Тому здавалося, що там, вгорі, палає велетенське вогнище.
- Ось, Тарасе Григоровичу, і Кармалюкова гора! - урочисто сказав Грицько.
- Он яка ти, що стала легендою!
Візник притримав коней, щоб гість мав змогу намилуватися Кармалюковою горою.
- Може пішки пройдемося? - запропонував Шевченко.
- Ще далеченько, Тарасе Григоровичу, - обізвався Сидір Іванович. - А Кармалюкове серце кожної осені горить вогнищем.
- Де? - запитав Шевченко.
- Та там же, на горі, - показав батогом візник.
Поет довго вдивлявся в палаючі загравою дерева на вершині гори, потім нахмурився і суворо промовив:
- До помсти над ворогами воно кличе!
- А так, - вйокнув на коней Сидір Іванович. - Таки до помсти воно кличе.
Візник попустив віжки, повернувся лицем до своїх пасажирів і повідав їм таку легенду:
- Чув я від людей, Тарасе Григоровичу, що се недаремно палають дерева на отсій горі. Кажуть, що як Устима забили пани коло Деражні, то тіло його порізали на шматки і возили селами, щоб лякати людей. Дивіться, мов, і з вами таке буде, як не працюватимете на поміщиків. Вирізали пани і серце Кармалюкове і прибили великими залізними цвяхами до дошки. З тиждень возили серце по селах і містах, а воно жило, все з него капала гаряча кров. Одної ночі юнак з ватаги Устима прийшов з лісу в село, де заночували пани, повбивав стражників, взяв Кармалеве серце, загорнув у вишиваний рушник і приніс сюди, на Кармалюкову гору. Викопав глибоку яму і поховав Устимове серце. З того часу кожної осені й палахкотять загравою дерева на Кармалюковій горі. Ще люди кажуть, що аж тоді ся заспокоїть Устимове серце, як запалають панські фільварки і палаци...
Чоловік трохи помовчав і додав:
- Се я чув не від їдного. Се таки правда. Я сам не їден рік бачу, як горить Устимове серце. Ся як займе у бабине літо, то ся загасить аж пізніми дощами.

с.68-70
Грицько обережно засунув ножа за пояс, і вони пішли далі. Чим вище підіймалися, тим гора ставала крутішою, стрімкішою. Нарешті дібралися до невеликої галявини, з якої відкривався вхід до великої печери. Про неї Шевченко чув від Чуйкевича цікаву легенду. Ніби в печері, на Кармалюковій горі біля Кам'янця-Подільського, глибоко заховані самим славним отаманом свячені ножі і сокири. Вони мають таку чудодійну силу, що самі вийдуть із глибини землі, коли люди не зможуть більше терпіти панську сваволю. І той, хто їх у руки візьме, святкуватиме перемогу. А дасться зброя лише в руки кріпакам.
Ввійшли під високе природне склепіння. Печера нагадувала велику кам'яну кімнату, на стелі і на стінах якої, може, мешканці, а може, шанувальники народних месників ножами чи якимось іншим знаряддям повидовбували чиїсь імена, прізвища та невідомі знаки.
Були тут і давні написи, були і свіжі, ніби вчора чи сьогодні з любов'ю викарбувані невмілими, але твердими мозолястими руками.
Очевидно, Грицько був тут не перший раз, бо пішов у глибину печери, звідки почувся його голос:
- Тут, Тарасе Григоровичу, є таємні ходи, де ховалися Кармалюк з побратимами, коли панські посіпаки добиралися до печери. Кажуть, що цими ходами можна вийти в лісі верстов за кілька звідси.

с.74

Цитати за виданням "Мій Шевченко - Микола Магера"
Фото: Бойко Дмитро



Дивіться також:

Категорія: Легенди | Додав: KamPod (08.06.2012)
Переглядів: 1755 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 2
1 Kobzar   (08.06.2012 21:25) [Материал]
"За Сибіром сонце сходить", пісня про Кармелюка,багато раз співана-переспівана але,на мою думку, найкраще її може виконати тільки справжній подоляк,яким являється наш земляк Павло Нечитайло з гуртом "Пропала грамота" http://www.youtube.com/watch?v=N2Ggljl49VQ

2 KamPod   (09.06.2012 00:01) [Материал]
Дуже доречний коментар. У цій повісті яку я зацитував також ця пісня згадувалась. Якраз як Шевченко доїжджав до гори:

Шевченко говорив різко, махав рукою, наче рубав шаблею. Грицько і візник переглянулися, ствердно хитнули головами.
- Коби нам Бог дав нового Кармалюка, - тихо промовив Сидір Іванович і перехрестився.
- Росіяни кажуть: "На Бога надейся, а сам не плошай", - сказав Шевченко і несподівано для подорожніх продекламував:
Чи Бог бачить із-за хмари
Наші сльози, горе?
Може й бачить, та помага,
Як і оті гори
Предковічні, що политі
Кровію людською!...

- А таки так, - погодився візник.
Грицько, що досі не встрявав у розмову, зручніше вмостився на возі, розправив груди, підморгнув Сидору Івановичу і звучним тенором заспівав:
За Сибіром сонце сходить...
Хлопці, не зівайте;
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте...

Ту пісню підхопив Сидір Іванович - і полетіла вона, як на крилах, над панськими ланами до мріючих на видноколі сіл, до залитої сонцем Кармалюкової гори.
Шевченко широко розкритими очима шугав то по суворому обличчю Грицька, то по задуманих очах візника. Спочатку лише дослухався до нечутої досі пісні, а потім і його гучний голос злився з голосам и друз і в...
Пізніше, через дванадцять років, коли він повернеться із тяжкої солдатської неволі, І.Лазаревський запише до його "Журналу" 20 травня 1858 року один із варіантів цієї народної пісні. Шевченко тут же зауважить: "Сочинение этой весьма немудрой песни приписывают самому Кармелюку. Клевещут на славного лыцаря. Это рукоделье мизерного Падуры". Не знав тоді Тарас Григорович, що насправді текст пісні належав маловідомому поету, який писав українською і польською мовами, Я ну Комарницькому; що майже у кожному селі на Поділлі та Волині та пісня прищепилася, але народ вносив у неї свої зміни, бо селяни хотіли бачити Устима Кармалюка своїм вождем, оборонцем, безсмертним героєм, але людяним, добрим сім'янином, патріотом рідної землі.
Не дивно, що поет тоді обурився записаним текстом. Адже Кармалюк у тому варіанті пісні виведений не як "славний льщар", не як отаман, керівник повстанців, а як втомлена, слабосильна людина, яка жаліється на свою нещасливу долю.

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проекти активного дозвілля [196]
Туризм [142]
Знахідки О.Будзея [600]
Творчість [31]
Історія [36]
Персоналії [33]
Легенди [32]
Культура і Мистецтво [66]
Суспільство [102]
Релігія [11]
Спорт [49]
Природа і екологія [14]
Бібліотека [51]
Анонс [14]
Про свята, змагання, урочистості та інші події у місті
Цікаво знати [26]
Різне [10]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Створити безкоштовний сайт на uCoz