В продовження теми публікацій про відвідування Нігинських печер у жовтні 2012 р.

Перша наша подорож хоч і увінчалась чудовою знахідкою лаза у підземну залу з відгалуженнями, яку нам відкрила Жидівська печера, але основна ціль нами не була знайдена у перший день - це головна Нігинська печера, яка найбільше оповита легендами і переказами. Проте здається все йшло до того, що ми мали туди повернутись.

По перше: головну печеру ми так і не знайшли, точніше знайдена вона була, але тоді ми її не обстежували так як навіть не здогадувались що то вона, отож потрібно було це виправляти.

По друге: при розрахунках пального для нашої Ниви ми промахнулись майже вдвічі залявши 15 літрів що для 50 з хвостиком кілометрів в обидві сторони було дуже "жирно"

По третє: перебуваючи в Жидівській печері я розщіпнув карман щоб достати телефон для відеозйомки і вилазячи через вузький лаз загубив два пальчикових акумулятори, які брав прозапас.

По четверте: подальші пошуки привели до знахідки чудової карти печер і уже можна було сміливо по ній орієнтуватись на місцевості і навіть свсередині печери.

Отже, не пройшло й тижня як ми знову в Нігині. 
Склад нашої команди трошки змінився і вже замість Андрія у ролі спелеолога пробувала себе Ірина. 
На цей раз ми вирішили не їхати аж до річки, а прогулятись від с.Нігин пішки доїхавши до будиночка лісника

Вибір такого маршруту був обраний ще й тому, що наш провідник на місцевості і водій Анатолій знав чудове місце, де відкривалась чудова панорама скель в яких ми зараз мали шукати печери. З висоти це все виглядало просто чудово.

Далі нам потрібно було спуститись до тих скель. Десь там далі мав бути спуск у розщелині і Анатолій знав де його знайти. Отож пройшовшись ліском ми ще звернули увагу на старі окопи (як повідомив Анатолій) і на маркування на деревах ніби як прокладений туристичний маршрут. Правда мітки кожен раз були різні.

І от нарешті виходим з лісу до cхилу і там справді - справжня гірська стежинка межи скель

Хоча в нас на цей раз була карта проте правильно зорієнтуватись ми по ній не змогли. Трохи переоцінили ми віддаль основної печери від Кінської і Жидівської, які вже знали, от і пішли в протилежний бік, хоча як виявилось потім ми були одразу зовсім поруч.

Проте користь була і від того. Просуваючись попід скелі щоб бува не пропустити печери, нас чекали чудові види, а в одному місці - кам'яний схил всипаний крупними і дрібними уламками, так що одразу пригадали про Горгани, про які вже була мова на нашому сайті.

І от здавалось би печера, принаймні найбільше схоже на якийсь лаз під землю з того, що ми пройшли. Але що ми бачимо - перед самим входом величезний камінь. І це якраз поряд з тим насипом каміння. Ми вже бува подумали, що це обвал завалив вхід до печери. 

Проте йдемо ще далі і вже навіть по карті нереальна місцина, але все ж таки вирішили подивитись. 

Пройшовши ярок ми знову вийшли на плато на підвищенні, і що цікаво - воно було дуже рівне - таке враження, що його спеціально рівняли для цих цілей. Це плато мало досить велику площу - десь 20х20м і продовжувалось в вигляді дороги, якою схоже інколи проїжджає транспорт. 

Знову орієнтуємось по карті, милуємось краєвидом на скелі з печерами і повертаємось ні з чим... Поки що.

Далі план був таким - дзвонимо до знайомих, що знають де печери і йдемо уже напевно. Поки ми це думали Володимир Олександрович дзвонив вже до Юрія Боєва і вже місцерозташування печери було відомо. Як виявилось ще під час першої поїздки насамкінець я підходив до цієї печери і навіть сфотографував вхід, але поспішав і не помітив, що там є лаз вглиб, точніше система ходів, які простягаються на біля сотні метрів під землею. Але тепер вже ця печера від нас нікуди не могла втекти. Отож вперед...

Далі буде