Пт, 28.01.2022, 18:13
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Туризм » На мапі Кам'янця

Будзей О. Будинок, який збудував Бабичев

108 років тому, 30 квітня 1905 року, в «Подольских епархиальных ведомостях» з’явилося оголошення, що Кам’янець-Подільська жіноча прогімназія Славутинської, вступаючи в п’ятий рік існування, відкриває з нового навчального року, крім підготовчого, першого, другого, третього та четвертого, ще й п’ятий клас, а далі послідовно відкриватиме старші класи — до восьмого включно. Повідомлялося також, що викладання здійснюється за програмою жіночих гімназій Міністерства народної освіти, що особливу увагу звернено на практичне вивчення чужоземних мов, причому з четвертого класу введено викладання англійської мови.

А ще гімназистки і їхні батьки дізналися про велику радість як для себе, так і для закладу: з 1 серпня 1905 року прогімназія переходить у нове приміщення. Це триповерховий будинок-особняк, спеціально пристосований для навчального закладу та розташований у найкращій із погляду гігієни частині міста: Новий план, Петербурзька вулиця, будинок Бабичева.


Цей будинок і сьогодні добре відомий кам’янчанам. У ньому на розі вулиць Лесі Українки та Гагенмейстера розташована школа-інтернат № 2. А хто ж такий Бабичев, який віддав будинок під таку шляхетну справу? На жаль, інформації про це на самому будинку немає, а клопотання школи-інтернату, щоб на їхньому корпусі дошка з цією інформацією з’явилася, спеціальна комісія міськради, що розглядає такі питання, 1 квітня 2013 року відхилила: забракло документів.

НЕ ВИХОДЯЧИ З КІМНАТИ...

Між тим, дізнатися, хто такий Бабичев, не так уже й складно. Адрес-календар Подільської губернії на 1904 рік, виданий Подільським губернським статистичним комітетом, повідомляє, що кандидат права Данило Якович Бабичев був тоді присяжним повіреним (адвокатом) Кам’янець-Подільського окружного суду, а також гласним Кам’янець-Подільської міської думи (кажучи сучасною мовою, депутатом міськради).


Названий адрес-календар, а також підшивку згаданих вище «Подольских епархиальных ведомостей» за 1905 рік без проблем можна переглянути у відділі рідкісних книг наукової бібліотеки Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка — в корпусі історичного факультету в Старому місті. Утім, маючи під рукою Інтернет, це можна зробити, не виходячи зі своєї кімнати: обидва видання доступні для безплатного завантаження з онлайн-бібліотеки «Царское село».

ПОНАД ЧВЕРТЬ ВІКУ

У спогадах «Під сонцем Поділля» (до речі, доступних для безплатного завантаження на сайті «Діаспоріана») Віктор Приходько (один із фундаторів університету в Кам’янці-Подільському) зазначив, що походив Бабичев не з Поділля, а з Полтавщини, в молодості «був революціонером і брав участь у політичній змові, внаслідок якої товариша його, Лизогуба, повісили, а він якось викрутивсь і, здається, з того часу опинився на Поділлі». Полтавське походження Бабичева підтверджує укладений Віктором Гульдманом і 1898 року виданий Подільським губернським статистичним комітетом довідник про помісне землеволодіння в Подільській губернії. Там Данило Якович зазначений як дворянин Полтавської губернії.

Згаданий Приходьком Лизогуб — це революціонер-народник, один з організаторів політичного тероризму в Російській імперії Дмитро Лизогуб. Його заарештували у вересні 1878 року. Суд визнав Лизогуба та кількох його товаришів винним у підготовці замаху на царя і засудив їх до смерті. Щодо Бабичева, то з’ясувати його зв’язки з Лизогубом не вдалося. У Кам’янці-Подільському ж Данило Якович з’явився наприкінці 1880-х: «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1885 рік» його не згадує, зате як присяжний повірений він фігурує у «Довідковій книжці Подільської губернії», виданій 1888 року. Останню згадку про нього як присяжного повіреного Кам’янець-Подільського окружного суду натрапляємо в довідковому виданні 1913 року. «Весь Південно-Західний край». Отже, Данило Бабичев понад чверть віку працював адвокатом у місті над Смотричем.

КАНДИДАТ ПРАВА

Де ж Бабичев здобув юридичну освіту? З’ясувати це допомогли протоколи засідань ради Петербурзького університету, що регулярно — двічі на рік — видавалися з 1870 року (нині вони доступні на сайті університету). Отже, Данило Якович у 1870—1874 роках навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Навчався успішно, бо бачимо його серед тих, кому призначено університетську стипендію — 180 рублів на рік.


1874 року Данило успішно склав іспити на ступінь кандидата, наступного року надав дисертацію, яка дістала схвальні відгуки на факультеті. Тож 31 травня 1875 року рада університету ухвалила затвердити Данила Бабичева в ученому ступені кандидата права в розряді юридичних наук та видати йому відповідний диплом.

У спогадах Віктор Приходько вказує, що коли 1905 року познайомився з Бабичевим, «він був уже старим, років поза п’ятдесят». Це, а також дані про навчання в університеті дозволяють зорієнтуватися в тому, коли народився Данило Якович. Це, очевидно, сталося на початку 1850-х років.

«БОГАТ И СЛАВЕН ДАНИИЛ»

У Кам’янці-Подільському, перефразовуючи рядок «Богат и славен Кочубей» з поеми Пушкіна «Полтава», говорили: «Богат и славен Даниил». Справді, як вказує вже згадуваний нами довідник про помісне землеволодіння в Подільській губернії за 1898 рік, Бабичев володів землею в Безнісківцях (нині Абрикосівка) Кам’янецького повіту — 462 десятини, в Гречанах Проскурівського повіту — 603 десятини. У Безнісківцях маєток перебував в управлінні Лук’яна Сосновського, а в Гречанах землю орендував дворянин Микола Куликовський.


Дані за 1913 рік підтверджують, що Данило Бабичев був значним подільським землевласником. Щоправда, кількість десятин дещо змінилася: в Безнісківцях їх побільшало до 469, а в Гречанах зменшилося до 600.

Віктор Приходько писав, що Бабичев «був типовий український дука — крім маєтку, мав у Кам’янці два власні будинки, із садом, службами, виїздом, лихими собаками і міцними ворітьми, постійно замкненими доброю, солідною колодкою».

Один будинок, на Петербурзькій вулиці, як ми вже знаємо, Бабичев віддав в оренду під приватну жіночу гімназію.

Про умови оренди можна довідатися зі звіту за 1912 рік керівництва Київського навчального округу. Отже, «будинок було законтрактовано на 10 років за суму в 4000 рублів за рік, термін оренди закінчувався в серпні 1915 року».

Про ще один будинок Бабичева дізнаємося з довідника 1892 року, в якому вказано адреси кам’янецьких посадових осіб. Там читаємо, що присяжний повірений Данило Бабичев мав власний будинок під номером 3 на Богадільницькій вулиці (нині Пушкінська) на Новому плані. Щоб з’ясувати, де саме був цей будинок, потрібні окремі дослідження.

У ПАМ'ЯТЬ ПРО СИНА

Життя Данила Яковича не було всіяне трояндами. Випали на його долю й чорні дні. 10 серпня 1904 року помер його син Костянтин — учень третього класу Кам’янець-Подільської гімназії.

Того ж року Данило Якович у пам’ять про сина пожертвував 6000 рублів, які зберігалися в місцевому казначействі як спеціальні кошти гімназії, «становлячи власність закладу та залишаючись на вічні часи непорушними». Відсотки з цього капіталу призначалися на щорічну стипендію одному з найбідніших учнів гімназії. Він визначався педагогічною радою закладу шляхом таємного голосування з трьох кандидатів, запропонованих директором. Користування стипендією не накладало на стипендіата жодних зобов’язань.

НА ПОДАРУНОК ЛИСЕНКУ

Віктор Приходько зауважив щодо Бабичева: «Казали, що правдиве прізвище його роду Бабич». Зросійщене прізвище, на щастя, не зросійщило душу Данила Яковича. Українська мова та культура були йому близькими. Так, із грудневого числа «Киевской старины» за 1903 рік дізнаємося, що серед тих, хто надіслав кошти для подарунка композиторові Миколі Лисенку з нагоди 35-річчя його творчої діяльності, був і Данило Бабичев. Надсилали в основному по рублю, Данило Якович надіслав же 10.

ГАЗЕТА УКРАЇНСЬКОЮ

Бабичев зробив спробу видавати в Кам’янці-Подільському україномовну газету. Як свідчать архівні документи, 14 лютого 1905 року він порушив клопотання про заснування щоденної газети «Поділля» перед найвищою цензурною інстанцією Російської імперії — Головним управлінням у справах друку.

Програма нового видання передбачала публікацію законів та урядових розпоряджень, передових статей із різноманітних питань. Було також оповіщено про намір вміщувати романи, повісті, оповідання, рецензії на книги.

Данило Якович як редактор-видавець хотів поширювати «Поділля» не тільки на теренах Подільської губернії, але й в інших регіонах. Передбачалося інформувати та виховувати читацький загал ще в чотирьох губерніях — Полтавській, Чернігівській, Харківській і Херсонській.

Проте навіть такий аполітичний характер майбутньої подільської газети не знайшов підтримки у відповідних інстанціях, тож на її видання Данило Бабичев дозволу не отримав. Про це в червні 1905 року з гіркотою писав у «Киевской старине» видатний публіцист, один із творців української журналістики Сергій Єфремов: «Як і раніше клопотання про дозвіл українських органів друку визнаються такими, що не підлягають задоволенню. У такому сенсі днями отримав відповідь пан Бабичев, що мав намір видавати в Кам’янці-Подільському щоденну газету «Поділля».

Не вдалося запровадити українську мову і в гімназії Славутинської. 1907 року публіцист В’ячеслав Будзиновський писав: «В Кам’янці-Подільському згодилася на українські предмети гімназія Славутинської. Одначе з сього нічого не вийшло, бо поки справу наладжено й можна було вже вести науку, наступила реакція, котра перепинила всі заходи».

КІОСК І НАВКОЛО НЬОГО

Як зазначив Віктор Приходько, 1905 року Данило Бабичев брав участь в організації українського товариства «Просвіта» в Кам’янці-Подільському. В найрухливішому місці, біля пошти на Троїцькому майдані, він збудував кіоск. За словами Приходька, «збудував міцно, по-хазяйськи, у формі круглої будки, з прикрасами, ще й помалював блакитною фарбою, — словом, вийшов не кіоск, а лялька».


Навесні 1906 року до управи «Просвіти» надійшов лист від Бабичева, в якому він урочисто заявляв, що збудований кіоск дарує «Просвіті». Тут вона продаватиме книжки та газети, надалі сама опікуватиметься утриманням кіоску, платитиме всі належні податки і т. д.

Найцікавішим був останній пункт запропонованого Бабичевим договору: «Просвіта» зобов’язується продавати у своєму кіоску газети всіх напрямків. Серед них мав бути і «Киевлянин», який гостро виступав проти всякого, навіть найменшого прояву українського руху. Цей пункт викликав серед просвітян величезну бурю. Вимога продавати серед інших й антиукраїнську газету була сприйнята як глум над «Просвітою», над українською справою, як особиста образа. Тож залунали голоси, щоб пропозицію Бабичева з обуренням відкинути, а його самого викинути з членів «Просвіти».

Приходько писав: «Просвітяни ходили по Кам’янці, обурювались, а кіоск ніби дрочився з ними, виблискуючи на сонці новеньким дашком і бляшаним півником. Та що й казати: вибудувати такий кіоск — це ж — 1000 карбованців, для молодого товариства цілий капітал!»

Хоч на загальних зборах «Просвіти» і пролунав поодинокий голос, що «Киевлянин» можна продавати, а на зароблені гроші купувати українські книжечки і пускати їх у село, але його, звичайно, закричали. Тож після зборів Бабичев одержав від «Просвіти» листа, в якому молоде товариство гордо відмовлялося від щедрого дару. Після цього протягом довгих літ кіоск стояв порожній: Бабичев принципово не хотів нікому його віддавати.

Завершуючи розповідь про цей епізод, Приходько зауважив: «Справа з кіоском відбувалася давно. Але стала вона ніби прототипом усіх пізніших наших українських сварок: коли українці сваряться, то діло пропадає або ситуацію використовують чужі й ворожі елементи».

Бабичев вийшов з «Просвіти». Але якось він довідався, що окремий гурток кам’янецьких просвітян працює над складанням «українського катехізму» — книжки, в якій у запитаннях і відповідях мало бути висвітлене українське питання. Приходько згадував, що Бабичев дуже зацікавився цією справою і заявив, що бажав би взяти участь у роботі, але оскільки хворий і нікуди не виходить, то попросив, щоби збирались у нього. Майже півроку колегія збиралась по суботах у Бабичева. Данило Якович, якого всі мали за скупого, тоді був дуже гостинний, тож редколегія, за словами Приходька, «знищила чимало курей на вечерях у нього, поки скінчила свою роботу».

«Це була цікава й небуденна людина», — так завершив розповідь про Данила Бабичева Віктор Приходько.

ЧУЖИЙ СЕРЕД ЧУЖИХ, ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ

Як бачимо, в просуванні української справи Данило Бабичев не знайшов порозуміння ні серед чужих, які не дозволили йому видавати в Кам’янці українську газету, ні серед своїх, які гордо відмовилися від можливості продавати в його кіоску українські книги й газети, не зрозумівши, що виставлений на розкладці «Киевлянин» мав стати ширмою, яка би убезпечила кіоск від претензій влади (Бабичев, що попікся на виданні української газети, як ніхто розумів тодішні реалії). На жаль, не раз українській справі найбільше шкодять занадто заповзяті та прямолінійні українофіли. Але то, певно, така вже карма нації.


Думаю, що і багатьом нинішнім депутатам міської ради не надто цікавий їхній колега з далекого минулого Данило Бабичев, який не один раз, як засвідчують адрес-календарі за 1895, 1900 і 1904 роки, обирався гласним міської думи. Наші народні обранці вже продемонстрували своє зневажливе ставлення до лікаря та очільника Подільської «Просвіти» Костянтина Солухи, який, до речі, теж був гласним міської думи, не надавши його імені центральній бібліотеці міста.

Чи потрібна Данилу Бабичеву вишукана меморіальна дошка на стіні будинку, зведеному за його кошти та переданому в оренду для освіти дівчат-подолянок? Думаю, що ні. А ось проста інформаційна табличка на фасаді школи-інтернату, що тут від 1905 року в будинку адвоката й мецената Данила Бабичева працювала приватна жіноча гімназія, заснована й очолювана Степанидою Славутинською, конче необхідна як для мешканців міста, так і для його гостей. І такі інформаційні таблички, розроблені спільними зусиллями місцевих істориків і краєзнавців, мали би з’явитися не на одному історичному будинку міста над Смотричем. Адже, як мудро зауважив Максим Рильський: «Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани».

Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: На мапі Кам'янця | Додав: OlegB (24.04.2013)
Переглядів: 1388 | Коментарі: 4 | Теги: Славутинська, славутинська гімназія, Славутинка, Бабичев | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 4
1 KamPod   (24.04.2013 13:20) [Материал]
От і ще одна публікація про будинок де була школа Славутинської. Що помітив в статті про Булгакова сказано що в цю будівлю Булгаков приїхав працювати і тут тоді був військовий госпіталь. Це був 1916р, а в цій публікації дізнаємось що "термін оренди закінчувався в серпні 1915 року". Отже факти падають дуже струнко. Все ніби вишиковується чітко в ряд.

2 lapa   (25.04.2013 19:38) [Материал]
Можна було й повісити дошку. Але бюрократична система інколи незламна. Тим більше Бабичев, судячи з усього,  цікава особистісь й небайдужа...

3 KamPod   (26.04.2013 11:20) [Материал]
Виходить уже третя табличка. Кащук уже висить, Булгаков і Бабичев на черзі.
Хоча за табличку для Бабичева, як на мене мали б родичі подбати, бо я щось не дуже ловлю його особливий вклад в історію міста, щоб воно само таке ініціювало

4 lapa   (26.04.2013 17:10) [Материал]
Сьогодні проходила поряд цього будинку, поміняли дах і стоять ліса....мають робити фасад.

Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проект "Мандруємо вулицями" [21]
Пішохідні маршрути [31]
Водний туризм [6]
Велотуризм [5]
Туристичні поїздки [19]
Спелеотуризм [9]
Маршрути Тетяни Недрі [6]
Визначні місця краю [20]
На мапі Кам'янця [25]
Пошук
Свіжина
Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Паради 1 травня - 

Користувач на фейсбуці KamKam поділився

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2022Створити безкоштовний сайт на uCoz