Ср, 26.06.2019, 18:03
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Історія

Відьомські справи на Поділлі
Шукаючи інформацію про відьомство і чаклунство на Поділлі, мимоволі дивуєшся скільки всього є на цю тему. Усі ті страшилки про середньовічну інквізицію починаєш сприймати не як щось далеке і чуже, а ось... тут відбувалось таке що й уявити важко, і не так вже й давно, а якихось 250-300 років тому. У справі збереження згадок про чаклунство велику роль відіграла праця В.Д.Антоновича "Колдовство: Документы, процесы, исследования" (1877), де зафіксовано чимало випадків з Поділля і безпосередньо з Кам'янця. Мабуть більше ніж з будь-якого іншого регіону. Таку статистику засвідчує і Катерина Диса у праці "Історія з відьмами". Авторка опрацювала 198 судових справ про чари, oщо зберігаються в архівах і констатувала, що "понад половину проаналізованих судових процесів (158) відбулися у трьох воєводствах Речі Посполитої - Волинському, Подільському та Руському.

Таблиця із книги "Історія з відьмами" (2008)

Перевірка на відьомство водою

Цікавився цим питанням і А.П.Свидницький, який свої пошуки описав у праці "Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського". Зокрема тут він розповідає як розпізнавали відьом

Щоб пізнати, чи то відьма, чи що, чи добра людина, беруть навпоперек мотузом і пускають на воду — топлять, як це зветься між людом. Коли добра душа, чиста, то впірне, а коли ні, то так і плюскається поверх води —саму голову токмачить, бо встидно; та нічого не вдіє—голова і ноги будуть в воді, а середина все зверху, хіба камінь прив’язати, то аж тоді піде на дно.

Перевірка плаванням відьом в Англії.
Якщо жінка плавала на воді, вона була винна, якщо тонула, вона була невинна. 
Потім витягали її з води на мотузці, до якої вона була прив'язана.

Автор наводить також про приклад застосування такої перевірки на Поділлі:
Літ з десять абощо назад в однім селі на Поділлі одну бабу і втопили, не хотячи, на Богу, як відьом купали. Кажуть, чиста душа була, бо як спустили на воду, вона і не плюснулась, і не потопала — пішла, як сокира, на дно. «Чиста! чиста!» — загула громада і зараз же таки витягли, а вона й нежива. Що дива виробляли! І трясли, І відтирали — таки не помоглося. Так і поховали, що не ожила.

Ще кілька випадків таких перевірок віднайшов В.Бендюг і описав у праці "Як на Поділлі відьом шукали". Перший з описаних ним випадків стався 29 квітня 1798 року у селі Глибочок Гайсинського повіту у маєтку поміщика Іполита Ярошинського. Економ цього маєтку Мисевич, зібравши з усього села приблизно сотню жінок, “повелів спочатку утопити усіх в воду, а потім, притягнувши до річки двоє саней волових та поставивши на них по три полубочки, вивозив тими жінками воду у (інший) став, версти за дві і тамо розливав.” Про цей випадок у Гайсинське духовне правління доніс сільський священик Максим Богданович. З духовного правління донесення було спрямоване у Брацлавську духовну консисторію, де було розглянуте єпископом Брацлавським і Подільським Іоаникієм. Єпископ доніс про випадок світським властям – у Подільське губернське правління з вимогою: “С виновным поступить по закону”.
Подібний випадок довелося розглядати цьому ж Іоаникію, але уже не єпископу, а “Архієппископу Подільському і Брацлавському і Ордена святої Анни 1-го ступеня Кавалеру” 1809 року. Вивчення справи, у якій набралося 23 сторінки тексту, тривало від 25 серпня до 10 грудня. Справа називалася так: “Дело о совершении суеверного обряда приказчиком села Лисца Ушицкого уезда Студзинским выразившегося в утоплении женщин с целью вызова дождя”. Суть справи, як про це доповів благочинний ієрей Феодосій Шакалович, полягала у тому, що “…цього року, минулого липня 6-го числа, селяни означеного села з прикажчиком Студзинським через суєвірність, нібито заради “излияния дожжа на землю”, жінок у воді, у ставку, що біля панського двору знаходиться, підвішуючи їх на шлеях та чіпляючи залізо, топив для виявлення серед них якихось відьом, із яких нібито виявлено сім, котрим Студзинський наказував щоб був дощ, а якщо не буде, то будуть покарані або ж, зробивши осикового хреста, хай несуть на границю” (“на границю” – це на межу села, де ховали страчених, убивць та самогубців). Підозра у відьомстві падала на тих жінок, котрі не тонули, а тому до них ще й чіпляли залізо. Вивчення автором суті справи привела його до таких висновків: “…через посуху у минулому 1809 році у літню пору в липні місяці, жінки й чоловіки, припоминаючи минулі звичаї, зібравшись майже усією громадою села, купали жінок у ставу, що біля економічного двору, і пускали у воду на шлейках обережно одначе, що чинили задля розваги сільської та щоб був дощ, а при сьому раз одній жінці Парасці Гусочці на коліна був покладений плуговий леміш, котрий затягнув було її аж по шию, але потім, вийшовши вона із води пішла додому, і усе сіє відбувалося без усіляких образ жінок та обзивання котроїсь чим-небудь непристойним.”. До слова, по цій справі було винесено таку резолюцію: “Эконому села Лисца Студзинскому строжайше предписанием подтверждено, впредь от подобного вышеписанному Суеверию крестьянское села Лисца общество воздержать, и недопуская оного отнюдь.”

Вироки по справах чаклунства

Як бачимо у описаних вище прикладах такі купання жінок у воді були швидше як данина традиції визначення відьом і якихось покарань вони не несли. Проте не завжди все обмежувалось цим.  Вироки за чаклунство були досить різними. Доволі поширеним було винесення попередження або профілактика – кара різками, проте часом виносились і смертельні вироки. За оцінкою Катерини Диси, обвинувачених «брали на муки» не більше, ніж у 5% справ.
Найдавніша відома згадка про застосування тортур на суді проти відьом на Україні походить зі Львова. 1634 року три жінки - Єва Грубарка, Доротея Смоличка та Єва Питлоха - були звинувачені у спричиненні смерти магічними засобами. Жінок заарештували і на кілька тижнів ув’язнили. Добровільно зізнаватися у своєму злочині вони не хотіли, тому вирішено було взяти їх на муки. їх кілька разів катували, підвішуючи на дибі, після чого вони зізналися в усьому, що їм приписували: нібито вони  використовували чари, щоб шкодити людям, викликали злих духів, спричиняли смерть 
Ян Люйкен. Приготування до страти в 1544 году. Гравюра XVII ст.

Якщо людина була не знатна, то шансів на важкий вирок були  набагато вищі. От справа за звинуваченням у чародійництві проти війта, що мала трагічніші наслідки. Сталося це в Кам’янці у липні 1716 року, жебрачку Марину спіймали біля війтового будинку, коли вона сипала на поріг якийсь порошок, у якому наче б то знайшли кістки і зуб мерця. Далі за В.Антоновичем:
Справа про жебрачку Марину і вірменського війта
В 1716 р. арештовано в Камінці в домі вірменського війта жебрачку Марину, при якій знайдено якийсь підозрений вузлик. У ньому були завязані: жменя пороху, кавалочки костий і чоловічий зуб, признаний чомусь зубом мерця. Обжалувана зізнала при слідстві, що вона ночувала в домі міщанина Павла Сьвятовпча, де звернула ся до неї дівчина з просьбою дати їй який таємний лїк, аби могла вийти за муж. Обжалувана бажаючи дістати нагороду, похвалила ся, що вона знає такий лїк, тому й завязала в платок згадані предмети і пішла з ними до дому вірменського війта. Магістратський суд признав поступок обжалуваної дуже підозреним, тому постановив узяти її на тортури, щоб дізнати ся про правдиве значіне знайдених предметів. 
В.Антонович Чари на Українї, 1905р.
 
Подібні справи про любовну магію закінчувалися, як правило, сплатою штрафу, церковним покаранням або присягою. Але тут під загрозою чарів опинився дім війта, а може, й сам він, а «відьмою» була не поважна городянка, а жебрачка й волоцюжка. Тому суд вирішив віддати Марину на тортури, а потім спалити.

Відьомство - жіноча справа?

Традиційно говорячи про чари і відьомство в уяві постає стара жінка, вся в вузликах і заклопотана зіллями. От що пише про це Катерина Диса: "Гендерний аналіз дав цікаві результати: навіть у таких країнах, як Данія, Англія й Угорщина, де абсолютну більшість потерпілих від переслідувань становили жінки, 10-15% обвинувачених все-таки були чоловіками. Загалом же в європейських країнах серед притягнутих до суду за відьомство було 20-30% представників сильної статі. Однак були країни, де ситуація кардинально відрізнялася від решти, зокрема у Фінляндії чоловіки становили 50% обвинувачених, в Естонії - 60%, у Росії (принаймні у XVII сторіччі) - 70%, а в Ісландії аж 90%". Проте на Україні все ж таки цей фактор схиляється у бік жінок: "В українських землях відьомство очевидно вважалося жіночою справою - чоловіки тут складають не більше 22% звинувачених у відьомстві".Справу про чари, у якій були задіяні чоловіки, найкраще ілюструє подвійний процес Григорія Бабиченка (подекуди - Бабиженко).

Справа про чутки Бабиченка
Обидві справи мали місце у Кам’янці протягом літа 1710 року. На першому процесі Бабиченко виступав яко винуватець у поширенні пліток про священика Яна Ставицького. Суть їх полягала в тому, що у священика нібито є власний чорт, до того ж і сам Ставський, і вся його родина практикують чари. На свій захист Бабиченко казав, що плітки ці не вигадував, а тільки повторив те, що чув від інших.

Після судового процесу містом поповзли чутки, які наочно демонструють ефект «зіпсутого телефону»: з магічною діяльністю вже пов’язували ім’я самого Бабиченка. Тож менше ніж за місяць він знову опинився у міському суді, але цього разу як позивач: Бабиченко звинуватив Федора Яцева у поширенні пліток, нібито він займається чародійством. А Федір Яців свідчив, що на власні очі бачив, як Бабиченко готує щось підозріле, він дійшов висновку, що тут не обійшлося без чарів, викрав глечик із зіллям з печі і розказав у місті про чари. За словами Бабиченка, він готував у тому глечику ліки для своєї хворої дитини і жодних чарів при цьому не вживав.

Суди чи самосуди

У ті часи люди часто відчували голод на новини й події, то була культура вигаданих історій, культура, в якій неабияк важила громадська думка, історії про місцевих відьом і вампірів активно обговорювалися, надовго ставали предметом місцевих пліток і, врешті-решт, перетворювалися на невилучну частину тутешнього фольклору. Часом такі чутки ставали приводом для невірних вироків, а то й самосудів. На жаль, матеріяли українських судів про чари містять здебільшого свідчення зацікавлених сторін, майже не охоплюючи свідків і ця практика вироків без свідків була не лише в на, а й, наприклад, в Німеччині у той час теж не дуже намагались залучати свідків. Усе це ускладнює зараз розуміти суть деяких справ, але в окремих випадках таки можна простежити, що ж саме викликало звинувачення і як на основі почутого від інших виникла історія застосування чаклунства.

Різницю між «наочними» й «наушними» свідками чітко видно на прикладі процесу, який відбувався у Кам’янці у квітні 1746 року. Було ініційовано слідство у справі самосуду селян із села Гуменець над шляхтичем Матковським. Це один із найкраще задокументованих судових процесів, та навіть у цих матеріялах чимало фатальних для дослідника інформаційних прогалин. 1738 року Михайла Матковського жорстоко замучив і вбив натовп розлючених селян на чолі з кількома шляхтичами й священиком. Того року люди й худоба в селі вимирали від загадкової пошести. Уночі селяни вийшли в поле, щоб провести магічні обряди й відвернути епідемію, а там натрапили на Матковського, жителя сусіднього села, на яке моровиця чомусь не поширилася. На свою біду там же блукав нещасний Матковський шукаючи своїх зниклих коней. Та ще й блукав полем із вуздечкою в руках. З усіма деталями цей випадок описав В.Антонович. Подаємо його з збереженням граматики оригіналу

Кривава справа про тортури і спалення Матковського
В 1738 р. вибухло на Поділю морове повітрє. Бажаюча від свойого села відвернута його, селяни з Гуменець урядили в ночи хрестовий обхід по своїх полях. Нещастє хотїло, що в сусіднім селї, Пшевратю, пропали коні у шляхтича Михайла Матковського. Матковськпй впорав ся таки в ночи шукати їх і здибав ся з гуменецькими селянами. Гуменчани уявили собі, що незвісний їм чоловік, який ходить у ночи по полях із уздечкою, не хто иньший, як персонїфікація повітря. Підозріваючи, що він упир, парубки кинули ся на нього, побили його люто, пірвали на нїм одїж і на пів мертвого лишили на землі. Ледви Матковськпй вернув до дому, як із Гуменець прибіг уже післанець довідати ся, чи він жавпй. Довідавшись, що він вернув, післанець побіг швидко назад. Не зійшло ще сонце, як до Пшевратя прийшла цїла громада Гуменець, узброєна стрільбами, піками, колами, цїпами, і окружила дім Матковського. Зараз же вислала вона депутацію до властителя села Маковецького з просьбою, аби видав Матковського, як чоловіка шкідливого для цілої околиці. Маковецький не дав ясної відповіди. Перечекавши до полудня, громада дістала мабуть неправдиву відповідь від шляхтича Бжозовського, що властитель села видає їй Матковського. 
Зараз розбито двері і Матковського повезено до Гуменець. Тут у домі шляхтича Качковського зібрали ся всї жителї села. Арештованому дали 50 буків, допитуючись звязку його з моровим повітрєм. Не вважаючи на його рапевненя невинности, ухвалили більшістю голосів спалити його. Кілька осіб зрештою заявило сумнів про правосильність засуду. Якийсь шляхтич Випшинський протестував, що шляхтича не можна палити без присуду ґродського суду. Тодї більшість зажадала від нього, аби він дав підпис, що приймає на себе відповідальність за всю біду, яка може вийти при полишеню при житю Матковського. Випшинський ухилив ся від того, вимовляючись зразу браком каламаря, а в кінцї сказав: „Не маю часу писати — паліть". Громада почала одначе надумувати ся, побоючись відповідальности. Та зараз знайшли ся особи, що розвіяли її сумнїв. Шляхтич Скульськпй приїхавши на збірне місце верхом, крикнув: „Паліть скорше, я готов заплатити сто золотих, коли за те буде кара". Потім з'явив ся сьвященник і висповідавши Матковського сказав: „Моя річ журити ся про душу, а ваша про тїло; палїть швидше". В юрбі залунали крики: „Мусимо палити" — і Матковського передали в руки експертів.
Таких було три : шляхтич Лобуцький вирізав ремінь із шкіри, обкрутив голову жертви, позапихав в уха камінцї, а потім заложпвшн в узол ременя палицю, почав його сильно скручувати. Якийсь Войтїх Дикий замазував сьвіжим лайном рот Матковського, а дяк, Андрій Софончук, намочивши велику шмату в деготь, обвязав нею очи Матковського. Потім зробили костер із сорок возів дров і двацяти возів соломи, всадили на нього Матковського й спалили. В кінцї післали до дому Матковського по його одіж і її також вкинули в огонь. 

В.Антонович Чари на Українї, 1905р.


Ян Люйкен. Спалення 18 відьом і чаклунів в Зальцбурзі в 1528році

Можна цілком впевнено говорити, що це був зафіксований факт ритуального вбивства вампіра, описи якого зустрічаються в матеріалах, зібраних фольклористами XIX століття. Як пише К.Диса, "неясно, чому родичі вбитого шляхтича звернулися до суду аж через вісім років після тих подій. Проте випадок цей був настільки винятковим, що люди з обох селищ могли пригадати багато подробиць навіть через вісім років так, ніби це трапилося щойно вчора. Опитали дванадцятьох свідків, «віри гідних», і тільки двоє з дванадцяти були самовидцями, тобто бачили все на власні очі. Решта ж починали свідчити з зауваження, що їхні знання про ті далекі події ґрунтуються на почутому від третіх осіб". 


Далі буде...



Дивіться також:

Категорія: Історія | Додав: KamPod (31.10.2015)
Переглядів: 587 | Теги: тортури, Інквізиція, чаклунство, Матковський, відьма | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Проекти активного дозвілля [196]
Туризм [142]
Знахідки О.Будзея [600]
Творчість [31]
Історія [36]
Персоналії [33]
Легенди [32]
Культура і Мистецтво [66]
Суспільство [101]
Релігія [11]
Спорт [48]
Природа і екологія [14]
Бібліотека [51]
Анонс [14]
Про свята, змагання, урочистості та інші події у місті
Цікаво знати [26]
Різне [9]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz