8 липня
Цього дня колись:
1920 рік. Польські військовики, покидаючи Кам’янець-Подільський через стрімкий наступ червоних військ, передали владу у місті й окрузі українським державним чинникам. Місто вдруге готувалося до приходу більшовицького режиму, господарювання ревкому, тож за Збруч терміново відправилися як відновлені вищі органи державного управління, керівники осередків політичних партій, так і частково представники професури, кілька десятків студентів.
1932 рік. У Харкові український поет Володимир Свідзінський у листі до Олени Чілінгарової у Кам’янець-Подільський писав: «І ще, не знаю чому, люблю я дуже Підзамче з його ятками і базарами, де колись продавали чудові пряники в формі коліс, коників, фантастичних птахів і таке інше. А яка там була «малороссийская колбаса», і які симпатичні представники і представниці малоросійського племені».
1941 рік. Частини 60-ої та 164-ої радянських стрілецьких дивізій залишили Жванець, Ісаківці та інші наддністрянські села.
1957 рік. Виконавчий комітет Кам’янець-Подільської міської Ради депутатів трудящих ухвалив обов’язкове рішення № 6 «Про санітарний режим і підтримку громадського порядку на території водної станції і на пляжах міста та запобігання нещасних випадків із людьми».
1972 рік. У Кам’янці-Подільському на вулиці Пушкінській відкрито крамницю кооперативної торгівлі «Дари Поділля».
1980 рік. Через Кам’янець-Подільський район і місто Кам’янець-Подільський, по дорозі з грецької гори Олімп до Москви, проходила естафета Олімпійського вогню. 18 етапів мали спортсмени району (від кордону між Чернівецькою та Хмельницькою областями до мосту «Стрімка лань»), 17 — міста (від мосту «Стрімка лань» до кордону між Кам’янець-Подільським і Дунаєвецьким районами). Серед районних факелоносців — В’ячеслав Грозний, тоді інструктор зі спорту радгоспу «Кам’янець-Подільський» села Слобідка-Кульчієвецька, а нині відомий футбольний тренер (зокрема, був головним тренером дніпропетровського «Дніпра», київського «Арсеналу», одним із тренерів московського «Спартака»). Останній районний етап біг учень радгоспу-технікуму Микола Штунь — кандидат у майстри спорту, чемпіон України серед сільських лижників. Серед міських факелоносців були Володимир Пташник із приладобудівного заводу (відомий у місті футбольний тренер), шість представників факультету фізичного виховання педагогічного інституту: Богдан Ладиняк, Олег Петрушко, Іван Павлюк, Станіслав Іліка (вніс вогонь на майдан Леніна), Олександр Колісник (перший міський етап), Віктор Гусар (останній міський етап). Серед офіційної делегації, що супроводжувала вогонь, був боксер, дворазовий олімпійський чемпіон Борис Лагутін. Головною трасою Олімпійського вогню в місті був проспект Леніна (тепер Грушевського). Головний мітинг відбувся на площі Леніна (тепер майдан Відродження). Детальніше див. у статті «Передай вогонь».
Володимир Пташник з Олімпійським вогнем, 8 липня 1980 року
1994 рік. У Кам’янці-Подільському як кандидат на посаду Президента України перебував Леонід Данилович Кучма. Він побував на заводі легких металоконструкцій і електромеханічному заводі, ознайомився зі Старим містом і фортецею, загадав бажання під Тріумфальною аркою при вході до Кафедрального костелу. Далі на шляху до Хотина побував у спілці селян імені Шевченка села Ходорівці. Леонід Данилович ще двічі відвідував Кам’янець-Подільський — 20 жовтня 1999 року та 29 травня 2015 року.
1999 рік. У Кам’янці-Подільському зареєстровано міську організації партії «Демократичний союз» (голова — Анатолій Дмитрович Третяк).
2001 рік. У Кам’янці-Подільському на вулиці Червоноармійській, 9 відкрито нову продуктову крамницю «ЮНІОН» (директор Павло Макарович Нестерук). Крім продуктів харчування, широко представлено унікальні кримські вина.
Цього дня народилися:
1709 рік. В обозі під Полтавою в день битви між російською та шведською арміями народився (27 червня за старим стилем) Ян де Вітт (Вітте) — військовий інженер, архітектор, комендант (у 1768—1785 роках) Кам’янець-Подільської фортеці. Помер 24 грудня 1785 року в Кам’янці-Подільському.
1865 рік. У Кам’янці-Подільському народився Міхал Ролле — публіцист, прозаїк, історик-аматор, син польського лікаря та історика Антонія Юзефа Ролле. Згодом мешкав у Львові, де був відомим у місті журналістом, від 1902 року — секретарем Літературно-мистецького кола. У спадок по батькові йому залишилася величезна кількість архівних матеріалів. Використовуючи їх, Міхал Ролле продовжив справу батька. Він видав монографію про Кременець «Волинські Афіни» (1898) та серію популярно-історичних нарисів: «З минулих століть» (1908), «In illo tempore» (1914), «Ремінним дишелем» (1914) тощо. Помер 11 листопада 1932 року у Львові. Міхала Ролле поховано на першому полі Личаківського цвинтаря у Львові.
1883 рік. У швейцарському містечку Таблат народився Фрідріх Платтен — швейцарський соціаліст, потім комуніст, один з організаторів Компартії Швейцарії (1921). 25 жовтня 1919 року приїжджав до Кам’янця-Подільського з інформацією урядові УНР про загальну принципову згоду Москви почати переговори щодо військової конвенції проти Денікіна. Помер 22 квітня 1942 року. Див. про нього статтю «Як у Кам’янці-Подільському друг Леніна Петлюрі поради давав».
1904 рік. У Казані народився (25 червня за старим стилем) Володимир В’ячеславович Бєлокуров — російський актор театру й кіно, заслужений артист РРФСР (1954), народний артист СРСР (1965). У трупі Московського художнього академічного театру грав від 1936 року. Знявся у п’ятдесяти фільмах («Валерій Чкалов» — головна роль, «Мертві душі» — Павло Іванович Чичиков, «Смугастий рейс» — Боцман). 9 липня 1949 року (на наступний день після 45-річчя) разом із групою акторів МХАТу показував у Кам’янці-Подільському сцени із спектаклів. Володимир Бєлокуров з Анастасією Зуєвою зіграли для кам’янчан сцену з «Мертвих душ» за поемою Миколи Гоголя. Помер 28 січня 1973 року в Москві.
1922 рік. В селі Орадівка Христинівського району Черкаської області в родині залізничника народився Петро Давидович Моргаєнко — український критик, літературознавець. Закінчив історичний факультет Київського університету й аспірантуру при кафедрі історії КПРС. В роки війни, пройшовши прискорений курс військового артилерійського училища, брав участь у боях на Карельському фронті, де був тяжко поранений. У післявоєнні роки Петро Моргаєнко працював завідувачем відділу критики та заступником головного редактора «Літературної газети» (тепер «Літературна Україна»), заступником головного редактора журналу «Радянське літературознавство» (тепер «Слово і час»), завідувачем редакції критики видавництва «Радянський письменник» (тепер «Український письменник»). Друкуватися в республіканській пресі почав із 1938 року. Це були поетичні твори, але основний жанр Петра Моргаєнка — літературна критика. Він — автор літературно-критичних нарисів і статей, присвячених творчості багатьох українських письменників і актуальним питанням літературного процесу. Переклав кілька романів і п’єс із російської мови. Виступав також як автор гуморесок, фейлетонів, пародій (під псевдонімом Петро Гаєнко). Восени 1957 року як заступник редактора «Літературної газети» (органу Спілки письменників України) перебував у Кам’янці-Подільському: в педагогічному інституті перед студентами й викладачами історико-філологічного факультету прочитав лекцію «За тісний зв’язок літератури й мистецтва з життям народу». Помер 26 вересня 1990 року в Києві.
1928 рік. У Луганську в робітничій сім’ї народився Анатолій Дмитрович Босенко — фахівець із гімнастики. 1944 року вступив до технікуму фізичної культури у Ворошиловграді (нині Луганськ), який закінчив 1947 року. Далі чотири роки навчався на факультеті фізичного виховання Ворошиловградського педагогічного інституту, який закінчив 1951 року. За направленням почав працювати викладачем гімнастики в педагогічному училищі в Проскурові (нині Хмельницький). 1956 року Анатолія Босенка обрали за конкурсом старшим викладачем Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Був деканом факультету фізичного виховання (у 1976—1983 роках), довголітнім (упродовж 17 років) завідувачем кафедри теорії фізичного виховання й гімнастики. Помер 24 серпня 1987 року.
1936 рік. У селі Заїчинці Семенівського району Полтавської області народився Валентин Лукич Чемерис — український письменник, член Спілки письменників України (1963). Закінчив 1971 року Вищі літературні курси при Літературному інституті імені Горького. Працював у радгоспі, на низці підприємств Придніпров’я, в редакціях обласних газет. У 1972—1976 роках — редактор видавництва «Промінь». Був головою Дніпропетровської організації Спілки письменників України. Автор гумористичних збірок, фантастичних творів, роману-есе «Президент» (1994). 27—28 вересня 1997 року як заступник редактора газети «Літературна Україна» був учасником свята «Подільські вечорниці» в Кам’янці-Подільському: він, а також журналісти Василь Плющ, Вітольд Кирилюк, письменники Ганна Чубач, Євген Дудар, Микола Сом, Дмитро Онкович, Анатолій Мойсієнко, письменники-подоляни Микола Федунець, Віталій Нечитайло, Василь Кравчук, Роман Болюх 27 вересня провели зустріч зі студентською та учнівською молоддю в школі-гімназії № 14 (в рамках днів газети «Літературна Україна» на Поділлі); увечері письменники в сквері «Гунські криниці» узяли участь у літературно-мистецькому вечорі пам’яті Микити Годованця, 28 вересня гостювали в Старій Ушиці.
1954 рік. У місті Дунаївці народився Валер’ян Миколайович Бакун. Закінчив Львівський торгово-економічний інститут (навчався в 1971—1975 роках; фах — товарознавство й організація торгівлі продовольчими товарами), 1993 року — Тернопільський інститут народного господарства (фах — фінанси й кредит). Два місяці працював директором крамниці райспоживспілки (місто Рикшани Молдавської РСР), після чого служив в армії. Від 1977 року — товарознавець відділу організації гуртової торгівлі гуртово-торгової контори Хмельницької обласної споживчої спілки. Далі працював на Дунаєвецькій міжрайбазі: товарознавець, виконувач обов’язків заступника директора з продовольчих товарів. У 1983—1990 роках працював у Дунаєвецькому районному фінансовому відділі: економіст державних доходів, заступник завідувача — начальник інспекції державних доходів. У 1990—1996 роках — начальник державної податкової інспекції Дунаєвецького району, у 1996—1998 роках — голова державної податкової адміністрації в Дунаєвецькому районі, у 1998—2004 роках — начальник державної податкової інспекції в Дунаєвецькому районі, у 2004—2005 роках — начальник Дунаєвецької міжрайонної державної податкової інспекції. Далі начальник Кам’янець-Подільської об’єднаної державної податкової інспекції (представлено 6 червня 2005 року). Його наступником на цій посаді став Михайло Сімашкевич — нинішній міський голова Кам’янця-Подільського. У вересні 2008 року Бакуна перевели на посаду начальника ДПІ в Чернівці, де він пропрацював рік (до серпня 2009 року).
1954 рік. У селі Петрашівка Віньковецького району Хмельницької області народився Петро Адольфович Приступа — викладач кафедри транспортних технологій Подільського державного аграрно-технічного університету, член Комуністичної партії України. Був депутатом Кам’янець-Подільської міської ради, кандидатом у народні депутати України.
1974 рік. Народився Ігор Васильович Ковальчук — колишній голова правління сільськогосподарського кооперативу «Збруч» села Збруч Кам’янець-Подільського району. Обирався депутатом Кам’янець-Подільської районної ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1923 рік. Помер Кирило Титович Стиранкевич — священик. Народився близько 1851 року в селі Боблів (нині Немирівського району Вінницької області). Закінчив Подільську духовну семінарію, 1876 року — Київську духовну академію. Віктор Приходько в спогадах «Під сонцем Поділля» писав при Стиранкевича: «В молодих літах як студент Київської духовної академії був переконаним українцем та виявив себе активним членом київської української громади і людиною великих здібностей. Про Стиранкевича, між іншим, згадує у спогадах своїх Чикаленко, зазначуючи, що в той час Стиранкевич співробітничав у галицьких виданнях і там вийшла навіть окремою книжечкою його невелика повість «За громаду», під псевдонімом К. Подоленко». Стиранкевич викладав у духовних училищах Єлисаветграда (нині Кіровоград), Кишинева, Шаргорода. Був священиком у Жванці, потім у Кам’янці-Подільському. 1905 року входив до складу комісії з видання Четвероєвалгелія в перекладі Пилипа Морачевського. За словами Приходька, Стиринкевича «запросили до комісії як старого українця і людину з високою богословською освітою».
1955 рік. У Києві помер Пилип Васильович Клименко — український історик, археолог, етнограф. Народився 6 листопада 1887 року в селі Ярославка (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Навчався в Ніжинському ліцеї, у 1907—1908 роках на економічному відділенні політехнічного інституту в Петербурзі, у 1908—1912 роках — на відділі російської історії історико-філологічного факультету Київського університету. Працював у Київському центральному історичному архіві. У 1919—1920 роках — професор Кам’янець-Подільського державного українського університету, у 1920—1923 роках — професор, завідувач кафедри історії Поділля Кам’янець-Подільського інституту народної освіти. У 1925—1937 роках працював в установах Академії наук України, в Інституті історії Академії наук України.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
