24 березня
Цього дня колись:
1823 рік. У Кам’янці-Подільському Устим Кармалюк утік (12 березня за старим стилем) із Папської вежі, яку згодом у народі стали називати Кармалюковою.
1839 рік. У Кам’янці-Подільському дворянка Анна Клінгель відкрила (12 березня за старим стилем) приватний пансіон для навчання й виховання шляхетних панянок.
1944 рік. Радянські війська звільнили від німецьких загарбників Оринин, оволоділи хутором Козак, селом Зіньківці біля Кам’янця-Подільського.
1945 рік. Уродженцю села Нагоряни Кам’янець-Подільського району Лаврентію Тручаку посмертно надано звання Героя Радянського Союзу.
1974 рік. У Кам’янці-Подільському у сквері Танкістів на могилі Невідомого солдата генерал армії Дмитро Лелюшенко запалив Вічний вогонь.
1975 рік. Кам’янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищу надано ім’я маршала Харченка. До речі, військово-інженерне училище планували відкрити в Хмельницькому. Напевно, так би і сталося, якби не один випадок і не далекоглядність Харченка. Він прилетів у Хмельницький, усе йому тут сподобалося, усі питання про відкриття училища в обласному центрі було узгоджено. Ще навіть вільний час залишався. Тож Віктор Кіндратович запитав хмельничан: «А що ще цікавого можна побачити у ваших краях?». Звісно, йому порадили подивитися Кам’янець (якби знали хмельничани, чим це обернеться, то навіть не заїкнулися би про місто на Смотричі). Харченко вертольотом прилетів у Кам’янець-Подільський, сів на Новому замку, оглянув Старий замок і став розпитувати про місто. Коли йому сказали, що тут є педагогічний інститут, Віктор Кіндратович несподівано промовив: «Училище відкриваємо не в Хмельницькому, а в Кам’янці». І пояснив здивованим співрозмовникам, що одружений офіцер для нього набагато цінніший, ніж офіцер без сім’ї, без надійного тилу. Так педінститутські дівчата, самі того не відаючи, остаточно вирішили долю майбутнього училища. Чи було так насправді, чи це красива байка — сказати важко.
1988 рік. У Довжоцькій школі відкрито музей Героя Радянського Союзу Степана Киргизова.
1990 рік. На всесоюзному турнірі з мотоболу на приз Юрія Гагаріна «Поділля» з Кам’янця-Подільського посіло третє місце.
1990 рік. У Чабанівці Кам’янець-Подільського району відкрито музей історії сіл колгоспу імені Чапаєва.
1992 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури відбувся «круглий стіл» міської Ради, партій і громадсько-політичних організацій «Проблеми соціального захисту населення в сучасній політико-економічній ситуації».
1994 рік. Директором Кам’янець-Подільської тютюнової фабрики обрано Миколу Бодака.
1994 рік. У Кам’янці-Подільському гастролювали Любов і Віктор Анісімови — сестра та брат, що співають у дуеті.
1998 рік. У місті Брусилів на Житомирщині диплом лауреата Огієнківської премії вручено декану філологічного факультету Кам’янець-Подільського університету Євгенії Сохацькій.
2004 рік. Розпорядженням Кабінету Міністрів України Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець» передано в державну власність як цілісний майновий комплекс і підпорядковано його Держбуду.
Цього дня народилися:
1924 рік. У селі Йосипівка (нині Старокостянтинівського району Хмельницької області) народився Микола Федорович Тищук — український сатирик і гуморист. Закінчив 1941 року середню школу в місті Остропіль, 1961 року — з відзнакою економічний факультет Харківського сільськогосподарського інституту. Від 1964 року жив у Кам’янці-Подільському, працював інженером на заводі залізобетонних конструкцій, очолював літературну студію при газеті «Прапор Жовтня». Побачили світ збірки Тищука «Цап із каблучкою» (1977), «Страви і приправи» (1982), «Пес і мікрофон» (1985), «Підкована жаба» (1991). Помер 1 січня 1985 року в Кам’янці-Подільському.
1950 рік. У Кам’янці-Подільському народився Юрій Володимирович Теплінський — доктор фізико-математичних наук (1992), професор (1996), заслужений працівник освіти України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки за 1996 рік. Закінчив 1966 року середню школу № 8 із золотою медаллю, 1970 року — фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. 1972 року вступив в аспірантуру Інституту математики Академії наук Української РСР. Працює від 1976 року в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
Юрій Теплінський
Цього дня відійшли у вічність:
1987 рік. Помер Клавдій Сафонович Веліканов — хірург, заслужений лікар Української РСР (звання надано Указом Президії Верховної Ради УРСР від 19 липня 1957 року). Народився 6 січня 1906 року на станиця Облівська (нині Ростовської області Росії) в сім’ї шевця. Закінчивши на відмінно середню школу, 1924 року за направленням міського відділу народної освіти вступив на медичний факультет Саратовського університету (закінчив 1930 року). Служив в армії. У 1933—1939 роках працював у Сталінграді (нині Волгоград) хірургом у здоровпункті тракторного заводу, бортхірургом обласної автосанітарної станції та її організатором, асистентом факультетської хірургічної клініки медичного інституту. Під час війни з Фінляндією 1939—1940 років був командиром хірургічного взводу медсанбату. Від 1940 року — завідувач хірургічного відділення корпусного шпиталю в Ковелі. Після початку війни разом з армією на схід відступив і шпиталь. Біля Пирятина Полтавської області шпиталь потрапив в оточення. У серпні 1943 року Веліканова звільнено з полону. Після перевірки органами контррозвідки призначено провідним хірургом шпиталю № 5230, пізніше № 2230 Першого Українського фронту. З цим шпиталем пройшов фронтовими дорогами Україну, Польщу, Німеччину, Чехословаччину, Австрію. 1945 року демобілізовано. Від січня 1946 року — провідний хірург Кам’янець-Подільського шпиталю для інвалідів Великої Вітчизняної війни (розміщувався в приміщенні нинішнього коледжу будівництва, архітектури та дизайну). Працював завідувачем хірургічного (у 1962—1968 роках) і ортопедо-травматологічного (у 1968—1978 роках) відділень Кам’янець-Подільської міської лікарні. Упродовж 14 років викладав хірургію в Кам’янець-Подільському медичному училищі. 1958 року зробив першу в області операцію на серці. Нагороджено орденами Червоної Зірки (1944), Трудового Червоного Прапора (1961), Вітчизняної війни другого ступеня (1985), медалями.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
. 
