Розпитала я діда і бабку. Отже, що я почула про аеродром з їх розповіді. Почали будувати у 1938 році. У майбутньому це мав бути другий за величиною український аеродром ( мав займати площу від лісу до оринінської траси). Головним інженером був німець Отто, який, як виявилося потім, був шпигуном. Будували його в основному тюремщики (більший загал).  загалом на роботах було задіяно до 3 тис чол. Жили в бараках. Був і воєн строй – платили людям за биття щебеню. Село мало бути від річки до церкви, а далі, вверх – військове містечко і то лише під землею. Встигли лише до війни застелити плитами поле, які пізніше забрали собі Кадиївці, а також, пам’ятаєш плити біля Юності, якими встелена дорога до залізничного вокзалу. Отже, на згадку залишилося лише каміння на полі. Деякі частини поля розподілили і роздали людям на городи. От так. А фото зробити неможливо, бо це надзвичайно великий шмат поля. 

Церква дерев'яна, без надлишкового декору. Ікона ззовні лише одна - над входом - св.Параскеви. Самі ворота на подвір'я оформлені яскравими як мені здалось подільськими мотивами і закриті на цікавий замок.

Доречі по дорозі до неї і від неї і біля неї досить непогано відкриваються краєвиди на каньйон Смотрича. 

Отож так як ми прийшли знизу, то відповідно до першого повідомлення далі, вверх територія планувалась під військове містечко, причому підземне. Але йдемо далі - нібито все звично - вуличка з сільськими хатами - немає і натяку на якісь казенні побудови чи комунікації. Але попереду сам аеродром на якому у 1938 році починали класти плити. Пройшовши повз пудлівецький ліс ми вийшли на поле. 
"Саме тут дід завжди говорив, що тут був аеродром" - повідомила Аня. В принципі ми і не очікували побачити чогось аж такогось, тому цілком з захватом почали розглядати поле. З першого погляду не таке воно вже й рівне, особливо на ділянці від лісу і метрів 100 іде невеличкий підйом. Проте вцілому тут досить гарна рівнина. Дійсно видно смугу посадок вздовж оринінської траси - сумнівів немає ми на місці. 

Проте щоб гарно все сфотографувати (ніколи не думав раніше що мені так цікаво буде робити кругову панораму поля), необхідно вийти трохи вглиб поля. А по дорозі туди нас чекало ще місцеве кладовище. Думали знайти там старовинні поховання, адже Пудлівці давно відомі історикам, а цей цвинтар схоже один на селі і завжди був на цьому місці. Пробували заходити навіть в стару частину кладовища, але що цікаво там були лише німі непідписані металеві хрести уже нашого часу. Якесь безіменне кладовище. Проте одну дві могили явно старішого часу таки вдалось знайти. На одній з них я дого не міг прочитати дату - якийсь 19011 рік??? Сфотографував, все одно не можу точно зрозуміти. Може ви побачите.

А далі в глиб поля спочатку засадженого пшеницею, потім соєю. Саме на межі ми і зробили наші панорами. Поки що одну з них можна бачити ТУТ, хоча як на мене трохи не вдало вийшла - не видно тої вирівняної поверхні. А панорама Віталіка зі штативу зараз в обробці. На полі ми не знайшли каміння - в цілому це було звичайнісіньке поле яких багато в кожному селі. Забігаючи трохи наперед скажу що плити ті аеродромні з цього поля дійсно є в Кам'янці. На сьогодні ними встелений тротуар вулиці Червоноармійської від кінця Юності до базарчика, далі ділянка заасфальтована аж до банку, але потім знову ці плити і аж до вул.Привокзальної. 

 

Величезні шестикутники для знаючих людей одразу давали привід думати що це вони з якогось аеродрому привезені. Працівник ПДАТУ Валерій Морозов зокрема говорив, що раніше, приїхавши працювати в місто, думав що це з Кам'янецького аеродрому, але йому сказали що ні, з іншого. З якого саме до цих пір залишалось загадкою, яку тепер ми привідкрили. Доля є Кадиєвецьких плит поки що нам невідома.

Залишається відкритим також питання чи бомбили цей аеродром чи просто тихенько розібрали, дізнавшись що німецький інженер Отто зрадник. А якщо бомбили - то як ті плити вціліли? Значить напевно розібрали по мирному. Але ж і тут спливла деяка інформація.

Можна так сказати корінний мешканець селища Смірнова Сергій Базіцкий, прадід якого ще на початку ХХ ст. купив у пана Кароля Дембіцького тут землю говорив що його бабка розповідала, що той аеродром дуже бомбили. Тут (на теперішньому Смірнова) чути були дуже потужні вибухи...

Що ж багато питань залишилось, але вцілому розвідку на місцевості ми провели і наш з Віталіком висновок - аеродром реально міг би там бути. 

На цьому можна було б ставити крапку, проте ще кілька штрихів про завершення нашої прогулянки. Після поля Аня нас ще повела до ще одного принадного місця поблизу Пудловець - до водоспаду. Потічок що створює водоспад витікає з джерела з лісу і падає з сходинки висотою біля 1,5...1,7 м (сужу по своєму зросту). 

Далі він знову утворює сходинку, правда трохи нижче. Прохолода джерельної води серед жаркого дня стала дуже гарною розрядкою і зарядкою перед дорогою додому. А по дорозі ще був кар'єр, але його вже знімали майже у пітьмі, хоча по цій фотці наврят скажеш. Проте повірте - витримка тут 15 сек, тому хто розуміється думаю стане ясно що до чого.

В кар'єрі ще були цікаві речі - зокрема хвилеподібні рухи величезної зграї ластівок (напевно їх) у очереті.

Ось так завершилась наша подорож, відеорепротаж про яку чудово підготував Віталік Сіднюк і який ви можете побачити ТУТ. Поки що все що відомо про аеродром у с.Пудлівці я тут постарався зібрати. Будуть доповнення, будем розвивати тему.

Репортаж підготували Сіднюк Віталій та Сергій Єрмаков

Фото  Сіднюк Віталій та Сергій Єрмаков

Текст Сергій Єрмаков

Висловлюємо велику подяку Анні Волгаєвській за змістовну екскурсію та її діду та бабці за надану інформацію