Подія, про яку оповідає легенда, відбулась у Кам’янці в той час, коли
турки-яничари напали на місто в 17 столітті. Гарне тоді було місто. З
давніх-давен славилось воно своєю неприступністю та своїми храмами. Ще з
далеку видно було, як на блакитному небосхилі виблискують на сонці
хрести церков та костьолів.
Була тоді осінь – пора весіль. І в церкві,
присвяченій Святій Діві Марії, вінчалися син коваля Святослав і дочка
козака Катря. Вже руки молодят були вкупочці біля вівтаря, і вже
священник сказав, що тільки смерть розлучить їх, бо і в горі, і в
радості довіку будуть вони разом, як раптом заголосили церковні дзвони,
завили на вулицях собаки – сила-силенна турків, як чорна хмара, підійшли
до міста страшними аллалаканнями. Схопились за зброю чоловіки і
вибігли з церкви. Жінки та старі люди голосно почали молитися до Господа
Бога, щоб захистив і одвів біду. Але вже було запізно: знадвору
було чути важкий тупіт коней, гортанні крики чужинців, які, мов хижі
вовки, люті, із закривавленими ятаганами (тур. мечі) вдерлися до храму,
п’яні від християнської крові. Дикий погляд одного з яничар
зупинився на молодятах, які так і застигли біля вівтаря від
несподіванки. Одним ударом було вбито їх обох, бо роз’єднати закоханих
так нікому і не вдалось. Полилась з вівтаря кров по холодній підлозі
церкви. І почала ця кров пекти знавіснілих турків. Як скажені, вибігли
загарбники з церкви, замкнули двері і підпалили храм. На місці згорілої
церкви залишився тільки вівтарний камінь з відбитком людської руки. Саме
на цьому камені молода пара клялась у вірності і коханні. Далі
легенда розповідає про те, що один з козаків переніс цей камінь до брами
біля замкового мосту. Важкий був камінь, як і сама доля загиблих від
руки яничар молодят. Але, кажуть, був той козак дужий та гарний, до
снаги була йому така справа. І у наш час стоїть на цьому самому місті
величний і гордий козак-оборонець з каменю. Презирливо та похмуро
дивиться він на захід, звідки завжди у місто рвались вороги (власне тому
і було тут збудовано фортецю).
Хто до козака цього доторкнеться –
сили набереться, а хто із закоханих пар до каменя разом долоні рук
прикладе, хай буде певен – ті руки не люди, а тільки один Господь зможе
роз’єднати.
Гарна легенда. О, то виявляється в Кам*янці 2 кохання камінчика є!!!)))) Не дарма ми козака обіймали коли квест грали, то виявляється він нам наснаги на вірний шлях додавав!))
0
