Вс, 16.06.2019, 10:41
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Знахідки О.Будзея
Форма входу
Логін:
Пароль:
Оголошення сайту

За останній місяць, нових оголошень не опубліковано
_________________

Усі оголошення >>

Погода

Головна » 2012 » Март » 23 » Поділля у письмових згадках
01:57
Поділля у письмових згадках

Пропоную публікувати фрагменти творів в яких трапляються згадки про Кам'янець-Подільський

Категорія: Обговорення подій | Переглядів: 998 | Додав: KamPod | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 71 2 »
7 KamPod   (05.12.2012 00:11)
Л.Дмитренко, український радянський письменник

Коли я згадую свою творчу молодість, у пам'яті моїй встає сонячний квітневий день і я, щасливий, юний... іду чудовим парком над скелястим Смотричем...

6 KamPod   (05.12.2012 00:09)
В.Бєляєв, радянський письменник

Був я в Бомбеї й Стамбулі, в Неаполі і Римі, в Токіо і Йокогамі, але ніде не відчував такого хвилювання, як тут, у рідному Кам'янці-Подільському

5 KamPod   (10.05.2012 23:26)
Мандрівник XVIIст. Ульріх фон Вердум

... Місто ділиться на три частини: південна заселена вірменами, які мають тут свій окремий ринок, ратушу, гарну церкву й багато добре збудованих купецьких будинків. Центральну частину займають русини. Тут є великий міський дім з високою вежею, кліька гарних церков грецької релігії. У північній частині живуть поляки, які теж мають там свої костьоли, ратушу й ринок. Кожна частина має своє окреме управління, яке щодо справ і осіб видає рішення. Крім того, тут живе ще понад 70 єврейських родин, старшина яких також вершить судові справи своїх...

Ульріх фон Вердум "Щоденник подорожы /1670-1672/"//ж-л "Жовтень" ч.9/1983/. стор 99
Ульріх фон Вердум (нім. Ulrich von Werdum) (* 1 січня 1632 - † 20 березня 1681) - мандрівник із Фрісландії (історичної області на узбережжі Північного моря).
Як співробітник агента французького уряду абата Пом'є у 1670—1672 роках подорожував по Західній Україні та Поділлю. Ульріх фон Вердум навів описи багатьох міст і сіл України, подав цікаві дані про історичну географію Холмщини, Галичини та Поділля, про дипломатію Яна III Собеського, його відносини з гетьманом Петром Дорошенком і татарами в ході осінньої кампанії 1671 року.

4 KamPod   (06.04.2012 00:50)
Письменник XVI ст. про могутність Кам'янецької фортеці
Кленович Севастян

З ПОЕМИ «РОКСОЛАНІЯ»
Про Кам'янець іще скажем. Хто ж оспівати спроможний
Славу, сусідо, твою й мури, цю скелю міцну?
Також в твердому суцільному камені висікли брами,
Міста творець — не рука, тільки природа сама.
Сила природи тебе збудувала, не геній людини,
Ні теж мистецтво її, сам ти собі був творцем
Мури твої захисні з однієї камінної брили,
Кріпость твоя — це одна скеля гігантська, міцна.
Ні, не людина її збудувала, а Бог створив кріпость,
Візьме людина її, тільки якщо схоче Бог.
Місто відвічне як світ наш, який споконвіку існує,
А зародилось воно ще до появи людей.
Світ лиш старітись почне і настануть нищівні пожежі,
Згинуть дощенту тоді місто та мури його.
Мури твої появились раніше, ніж в інших оселях,
Згинуть останні вони після загибелі всіх.
Хай же людей не бояться вони, а богів лиш небесних,
Буде з тобою твій Бог — місто лишиться цілим.


Зацитовано по посібнику А.Зінченко "Поділля"
Там же наводяться відомості про автора:
Севастян Кленович (близько 1550-1602) — один з найвидатніших польсько-українських поетів доби Відродження. Найкращий його твір — поема «Роксоланія», присвячена Україні-Русі, яку в середні віки часто називали Роксола-нією. С. Кленович оспівує ліси, поля й ріки, міста та людей рідного краю. їхній мистецький хист, побут і заняття, віру. Для нього Русь — це «наша країна», «наша багата земля». Кленович звеличує русів за вірність прадідівським законам і вірі, якої вони міцно тримаються. Серед звеличених поетом українських міст бачимо й Кам'янець.

2 KamPod   (23.03.2012 02:22)
Ґійо́м Левассе́р де Бопла́н
______________________________

Також у цьому творі Боплан наводить таку згадку про звичаї на Поділлі:

Як селянин може одружитись з панночкою

У селах цього краю існує звичай, що по неділях та на свята селяни з жінками та дітьми збираються після обіду разом у певному місці, а саме у корчмі, де вони проводять решту дня, частуючи один одного. За цим заняттям проводять час тільки чоловіки та жінки, котрі п'ють, доки молодь розважається, танцюючи з дівчатами під звуки дудки [douda] (тобто волинки). Сюди звичайно приходить і місцевий пан з сім'єю, щоб подивитися на танцюючих. Іноді пан запрошує їх потанцювати перед своїм замком, що є [для цих забав] звичним місцем. Там він і сам танцює з дружиною й дітьми, і наступає [ніби] змішання панів з простолюдом. А слід зауважити, що всі села на Поділлі і на Україні здебільшого оточені лісами, де є схованки, у яких влітку селяни ховаються, коли надходить звістка про наближення татар. Ці ліси можуть тягнутися до півльє в ширину. І хоча селяни є підданими майже [на зразок] рабів, вони, однак, здавна мають право і привілей викрадати, якщо це їм вдасться під час загального танцю панночку, навіть коли вона донька їхнього пана. Треба лише, аби він [селянин] зробив це так кмітливо й спритно, щоб йому вдалося (бо інакше він загине) втекти звідтіля до сусіднього лісу. Якщо він зможе перебути там 24 години у схованці і його не знайдуть, йому прощається вчинене викрадення. Коли викрадена дівчина схотіла б вийти за нього заміж, він уже не може відмовитися від неї, не втративши голови; якщо ж [дівчина цього] не бажає, його звільняють від звинувачення у злочині, і ніхто жодним способом не повинен його за це карати. Та коли трапиться, що його спіймають раніше, ніж за 24 години, йому стинають голову відразу і без будь-якого суду. Щодо мене, то за 17 років мого перебування в цьому краї мені ніколи не траплялося чути, щоб сталося щось подібне. Зате я [сам] бачив, як дівчата сваталися до хлопців і це їм не раз удавалося, про що я написав вище. Бо у тому звичаї, про який ідеться, надто багато ризику. Силоміць викрасти дівчину, потім утекти з нею на очах усіх присутніх і не бути схопленим — а для цього треба мати добрі ноги — було б дуже складно без згоди і домовленості з дівчиною. До того ж селяни тепер більш пригнічені, ніж колись, а шляхта також стала чванькуватішою і гордовитішою. Очевидно, такий привілей був наданий селянам ще в ті часи, коли поляки, обираючи короля, вибирали того, хто наипрудкіше бігав босоніж, як наисміливішого і наиспритнішого, начебто сміливість і кмітливість розуму залежить від ніг і спритності тіла. Звідси, на мою думку, бере початок і те, що вельможі зобов'язують короля давати на наступний день після його обрання присягу перед вівтарем не ув'язнювати жодного шляхтича за будь-який злочин, за винятком злочину проти держави та особи [пануючого], якщо мине 24 години [після його скоєння] З01. З цього видно, наскільки вони поважали тих, хто мав дар спритно бігати і швидко ходити. Це помітно ще й по тій надзвичайній оцінці, яку вони дають прудконогим коням. Власне, вони звертають увагу лише на це і платять за коня, що прудко бігає, будь-яку ціну, яку лишень правлять. Гадаю, усе це для того, щоб спритніше наздоганяти ворога, коли той утікає, і швидше утекти самому, коли переслідують тебе.


Г. Л. де Боплан. Опис України. Пер. з фр. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк. Київ, 1990.

3 Oxa   (29.03.2012 15:49)
Дуже цікавий звичай, раніше про такий не чула. Взагалі дивно, що жінки з дітьми приходили в корчму і що там проводились масові гуляння з танцями?.. У літературних творах часто описуються вечорниці, на яких молодь співали пісні, танцювали, знайомились. Так найвірогідніше хлопці вибирали дівчат.

1-5 6-6
Имя *:
Email:
Все смайлы
Код *:
Категорії розділу
Обговорення правил [4]
Обговорення подій [8]
Пошук
Свіжина

Користувач на фейсбуці KamKam поділився ...

Перезвоните пожалуйста по телефону 8 (49...

це все ......., але дуже смешно

Просто все гарно поєднано: головний корп...

З лицьового боку наша монета мабуть найк...

Колись чув таке, що єдиного центра Поділ...


Більше коментарів
Пошук
Архів записів
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2019Створити безкоштовний сайт на uCoz