У містечку Жванці, ведучи літопис Свято-Троїцької церкви, її настоятель — парафіяльний священик Жванця та сусіднього села Ісаківців Василь Яворський — під 1874 роком занотував таке (подаємо в перекладі українською мовою):
«Парафіяни в моральному плані стоять на низькому ступені. Внаслідок їхнього ремісничого промислу жодний продаж у них або купівля не обходяться без могоричу, ось тому п’янство розвинуто між ними у найвищому ступені, не стали винятком і більшість жінок, тому багато з них схильні до різної розпусти. А оскільки щонеділі відбувається ярмарок у містечку Жванці, та жванецькі й ісаковецькі парафіяни прохолодно ставляться до відвідування церкви в ці дні — і рідко коли буває в церкві двадцять осіб, а досить часто трапляється так, що не більше шести або десяти людей приходять до церкви, аби вислухати літургію. Понеділки вони святкують, і більшість проводить ці дні в п’янстві внаслідок того, що вважають цей день важким для роботи. Тому в релігійному плані вони стоять на найнижчій ступені, і жодні повчання не можуть на них подіяти. Надіюся тільки на допомогу Божу, можливо, з часом благодать Святого Духа вселить у них глас моїх настанов і помалу наставить їх на шлях праведний».
Що ж до сусіднього зі Жванцем села, то Василь Яворський зауважив таке: «Ісаковецькі ж парафіяни, власне з простого стану — хлібороби, хоча й не так схильні до п’янства, як жванецькі, але в релігійному плані не ліпші від останніх. Інтелігенція ж ісаковецька відвідує церкву двічі на рік — на Різдвяні свята та на Світлі, та й то не вся. Решту недільних і святкових днів, а також вільний час у будні проводить за грою в карти та іншими нікчемними й марними заняттями».
З того ж літопису довідуємося, що 1874 року в Жванецькій парафії було 619 чоловіків і 615 жінок.
Спливло дев’ять років — і священик Василь Яворський занотував у літописі:
«Сього 1883 року у жванецько-ісаковецьких парафіян прокинулася свідомість до піднімання в моральному плані більшості зі своїх зіпсованих співбратів та вжито для того попечительством деякі заходи. Так, 26 вересня 1883 року попечителі церковнопарафіяльного Жванецького попечительства, зібравшись на засідання на запрошення місцевого священика, ухвалили клопотатися перед вищим начальством про перенесення ярмарку з неділі на будень — вівторок, щоб зменшити п’янство та відкрити поза церквою недільні співбесіди, чого аж ніяк не можна досягнути при проведенні у Жванці ярмарків у неділю».
1889 року священик Василь Яворський відзначив у літописі: «У моральному плані православні мешканці містечка Жванця та села Ісаківців сього року змінилися тільки щодо п’янства, яке, внаслідок неврожайного року, наполовину стало меншим, аніж торік».
У лютому 1891 року відбувся схід мешканців Жванця, на якому вони ухвалили клопотатися перед губернським правлінням у Кам’янці-Подільському про те, щоб у Жванці перенести ярмарок із неділі на вівторок. Тоді ж за аналогічну ухвалу висловилися на своєму сільському сході й мешканці Ісаківців. Тому священик Василь Яворський, підсумовуючи в літописі 1891 рік, написав: «Сього року парафіяни в моральному плані ще вище стали та це довели, по-перше, своїм ретельним відвідуванням храму Божого, про що засвідчує збільшення церковної суми майже вдвічі проти минулих років, по-друге, зменшенням п’янства та припиненням затівати гру й танці перед весіллям до отримання шлюбу, бо тільки після шлюбу має грати музика. Таке послухання сталося після першого мого повчання, тому й називаю їх такими, що високо стоять у моральному плані».
За сімнадцять років, з 1874-го до 1891-го, жванецький священик таки довів, що крапля камінь точить. А викладену вище історію ми почерпнули з книги «Літопис Свято-Троїцької церкви містечка Жванця (1869—1898)», виданої 2015 року у львівському видавництві «Апріорі». Підготував цінний документ до друку молодший науковий співробітник Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» Руслан Нагнибіда. Книга є складовою його дисертаційного дослідження. Руслан Васильович також має намір видати книгу про Жванець із найдавніших часів.
Мабуть "цікаве" життя було у Жванці наприкінці 19 ст., якщо більшість чоловіків були схильні до п'янства а жінки до розпусти. Хоч особисто вважаю що й на тверезу голову коїться багато лихих справ, і чи варто засуджувати людей які п'ють. можливо у них є на це причини... І чи був правий священник ставлячи людей на нищий ступінь...
Читаю і прозріваю )). Мабуть це в нашій крові таке закладено адже і сьогодні побутує думка, що "понеділок - день важкий і краще нічого не починати", а також те що придбану річ треба "обмити" щоб добре "носилась" чи служила. Цікава історія про те, які були порядки півторастоліття тому і як з ними боролись не аби хто, а представники релігійної спільноти.
0
