20 червня
Цього дня колись:
1920 рік. У Кам’янці-Подільському для координації роботи всіх пластових осередків України створено Головну пластову раду.
1979 рік. У Кам’янець-Подільському районі село Стара Ушиця стало селищем міського типу.
1981 рік. У Кам’янці-Подільському на міському стадіоні та в Зеленому театрі виступала заслужена артистка РРФСР Людмила Сенчина. Вона брала участь у фестивалі майстрів мистецтв «Подільська веселка» з участю ВІА «Слайды», «Цветы», групи Стаса Наміна, ростовського цирку, чехословацького ансамблю «Явори» (солісти Ганна й Петер Ульріхови), ансамблю пісні й танцю «Подолянка» (художній керівник Микола Балема).
1992 рік. Рідне село — Подільське (раніше Привороття) Кам’янець-Подільського району — відвідав український письменник Микола Васильович Білкун.
1993 рік. У торжествах з нагоди 25-го випуску в Кам’янець-Подільському вищому військово-інженерному командному училищі взяв участь начальник інженерних військ України генерал-майор Володимир Безродний.
1995 рік. У Кам’янці-Подільському завод (колективне підприємство) «Металоприлад» очолив Абузар Гашимович Абдурахманов, за національністю лезгин. Попередній керівник підприємства Анатолій Йосипович Новицький став заступником голови правління колективного підприємства «Металоприлад».
1996 рік. У Кам’янці-Подільському керівником місцевого відділення Укрсоцбанку затверджено Наталю Петрівну Чешневську (Бабій). Народилася 1963 року в селі Гута-Яцьковецька Дунаєвецького району. Закінчила 1985 року економічний факультет Московського кооперативного інституту. Працювала заступником головного бухгалтера Дунаєвецького міського споживчого товариства, головою ревізійної комісії, головним контролером-ревізором контрольно-ревізійного управління по Кам’янець-Подільському району, провідним економістом Хмельницької обласної дирекції Укрсоцбанку, пройшла стажування у всіх його відділах.
1996 рік. Кам’янець-Подільський міськвиконком створив благодійний фонд надання допомоги громадянам, які дуже її потребують.
1996 рік. У Кам’янці-Подільському розпочався триденний Перший міжнародний турнір з боксу пам’яті Олександра Юхимовича.
1997 рік. У Кам’янці-Подільському в картинній галереї відкрито виставку робіт талановитих дітей Кам’янеччини. Серед гостей була Ольга Кобець — голова Всеукраїнського жіночого товариства імені Олени Теліги.
2004 рік. У сквері Танкістів з кам’янчани зустрілися лідери Прогресивної соціалістичної партії України Наталія Вітренко та Володимир Марченко.
2015 рік. У Кам’янці-Подільському в оновленому кінотеатрі «Дружба» відбулися пробні кіносеанси. Кінотеатр відновив роботу після тривалої перерви.
Цього дня народилися:
1939 рік. У селі Куражин Новоушицького району народився Василь Федорович Василашко — український поет. Закінчив 1956 року середню школу в селі Калюс, 1958 року — Кам’янець-Подільський культосвітній технікум, 1966 року — Львівський університет. Був членом КПРС (від 1961 року). Був на журналістській і комсомольській роботі. Працював у Львівському обкомі ЛКСМУ, в апараті ЦК ЛКСМУ, вченим секретарем правління товариства «Знання» УРСР, заступником начальника Головвидаву Держкомвидаву УРСР, головним редактором видавництва «Веселка». Видав збірки «Течія доріг» (1981), «Ясинець» (1988) та інші. Лауреат Республіканської літературної премії імені Лесі Українки (1995) за збірку віршів «Чи Україні ти син?» Автор кількох нарисових книжок про комсомол.
Василь Федорович Василашко
1939 рік. У селі Козачки (нині Летичівського району Хмельницької області) народився Анатолій Андрійович Криськов — фізик, фахівець у галузі електротехніки і радіоелектроніки. Закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний інститут (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Згодом почав працювати в рідному виші.
1946 рік. У селі Чорна Чемеровецького району народився Володимир Юхимович Бабелюк. Закінчив 1961 року восьмирічну школу в селі Чорна, 1963 року — середню школу в селі Біла. Вчився у ДТСААФ, працював водієм у місцевому колгоспі. Вступив 1964 року до Київської сільськогосподарської академії. Після служби в ракетних військах (у 1964—1967 роках) перевівся у Київський автодорожній інститут (навчався в 1967—1971 роках заочно, водночас працював водієм у міській лікарні). У 1971—1975 роках працював в АТП-16808 інженером відділу експлуатації, начальником виробничо-технічного відділу. У 1975—1994 роках — інженер, головний інженер АТП-16855. Від кінця 1994 року — директор АТП-16855 (згодом голова правління ВАТ «АТП-16555»). Депутат Кам’янець-Подільської міської ради третього та четвертого (23-го та 24-го) скликань (обрано 29 березня 1998 року; голова постійної депутатської комісії з питань промисловості, транспорту, зв’язку; 2002 року обрано вдруге). 2000 року став головою Кам’янець-Подільської міської організації Партії промисловців і підприємців України.
1947 рік. У Цілинограді народився Валентин Володимирович Лук’янов — шаховий композитор, майстер спорту СРСР з шахової композиції (1980), за фахом — інженер-будівельник. Першу шахову задачу Валентин Лук’янов опублікував 1963 року, коли жив на Сахаліні. На початку 1966 року, після закінчення будівельного технікуму, Лук’янов переїхав у Примор’я. Його як молодого фахівця направили в селище Тихоокеанський (нині місто Фокіно), де Лук’янов працював виконробом і майстром на будівництві об’єктів військового призначення. Заочно навчався в Далекосхідному університеті в місті Владивосток. 1969 року Валентин Лук’янов разом із дружиною переїхав у Кам’янець-Подільський. Там він працював за фахом (дійшов у службовому зростанні до заступника керівника будівельного тресту) і далі займався шаховою композицією. Неодноразово брав участь у першостях СРСР. Найкращий його результат — друге місце в 12-му чемпіонаті СРСР (1976 рік). 1980 року Лук’янову надали звання майстра спорту СРСР, далі він став міжнародним майстром із шахової композиції. Опублікував близько 300 задач, здебільшого двоходівок. Близько 50 задач відзначено призами, половина з них здобули перші призи. Коли Лук’янов переїхав у Хмельницький і став керівником великого будівельного тресту, завантаженість роботою вже не дозволила йому активно займатися шахами. При переділі державної власності кримінальними елементами спроба Лук’янова протистояти їм призвела до його фізичного усунення. Це сталося 25 червня 1995 року в Хмельницькому.
1948 рік. Народився Василь Васильович Стецюк. Працював головою Кам’янець-Подільського міського суду.
1948 рік. Народився Анатолій Михайлович Сьомко — лікар-уролог, кандидат медичних наук. У 1987—1995 роках завідував урологічним відділенням Кам’янець-Подільської міської лікарні. Зумів упровадити в роботі відділення цілу низку нових оперативних методів лікування урологічної патології нирок, передміхурової залози, сечового міхура, підготував плеяду урологів (Олександр Йосипович Данилко, Юрій Антонович Квасневський, Борис Ярославович Цвігун, Олександр Миколайович Зарицький). 1994 року Сьомка обрали депутатом Кам’янець-Подільської міської ради другого (22-го) скликання. У 1995—2004 роках був головним лікарем міської лікарні (змінив на цій посаді Анатолія Сергійовича Лонтковського). 6 липня 2004 року головним лікарем міської лікарні № 1 замість Сьомка став Дмитро Сергійович Васильянов.
1955 рік. У селищі Сокиряни (нині місто, один із районних центрів Чернівецької області) народився Олександр Михайлович Миронюк — художник. Закінчив Кам’янець-Подільську дитячу художню школу, Одеське художнє училище, факультет графіки Київського художнього інституту (його дипломною роботою стала серія графічних творів про Устима Кармалюка). Жив і працював у Кам’янці-Подільському, мав майстерню на вулиці Довгій, був активним учасником Народного руху України. Олександр Миронюк уперше в місті в новітній час підняв синьо-жовтий прапор. Це сталося 8 грудня 1989 року, коли на Руськофільварецькому кладовищі відкривали пам’ятний знак «Жертвам репресій». Помер 31 серпня 1992 року в Кам’янці-Подільському. 13 жовтня 1992 року в Ратуші відкрилася посмертна персональна виставка робіт Олександра Миронюка.
1974 рік. Народився Володимир Володимирович Бабій — директор товариства з обмеженою відповідальністю «Ходоровецьке» (нині ТОВ «Агропродуктплюс» села Хородівці), депутат Кам’янець-Подільської районної ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1921 рік. У Києві помер Микола Іванович Петров — український літературознавець, член-кореспондент Петроградської академії наук (1916), академік АН України (1919). Народився 31 березня (12 квітня) 1840 року в селі Вознесенське (тепер Макар’євського району Костромської області). Закінчив 1865 року Київську духовну академію. Здійснюючи подорож по Поділлю та Бессарабії, разом з Митрофаном Городецьким побував у Кам’янці-Подільському, зустрівся з членами історико-статистичного комітету. Співавтор книги «Подолия. Историческое описание», яку 1891 року видав у Санкт-Петербурзі Помпей Батюшков.
1964 рік. В Ялті помер (поховано в Києві на Байковому кладовищі) Олекса Леонардович Кундзіч — український письменник (прозаїк, перекладач, теоретик перекладу, публіцист, літературний критик). Народився 9(22) квітня 1904 року в селі Павлівка (нині Калинівського району Вінницької області). Закінчивши семирічку, 1921 року за путівкою комітету незаможних селян вступив у Вінниці на Вищі педагогічні курси імені Івана Франка. У жовтні 1924 року, після співбесіди у Вінницькому губернському відділі народної освіти, переведено до Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, щоб посилити там пролетарське ядро студентів. У складі 32 слухачів курсів (серед них Давид Копиця, Костянтин Присяжнюк, Іван Болюбаш) 24 жовтня 1924 року прибув до Кам’янця-Подільського. Брав участь у роботі Кам’янець-Подільської філії «Плугу», яку очолював Сава Божко. Перші вірші надрукував у кам’янець-подільський газеті «Червоний кордон», яку теж редагував Сава Божко (він же в ІНО викладав курс новітньої історії та революційних рухів; став прототипом Чухрая з роману Кундзіча «Окупант»). Перше оповідання «Червоною дорогою» написав під час відрядження до села Велика Мукша (нині Велика Слобідка); його разом із віршем «На район» восени 1925 року надрукував журнал «Молодий більшовик». 1925 року з ініціативи ЦК комсомолу Кундзіча перевели до Харківського ІНО (захопившись літературною працею, через два роки покинув інститут). Перше оповідання дало назву і першій збірці оповідань «Червоною дорогою» (Харків, 1926). Учасник Великої Вітчизняної війни (військовий кореспондент). Збірки оповідань «В ущелинах республіки» (1928), «Партизани» (1931), «Фініш» (1933), «Сила гніву» (1942), «Дорога на Крем’янець» (1946). Повість «Кола йде до Коломиї» (1941). Романи «De facto», «Окупант» (1930), «Моцарт і ботокуди» (1935), «Родичі» (1936), «Верховинець» (1940). Оповідання і вірші для дітей. 1946 року повоєнні твори Кундзіча (оповідання «Українська хата», повість «Як Тарас їхав по Україні») несправедливо звинуватили в ідеологічних гріхах. Тож від 1947 року письменник усе більше часу віддає перекладам із російської мови. Книга нарисів «Заводський зошит» (1948). Збірки статей «Дієзи в ключі!» (1956), «Слово і образ» (1966). Переклади українською мововою творів Михайла Лермонтова (роман «Герой нашого часу»), Льва Толстого (епопея «Війна і мир»), Миколи Лескова («Лівша»), Хачатура Абовяна, Петра Вершигори (роман «Люди з чистою совістю»), Леоніда Леонова (роман «Російський ліс»), Михайла Бубеннова (роман «Біла береза»), Валентина Катаєва (повість «Син полку»), Віри Панової (повість «Ясний берег»), Костянтина Треньова (п’єса «Любов Ярова»). Залишив спогади про життя та навчання в Кам’янці-Подільському.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
