Пт, 29.03.2024, 04:06
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Кам'янецький календар

Кам’янецький календар на 22 квітня

22 квітня

Цього дня колись:

1883 рік. У Кам’янці-Подільському відкрито дії (10 квітня за старим стилем) Подільського відділення Селянського поземельного банку. Цього дня відкрито дії ще у восьми відділеннях (за абеткою): Волинському, Катеринославському, Київському, Могильовському, Полтавському, Саратовському, Тверському та Чернігівському. Вони стали першими дев’ятьма відділеннями Селянського поземельного банку.

Отчёт Крестьянского поземельного банка за 1883 год (первый отчётный год). — Санкт-Петербург: Типография И. С. Леви, 1884. — С. 2.

1917 рік. До Кам’янця-Подільського прибула (9 квітня за старим стилем) делегація Державної думи Росії.

1970 рік. У Кам’янці-Подільському на будинку середньої школи № 1 в Старому місті відкрито меморіальну дошку про те, що тут стояв будинок контори «Надія», через яку в 1901—1903 роках транспортували газету «Искра».

1982 рік. У Кам’янці-Подільському урочисто відкрито Будинок зв’язку на розі вулиць Котовського (нині Соборна) та Московської (нині Огієнка).

1992 рік. У Кам’янець-Подільському педагогічному інституті відбулася презентація збірника «Проблеми етнографії, фольклору та соціальної географії Поділля», підготовленого місцевими науковцями.

1992 рік. На базі Кам’янець-Подільської міської водолікарні відкрито Центр здоров’я та фізіотерапевтичне відділення міської лікарні.

1998 рік. Заслуженим працівником сільського господарства України «за значний особистий внесок у становлення національної економіки, досягнення вагомих результатів у праці» став голова правління закритого акціонерного товариства «Авіс» (село Гуменці Кам’янець-Подільського району) Анатолій Прокопович Ткач.

1999 рік. У Кам’янці-Подільському в молодіжному центрі «Юність» із концертом виступили гурт «Аква-Віта» та співак Тарас Курчик.

2005 рік. Головою новоствореного товариства «Український народний дім Кам’янця-Подільського» обрано заступника міського голови Олега Віленовича Демчука.

2005 рік. У Кам’янці-Подільському відбулася установча конференція міської організації Народної партії. Головою організації обрано Сергія Віталійовича Бабія.

 

Цього дня народилися:

1904 рік. У селі Павлівка (нині Калинівського району Вінницької області) народився (9 квітня за старим стилем) Олекса Леонардович Кундзіч — український письменник (прозаїк, перекладач, теоретик перекладу, публіцист, літературний критик). Закінчивши семирічку, 1921 року за путівкою комітету незаможних селян вступив у Вінниці на Вищі педагогічні курси імені Івана Франка. У жовтні 1924 року, після співбесіди у Вінницькому губернському відділі народної освіти, переведено до Кам’янець-Подільського інституту народної освіти, щоб посилити там пролетарське ядро студентів. У складі 32 слухачів курсів (серед них Давид Копиця, Костянтин Присяжнюк, Іван Болюбаш) 24 жовтня 1924 року прибув до Кам’янця-Подільського. Брав участь у роботі Кам’янець-Подільської філії «Плугу», яку очолював Сава Божко. Перші вірші надрукував у кам’янець-подільський газеті «Червоний кордон», яку теж редагував Сава Божко (він же в ІНО викладав курс новітньої історії та революційних рухів; став прототипом Чухрая з роману Кундзіча «Окупант»). Перше оповідання «Червоною дорогою» написав під час відрядження до села Велика Мукша (нині Велика Слобідка); його разом із віршем «На район» восени 1925 року надрукував журнал «Молодий більшовик». 1925 року з ініціативи ЦК комсомолу Кундзіча перевели до Харківського ІНО (захопившись літературною працею через два роки покинув інститут). Перше оповідання дало назву і першій збірці оповідань «Червоною дорогою» (Харків, 1926). Учасник війни з німцями (військовий кореспондент). Автор збірок оповідань «В ущелинах республіки» (1928), «Партизани» (1931), «Фініш» (1933), «Сила гніву» (1942), «Дорога на Крем’янець» (1946), повісті «Кола йде до Коломиї» (1941), романів «De facto», «Окупант» (1930), «Моцарт і ботокуди» (1935), «Родичі» (1936), «Верховинець» (1940), оповідань і віршів для дітей. 1946 року повоєнні твори Кундзіча (оповідання «Українська хата», повість «Як Тарас їхав по Україні») несправедливо звинуватили в ідеологічних гріхах. Тож від 1947 року письменник усе більше часу віддавав перекладам із російської мови. Видав книгу нарисів «Заводський зошит» (1948), збірки статей «Дієзи в ключі!» (1956), «Слово і образ» (1966). Переклав українською мовою твори Михайла Лермонтова (роман «Герой нашого часу»), Льва Толстого (епопея «Війна і мир»), Миколи Лєскова («Лівша»), Хачатура Абовяна, Петра Вершигори (роман «Люди з чистою совістю»), Леоніда Леонова (роман «Російський ліс»), Михайла Бубеннова (роман «Біла береза»), Валентина Катаєва (повість «Син полку»), Віри Панової (повість «Ясний берег»), Костянтина Треньова (п’єса «Любов Ярова»). Залишив спогади про життя та навчання в Кам’янці-Подільському. Помер 20 червня 1964 року в Ялті, поховано в Києві на Байковому кладовищі.

1926 рік. У Кам’янці-Подільському народився Юрій Петрович Фастенко — художник станкового та монументально-декоративного живопису, станкової графіки, член Спілки художників України (від 1964 року). Закінчив Сімферопольське художнє училище. Серед творів: «Рік 1920-й», «В засланні».

Юрій Фастенко. «Прекрасны вы, брега Тавриды»

1931 рік. Народився Віктор Михайлович Сьомов. Працював (із січня 1978 року) директором Довжоцького спиртового заводу (згодом виробничого об’єднання «Хмельницькспирт»). У червні 1996 року його наступником став Олександр Іванович Лавров.

1952 рік. У селі Чорнокозинці народився Леонід Антонович Печинога — педагог. Закінчив 1969 року Чорнокозинецьку середню школу, 1977 року — історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Працював у Кам’янці-Подільському в інспекції у справах неповнолітніх МВВС, учителем історії середньої школи № 16, від червня 1983 року — директором Кам’янець-Подільської середньої (загальноосвітньої) школи № 10. Був депутатом Хмельницької обласної Ради у 1990—1994 роках.

 

Цього дня відійшли у вічність:

1942 рік. У Ленінграді (нині Санкт-Петербург) помер Дмитро Ананійович Жудін — український художник, батько вченого Миколи Жудіна та художниці Ольги Жудіної. Народився 4 листопада (23 жовтня за старим стилем) 1860 року. Закінчив Петербурзьку академію мистецтв. 1892 року оселився в Кам’янці-Подільському. Викладав малювання і креслення в Маріїнській жіночій гімназії. Був також вчителем малювання, креслення та каліграфії Кам’янець-Подільського міського училища. Восени 1896 року Жудін познайомився з майбутнім російським письменником Сергієм Сергєєвим-Ценським, який прибув до Кам’янця-Подільського як учитель-початківець і викладав російську мову у двох старших класах міського училища. І хоч Дмитро Ананійович був старший від Сергія Миколайовича на 15 років, вони швидко знайшли спільні інтереси: разом малювали етюди, мріяли про тривалу мандрівку, розмірковували про літературу та мистецтво. У 1897—1913 роках Жудін роках викладав чистописання та малювання в Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії. Одним із його учнів був майбутній театральний художник Михайло Курилко. Як засвідчує «Пам’ятна книжка Подільської губернії на 1911 рік», колезький секретар Дмитро Жудін був тоді не тільки вчителем мистецтв у чоловічій гімназії, але й викладав малювання в жіночій гімназії Славутинської. Мешкав він у будинку Кржемінського на Бульварній вулиці (нині вулиця Шевченка). Слідчі та судові органи міста неодноразово залучали Жудіна як експерта з каліграфії в зв’язку із розслідуванням кримінальних справ, пов’язаних із підробкою документів. До 50-річчя з дня побудови та освячення церкви святого Георгія в Кам’янці-Подільському, яке відзначалося в жовтні 1911 року, Дмитро Жудін виконав розпис вівтаря та передвівтарної частини храму. Це був, як зазначалося у звіті Георгієвсько-Серафимівського братства, історичний живопис із південноросійською (тобто, українською) орнаментацією. На початку 1980-х років під час реставрації церкви та пристосування її під планетарій в інтер’єрі храму було виявлено живопис Жудіна. Київські художники-реставратори відновили ці розписи. Жудін бував за кордоном. Відвідував курси підвищення кваліфікації в Москві, Санкт-Петербурзі, Києві. 1913 року перевівся на роботу в Санкт-Петербург. Його призначили в реальне училище імені Царевича Алексія Єдиновіруючого братства на посаду вчителя із 1 серпня 1913 року. Навіть живучи у столиці Російської імперії, Дмитро Ананійович залишався (за даними на 1919 рік) членом Подільського церковного історико-археологічного товариства. Помер у блокадному Ленінграді. Жудіна поховали на Піскарьовському кладовищі.

Дмитро Жудін із донькою Ольгою в майстерні

1942 рік. Помер Фрідріх Платтен — швейцарський соціаліст, потім комуніст, один з організаторів Комуністичної партії Швейцарії (1921). Народився 8 липня 1883 року в містечку Таблат (кантон Санкт-Галлен, Швейцарія). Навесні 1917 року організував переїзд російських політемігрантів на чолі з Леніним із Швейцарії до Росії. 1(14) січня 1918 року в Петрограді під час першого замаху на Леніна прикрив його від куль, був поранений. 1918 року Платтен чотири місяці сидів у тюрмі у Гельсінгфорсі, аж доки його не обміняли на офіцерів білофінської армії. Платтен повернувся в Москву. Але йому, що б то не сталося, потрібно було потрапити в Швейцарію. Прибувши до Києва, він звернувся до Антонова-Овсієнка — і той виділив Платтену літак, яким швейцарець у супроводі працівників угорського ЧК вилетів у напрямку Будапешта. По дорозі літак потрапив у туман і здійснив вимушену посадку на угорській території, окупованій румунськими військами. Так Платтен опинився у румунській тюрмі. Сидячи у в’язниці, Фрідріх активно боровся за своє звільнення. Він чотири рази оголошував політичне голодування. Після 169 днів перебування у тюрмі-фортеці «Жилява» Платтена передали Українській Народній Республіці. Так він опинився у Кам’янці-Подільському, де тоді розміщувалися всі владні органи УНР. Річ у тім, що контррозвідка доповіла Симонові Петлюрі: в румунській тюрмі опинився один із найближчих друзів Леніна. Оскільки Денікін був ворогом як Леніну, так і Петлюрі, виникла ідея домовитися про спільні дії червоних і жовто-блакитних проти білих. А місія бути посередником у цій нелегкій справі випала Платтену. 25 жовтня 1919 року він повернувся з Москви до Кам’янця з інформацією урядові УНР про загальну принципову згоду Москви почати переговори щодо військової конвенції проти Денікіна. Проте ситуація змінилася, тож ця конвенцію так і не було реалізовано. Від 1923 року Платтен жив у СРСР. Його безпідставно репресовано, посмертно реабілітовано.


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Кам'янецький календар | Додав: OlegB (21.04.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 580 | Коментарі: 1 | Теги: Дмитро Жудін, Віктор Сьомов, Фрідріх Платтен, Анатолій Ткач, 22 квітня, кам'янецький календар | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (22.04.2015 17:48) [Материал]
Леонід Антонович - незмінний директор школи в якій я навчався. Від коли пам'ятаю. А ше в мене історію України викладав. Вітаю

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz