13 жовтня
Цього дня колись:
1842 рік. У Кам’янці-Подільському відкрито (1 жовтня за старим стилем) зразковий жіночий пансіон Кавецької (уродженої Неймейстер). Цей пансіон перебував під контролем директора чоловічої гімназії. А ще, в силу найвищого повеління від 7(19) червня 1837 року про відкриття шляхетних пансіонів у Києві, Вінниці, Житомирі й Кам’янці-Подільському, отримував субсидію від уряду — 1500 карбованців. Попри таку підтримку згори, місцева громада з прохолодою поставилася до пансіону. Тож він, не маючи досить учениць і матеріальних засобів, закрився через п’ять років.
1859 рік. До Кам’янця-Подільського прибув (1 жовтня за старим стилем) російський імператор Олександр II. Спочатку він відвідав православний кафедральний собор святого Іоанна Предтечі. Там його зустріли архієпископ Подільський і Брацлавський Іринарх (у миру — Яків Дмитрович Попов) та князь Іларіон Іларіонович Васильчиков — генерал-губернатор Київський, Подільський і Волинський. Далі імператор перебував у будинку подільського губернатора Володимира Пилиповича Пфелера, а на завершення дня відвідав бал, який дворянство дало в Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії.
1890 рік. У селі Боришківці Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) освячено (1 жовтня за старим стилем) церкву ікони Божої Матері всіх скорботних Радості. Цю нову дерев’яну церкву із дзвіницею було зведено в російському стилі на кошти московського купця Володимира Дмитровича Коншина, який, маючи бажання побудувати церкву в Поділлі, звернувся 1888 року до тодішнього подільського архієпископа Доната з проханням вказати парафію, що найбільше потребує нового храму. Купець також забезпечив церкву в Боришківцях усім необхідним начинням, облаченням, пожертвував їй дзвін вагою 53 пуди.
1926 рік. До Кам’янця-Подільського прибула група учасників другого Всесоюзного з’їзду геологів, що проходив у Києві. У цій групі було 20 чоловік, серед них Василь Іванович Яворський (уродженець Кам’янця-Подільського), Петро Миколайович Чирвинський, Олександр Власович Костюкевич-Тізенгаузен, Роман Романович Виржиковський, Макс Вікторович Фремд, Петро Вікторович Смислов, Олександр Юхимович Зеленко, Павло Іванович Василенко, Роман Миколайович Палій, Євгенія Іванівна Тихвінська та ще двоє геологів із Казанського університету, асистенти й аспіранти Українського науково-дослідного геологічного інституту, очолюваного академіком Павлом Аполлоновичем Тутковським. У Кам’янці-Подільському екскурсанти оглянули силурійські відклади, водоспад, історичні пам’ятки, кабінети та лабораторії місцевого інституту народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Уранці 14 жовтня екскурсія оглянула частину Товтр біля Маківського Привороття (нині Привороття Друге Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Учені зібрали багато зразків скельних порід і рідкісних палеонтологічних знахідок для своїх кабінетів.
1972 рік. Центральний комітет Комуністичної партії України та Рада Міністрів Української РСР привітали колектив Кам’янець-Подільського цементного заводу з достроковим введенням у дію третьої технологічної лінії.
1992 рік. У Кам’янці-Подільському в міській Ратуші відкрито посмертну персональну виставку робіт кам’янецького художника Олександра Михайловича Миронюка, який помер 31 серпня 1992 року.
1992 рік. У Кам’янці-Подільському на кабельному заводі побувала невелика делегація промисловців з Японії.
1996 рік. Перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії України, народний депутат України Петро Миколайович Симоненко, повертаючись із пленуму Чернівецького обкому КПУ, відвідав Кам’янець-Подільський, де зустрівся з головою міської ради Анатолієм Івановичем Кучером, обговорив з ним широке коло питань. Петро Миколайович також зустрівся з членами бюро міськкому КПУ, оглянув Старе місто.
2002 рік. У Кам’янці-Подільському в готельному комплексі «Фільварки-центр» на Руських фільварках із друзями відпочивав (12—13 жовтня) посол США в Україні Карлос Паскуаль.
2008 рік. У Кам’янці-Подільському на вулиці Чехова, 6 відкрився новий автозаправний комплекс «ОККО». Він розташувався в мікрорайоні Жовтневий поблизу Кам’янець-Подільського електромеханічного заводу. Перший автозаправний комплекс «ОККО» відкрився в місті над Смотричем у квітні 2008 року на проспекті Грушевського, 2-В.
2011 рік. У Кам’янці-Подільському побував Президент України Віктор Федорович Янукович. Спочатку він відвідав відкрите акціонерне товариство «Подільський цемент», де відбувся пуск нової лінії виробництва цементу. Після Гуменців президентський кортеж направився у Стару фортецю, де після короткого ознайомлення гостя з пам’ятками відбулося спілкування Віктора Федоровича з журналістами. Їм дозволили поставити всього три запитання.
Віктор Янукович у Кам’янці-Подільському
2015 рік. Кам’янець-Подільська міська рада за особисту мужність і героїзм, проявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі надала звання «Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського» десяти учасникам антитерористичної операції (посмертно). Це:
Микола Миколайович Гордійчук — доброволець батальйону спеціального призначення «Гарпун»;
Андрій Анатолійович Журавленко — командир групи розвідки добровольчого батальйону «Донбас»;
Руслан Сергійович Коношенко — старший солдат 90-го окремого десантно-штурмового батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади;
Валерій Іванович Лізвінський — капітан, помічник командира військової частини В3720;
Олександр Володимирович Луньов — майор, начальник відділення військової частини А2641;
Сергій Миколайович Мелимука — капітан, командир інженерної роти військової частини В4890;
Роман Миколайович Наглюк — капітан, заступник командира роти з озброєння 24-ї окремої механізованої бригади;
Павло Володимирович Стрельчук — солдат добровольчого батальйону «Айдар»;
Микола Олексійович Флерко — боєць 5-го окремого батальйону добровольчого українського корпусу «Правий сектор»;
Аркадій Сергійович Чухнов — водій-механік військової частини В2260.
2015 рік. Сесія Кам’янець-Подільської міської ради ухвалила нагородити відзнакою міської ради «Честь і шана» двадцять поранених учасників антитерористичної операції. Це (за абеткою): Павло Станіславович Антонюк, Андрій Валентинович Белінський, Павло Леонідович Білоус, Сергій Анатолійович Бруско, Олександр Олександрович Валігурський, Андрій Леонідович Венерський, Віталій Юрійович Галіцин, Олександр Володимирович Грищук, Олександр Леонідович Дзісяк, Вадим Станіславович Кожушин, Віктор Євгенович Козаков, Сергій Віталійович Кучеренко, Микола Миколайович Лобода, Андрій Вікторович Олійник, Володимир Сергійович Рожанківський, Вадим Георгійович Русий, Юлій В’ячеславович Стоцький, Сергій Вікторович Тарасенко, Станіслав Петрович Чопик, Олександр Михайлович Шавров.
2015 рік. Два краєзнавці з Кам’янця-Подільського — Анатолій Федорович Гуцал і Олег Васильович Будзей — стали почесними краєзнавцями України. Це звання їм надала Президія правління Національної спілки краєзнавців України «за значний внесок у розвиток краєзнавчого руху, збереження національної історико-культурної спадщини та природних скарбів України».
Цього дня народилися:
1813 рік. У Воронежі народився (1 жовтня за старим стилем) Віктор Іпатійович Аскоченський (справжнє прізвище — Оскошний, потім Отскоченський, «ошляхетнене», коли був семінаристом) — російський прозаїк, журналіст, історик. Був сином священика. Закінчив Воронезьку семінарію, 1839 року — Київську духовну академію. Здобувши 1840 року ступінь магістра богослов’я і словесних наук, викладав у Київській духовній академії польську та німецьку мови, а від 1841 року читав курс патрології. Від 1844 року жив у домі генерал-губернатора Південно-Західного краю Бібікова як вихователь його родича. 1844 року Аскоченського звільнено з духовного звання. Був знайомий із Тарасом Шевченком. Зазнав особистого лиха, зокрема ранньої смерті першої (1844 року), а згодом другої (1847 року) дружин. 1847 року отримав місце радника Волинського губернського правління (в Житомирі). У лютому 1849 року переведено в Кам’янець-Подільський на посаду голови совісного суду, але через півроку через гострі конфлікти з чиновницьким середовищем змушений був вийти у відставку в чині титулярного радника і зайнятися тільки літературною діяльністю — спочатку в Києві, а від 1857 року в Петербурзі. Видавав тижневик «Домашняя беседа» (у 1856—1877 роках, Київ — Петербург). Серед праць: «Київ із найдавнішим його училищем — Академією» (1856), «Історія Київської духовної академії по перетворенні її в 1819 році» (1863). Помер 30 травня (18 травня за старим стилем) 1879 року в Санкт-Петербурзі.
Віктор Іпатійович Аскоченський
1910 рік. У селі Бабшин Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Антон Федорович Бурденюк — доктор ветеринарних наук (1958), професор. У 1925—1929 роках навчався у сільськогосподарській школі в Китайгороді. Закінчив 1932 року Київський ветеринарний інститут. Працював у ньому асистентом, доцентом (до 1950 року). Від 1950 року — завідувач кафедри ветеринарної хірургії Білоцерківського сільськогосподарського інституту (нині Білоцерківський національний аграрний університет). Помер 10 травня 1986 року в Білій Церкві. Див. про нього статтю «Бабшинський професор Айболить».
Антон Федорович Бурденюк
1957 рік. У селі Лисогірка Дунаєвецького району Хмельницької області народилася Світлана Іванівна Конфітовська — завідувач дошкільного навчального закладу № 20 «Дзвіночок» у Кам’янці-Подільському (вулиця Гагаріна, 30).
1961 рік. У селі Крутеньки Хотинського району Чернівецької області народився Леонтій Семенович Гасюк. Закінчивши восьмирічну школу в рідному селі, вступив до Сторожинецького лісового технікуму за спеціальністю «Лісове господарство». 1980 року його направили на роботу в Українську лісовпорядну експедицію. У 1980—1982 роках служив в армії. Від 25 січня 1984 року працював у Кам’янець-Подільському лісгоспі, спочатку лісником, потім майстром лісу, помічником лісничого. У 1991—1996 роках навчався у Національному державному університеті на факультеті «Лісове господарство». 2001 року почав займатися підприємницькою діяльністю. Від 22 жовтня 2003 року був директором комунального підприємства «Кам’янецький парк», далі, від 2008 року — директором приватного підприємства «Глорія Дей». Потім у 2013—2014 роках працював директором Національного природного парку «Подільські Товтри».
Леонтій Семенович Гасюк
1963 рік. Народився Михайло Васильович Олійник — сільський голова Заліської територіальної громади Кам’янець-Подільського району (села Залісся Перше та Параївка). 1982 року закінчив Кам’янець-Подільський індустріальний технікум, де здобув спеціальність техніка-електрика. 31 жовтня 2010 року втретє обраний сільським головою.
Цього дня відійшли у вічність:
1919 рік. У Кам’янці-Подільському помер Кіндрат Вікторович Приходько — міський садівник Кам’янця-Подільського (з 1899 року). Батько юриста, автора спогадів «Під сонцем Поділля» Віктора Приходька та диригента й педагога Олекси Приходька. У 1899—1901 роках Кіндрат Вікторович упорядковував Старий і Новий бульвари в Кам’янці-Подільському.
1976 рік. У Києві помер Стефан Андрійович Таранушенко — український мистецтвознавець. Народився 21 грудня (9 грудня за старим стилем) 1889 року в місті Лебедин (тепер Сумської області). Закінчив 1917 року Харківський університет. Досліджував українську народну архітектуру, живопис, декоративно-ужиткове мистецтво, творчість українських художників. Улітку 1924 року побував у Кам’янці-Подільському, брав участь у експедиції Кам’янець-Подільської художньо-промислової школи, однак фотографічних зображень після цієї поїздки залишилося мало. 1930 року Таранушенко знову побував у Кам’янці-Подільському, де зробив близько 150 знімків Старого міста, фортеці, культових споруд, житлових будинків. 2012 року в Харкові видано альбом Стефана Таранушенка «Місто Кам’янець Подільської губернії», а наступного року ще один його альбом — «Пам’ятки архітектури Подільської губернії».
Стефан Андрійович Таранушенко
2004 рік. У Києві помер Дмитро Григорович Білоус — український поет, перекладач. педагог. Член-кореспондент (1994), почесний член (2000) Академії педагогічних наук України. Народився 24 квітня 1920 року в селі Курмани (нині Недригайлівського району Сумської області). 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського університету. У червні 1941 року добровольцем пішов до лав Червоної армії, обороняв Київ. Після тяжкого поранення лікувався у шпиталі в Красноярську, якийсь час там і працював. Потім у Москві був співробітником редакції радіомовлення для партизанів України, пізніше працював у республіканському радіокомітеті, у журналі «Вітчизна». Закінчив 1945 року Київський університет, 1948 року — аспірантуру при кафедрі української літератури. У 1947—1951 роках — відповідальний секретар журналу «Дніпро». 1959 року півроку перебував у творчому відрядженні в Болгарії, де вивчав болгарську мову й літературу. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1990) за поетичну збірку «Диво калинове», премій імені Максима Рильського (1976), імені Олександра Копиленка (1989), імені Лесі Українки (1997), імені Олени Пчілки (2001). У вересні 1991 року був учасником «Подільських вечорниць» у Кам’янці-Подільському.
Надгробок Дмитра Білоуса на Байковому кладовищі в Києві
© Олег Будзей
Дивіться також: |
0
