ЗАМКОВИЙ, ФОРТЕЧНИЙ ЧИ ТУРЕЦЬКИЙ?

Історична назва мосту — Замковий. Саме таку назву зафіксовано в архівних документах 1540-х років: Ponte Arcis — Замковий міст. Турецьким його стали називати після 27-річного володіння Кам’янцем турками у 1672—1699 роках і проведеної ними серйозної реконструкції моста. Деякі дослідники навіть вважали, що міст збудували турки. Так, уродженець Підзамча Петро Павлович у брошурі «Поділля. Історичні пам’ятки», виданій 1946 року в німецькому місті Аугсбург, назвав міст Турецьким і прямо вказав, що «його збудували турки».

В історико-архітектурному нарисі «Кам’янець-Подільський» (1968) Євгенія Пламеницька назвала пам’ятку просто — Міст (з великої літери). Зате в четвертому томі видання «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР» (1986) у довідці, підготовленій Євгенією Пламеницькою, міст названо Фортечним.

У публікаціях початку 1990-х років Євгенія та Ольга Пламеницькі постійно називали міст Фортечним — як вони пояснили, з огляду на його провідну роль в оборонній системі не тільки замку, а й усього міста-фортеці. Прикладом може слугувати стаття 1995 року «Фортечний міст Кам’янця-Подільського: хронологічна і типологічна атрибуція». В подальших публікаціях дослідниці відмовилися від цієї назви і повернулися до історичної — Замковий міст.

«ТЕМНІЄ В ОЧАХ…»

В архівних джерелах першу згадку про міст датовано 1494 роком: в описі Кам’янецького замку згадано «будинок сторожа при стулчастій замковій брамі біля мосту». Отже, наприкінці ХV століття міст існував і мав надбрамну башту. Історики Іон Винокур і Микола Петров зазначали: «Не викликає заперечень, що міст існував у ХІV—ХV століттях, оскільки функціонування міста і замку без нього було би неможливим. Однак писемних свідчень про міст тих часів не виявлено».

1544 роком датовано влаштування склепінчастого каналу під Замковим мостом. Ці роботи, зазначені в реєстрах як ремонтні, проводили королівський архітектор Іов Претвич і капітан кам’янецьких фортифікацій Матвій Галичанин (Матвій Влодек). Реєстри свідчать, що пробивали отвір у скельному перешийку під мостом та мурували склепінчастий прохід майже півроку — від першої половини січня до червня. Цей водопереливний отвір під мостом потрібний був для того, щоб під час повені частково відвести воду, яка, швидко піднімаючись, могла знести шлюзи Польської брами.

1593 року московський прочанин Трифон Коробейников писав у нотатках про «дерев’яний міст на кам’яних стовпах» у Кам’янці-Подільському. Наступного року прусський посол Еріх Лясота зафіксував «високий міст», що сполучає замок і місто.

1671 року фризький дипломат Ульріх фон Вердум описав міст як споруду, що посіла відріг скелі між замком і містом. Він зауважив, що місто стоїть на скелі, яку омиває навколо річка Смотрич, і лише на південному заході ця скеля з’єднується з другою, на якій стоїть фортеця. Через цей відріг скелі пробито канал, так що тепер ріку пустили навколо. Над каналом підноситься склепінчаста арка з великих старанно оброблених кам’яних плит, а вище цього склепіння від міста до фортеці йде ще вісім інших склепінчастих арок, на яких спочивають мости між обома скелями. Центральна з восьми арок має надзвичайну висоту. «Темніє в очах, коли дивитися з цього мосту вниз на річку», — зазначив дипломат.

«ТУРЕЦЬКІ» МУРИ

1672 року, під час штурму міста, турки вели постійний обстріл мосту, який був єдиним зв’язком оборонців замку з містом. Вони сильно пошкодили міст. Зокрема, на східному кінці мосту було зруйновано надбрамну башту. Від неї залишився невеличкий заокруглений виступ на південному фасаді мосту.

У 1685—1686 роках, коли Кам’янцем володіли турки, міст з обох боків обмурували на всю висоту потужними мурами завтовшки від 1,5 метра на рівні дорожнього покриття до 3,5 метра на рівні скельної основи. Простір під арками забутували.

У ХVІІІ—ХІХ століттях «турецькі» мури внаслідок руйнації на різних ділянках (зокрема, 1872 року обвалився весь південний мур) неодноразово перемуровували та зміцнювали контрфорсами. До сьогодні майже не збереглося автентичних ділянок, виконаних турками. Відновлювальні роботи вели польські фортифікатори Анджей Гловер, Ян де Вітте, а після другого поділу Речі Посполитої — російські архітектори. В пам’ять про значний ремонт мосту, виконаний 1766 року Яном де Вітте на кошти польського короля Станіслава Августа, на південному фасаді мосту вмурували пам’ятну дошку.

…ЩОБ НІХТО НЕ ЇХАВ НАЗУСТРІЧ

До 1876 року міст із кам’яними бар’єрами по боках був настільки вузький, що, як зазначав Юхим Сіцінський, на ньому не могли розминутися дві підводи. Тож подорожньому, який бажав проїхати через міст, доводилося очікувати на сприятливий момент, щоб ніхто не їхав назустріч. Тому згодом тут завжди стояв сторож, який керував переїздом через міст.

По обох кінцях мосту стояли вежі. 1876 року для розширення дороги розібрали велику башту Святої Анни на західному кінці мосту з боку Старого замку (меншу башту на східному кінці мосту з боку міста ще 1672 року зруйнували турки). Збереглися незначні фрагменти веж. Того ж 1876 року міст розширили: кам’яні бар’єри по боках знесли, зробили дерев’яну настилку на кам’яній основі мосту, а по боках, на виступах, влаштували дерев’яні тротуари та перила. Міст зробився зручнішим для проїзду, але втратив свою давню оригінальність. Через міст проходило шосе, яке вело з повітового Проскурова до прикордонного села Ісаківці при впадінні Збруча в Дністер, де «півень піяв на три держави».

Про гостроаварійний стан мосту на початку ХХ століття свідчить листування 1911 року губернської влади з царським урядом, в якому йшлося про необхідність негайного капітального ремонту мосту. Але тоді до ремонту так і не приступили. За спогадом Юхима Сіцінського, на початку ХХ століття північна стіна (з боку Видрівки та Польських фільварків) обвалилася настільки сильно, що відкрилися арки.

«НІМЕЦЬКИЙ» ВЕРХ

1942 року під час окупації Кам’янця німці провели останню солідну реконструкцію Замкового мосту. Тоді міст був майже непридатний як комунікація: вузька проїжджа частина покрилася численними вибоїнами. Німецькі будівельники насипали поверх шар піску та збудували ще один ряд пологих арок, які оперли на старовинні пілони. Крім того, вони вмурували впоперек сталеві балки так, щоб вони виступали з обох сторін. Це дозволило розширити горішню частину мосту до 7,5 метра, зокрема проїжджу частину — до 6 метрів. Водночас було підвищено її поверхню в середньому на 2,5 метра за допомогою шару камінно-земляної маси (забутовки). Це усунуло увігнутість мосту та зробило рух транспорту по ньому зручнішим.

ЗЛОТІ ДЛЯ МОСТА

2 листопада 1973 року було відкрито рух через міст «Стрімка лань», що дозволило значно знизити навантаження на Замковий міст.

У 1980—1982 роках дослідження Замкового моста провели кафедра будівельних конструкцій і мостів Київського автомобільно-дорожнього інституту (керівник Анатолій Шкуратовський) та інститут «Укрпроектреставрація» (Євгенія Пламеницька, Анатолій Тюпич). У 1992—1994 роках міст досліджували Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування (Євгенія Пламеницька, Анатолій Тюпич, Ольга Пламеницька) та Київський автомобільно-дорожній інститут (нині — Національний транспортний університет). А 1996 року розпочато спільний українсько-польський проект реставрації Замкового мосту, який, згідно з гіпотезою українських дослідників, сягає античних часів. Для реалізації дослідницьких і реставраційних робіт створено доброчинні фонди: 1999 року — «Замковий міст» в Україні, 2000 року — «Міст» у Польщі. Польський уряд в особі прем’єр-міністра Єжи Бузека 2000 року призначив на дослідження і розроблення проекту реставрації унікальної пам’ятки спільного минулого України та Польщі 100 тисяч злотих. 2002 року з розробленим міжнародною творчою групою проектом реставрації Замкового мосту ознайомився прем’єр-міністр Польщі Лєшек Міллер, коли відвідав Кам’янець і заодно своїх сватів у ньому.

1999 року Замковий міст Кам’янця-Подільського увійшов під № 85 до списку ста найвидатніших пам’яток світу, які потребують збереження. 2005 року за кошти, виділені Кабінетом Міністрів України, Луцький мостозагін № 60 ВАТ «Мостобуд» (начальник загону Віктор Мельничук) провів реконструкцію мосту.

Унаслідок опитування, яке тривало від 7 грудня 2007 року до 14 січня 2008 року, Замковий міст визнано одним із семи чудес Кам’янця-Подільського.

У РЕВУЧУ БІЛУ ПІНУ

Сьогодні Замковий міст — це суцільний кам’яний мур, що з’єднує Старий замок із містом. Він мало нагадує міст і скоріше сприймається як гребля. Або, як пишуть Пламеницькі, «з архітектурно-конструктивного погляду міст має вигляд потужного кам’яного муру типу батардо».

В історичних габаритах довжина моста з рештками мостових веж становить 114 метрів, у сучасних габаритах — 86 метра. Ширина моста на рівні дорожнього покриття — 7 метрів, біля підніжжя — 10—12,8 метра. Висота моста з боку верхнього, північного б’єфа — 24,6 метра, з боку нижнього, південного — 28,2 метра.

За основу мосту править вапнякова скеля між півостровом і замковим мисом у вигляді вузького гребеня, який у середній частині знижується. Тут у товщі скелі пробито похилий склепінчастий канал між б’єфами для пропуску води. Він має вигляд аркового отвору завширшки 5—6 метрів і заввишки понад 8 метрів на південному фасаді. Внаслідок цього утворився водоспад Круча завширшки понад метр. Висота падіння води становить 2 метра. Краєзнавець Тамара Сис-Бистрицька писала: «Вода вибила там глибоченну яму. Падаючи з величезної висоти, хвилі розбивалися на дрібнесенькі краплиночки, перетворювались на хмару ревучої білої піни. Називали той водоспад Кручею, бо крутилась там вода». За спогадом Тамари Андріївни, 1936 року Микола Стефановський із Підзамча стрибав із перил Замкового мосту в самісінький вир.

З обох боків мосту є кам’яні сходи в долину Смотрича. Їх споруджено в XIX столітті. З північного боку сходи мають 105 сходинок, з південного боку розгалужуються на два напрямки — на Руські фільварки (132 сходинки) і на Карвасари (139 сходинок).

Через Замковий міст проходить Замкова вулиця, яка тягнеться від майдану Вірменський ринок у Старому місті до Старого та Нового замків.

«РИМСЬКИЙ» РОЗЧИН

Внутрішню конструкцію мосту досліджено фрагментарно. Через спеціально зроблені отвори в дорожньому покритті та забутовці дослідникам вдалося проникнути в підаркові простори двох мостових арок. Там вони виконали обміри та натурні дослідження мостової конструкції, включаючи шурфування в забутовці прогонів. Дослідники також узяли зразки будівельних розчинів пілонів, арок і щокових мурів у різних рівнях.

Натурні дослідження засвідчили, що майже на триметровій глибині — під дорожнім покриттям мосту, засипкою та забутовкою — є два аркові пояси. Верхній пояс датується 1942 р. і складається з кам’яних арок із низькою стрілою підйому. Ці арки виконано на кшталт бутового мурування на цементному розчині по шару засипки завтовшки 20—30 сантиметрів. Безпосередньо під ним йде нижній пояс стрілчастих кам’яних арок. Обидва аркові пояси спираються на пілони в різних рівнях. На рівні п’ят арок розміри пілонів у плані становлять 1,8 (2,1) на 3,9 метра. Розміри в осях двох обміряних у натурі прогонів становлять 6,6 і 7,4 метра.

Також було зроблено аналіз будівельних розчинів пілонів і нижніх стрілчастих арок мосту, решток вежі на західному кінці мосту та решток муру, що в цьому місці перегороджував міст. Аналіз показав, що на цих об’єктах було використано п’ять типів розчинів. Чотири з них — із пілонів у різних рівнях, вежі та західного поперечного мостового муру — належали до однієї підгрупи. Оскільки ці будівельні розчини були ідентичні із розчинами раніше дослідженої вежі на південній терасі Старого замку, то дослідники зробили сміливий висновок, що пілони, вежу та мур зведено в ІІ—ІІІ століттях.

Хіміко-петрографічний аналіз розчинів, використаних при зведенні пілонів і примостових вежі та муру, засвідчив високу культуру цих розчинів, ретельність їх виготовлення. Крім домішок товченої кераміки I—II століть, розчин містив рослинний клей, а також товчені корали з місцевої (поблизу Кам’янця) гірської породи Товтрів (коралових відкладів Сарматського моря). Таких домішок не виявлено в жодній із споруд Старого міста.

У книзі «Кам’янець-Подільський» (2004) Ольга Пламеницька зазначила, що пілони будували з місцевого вапняку на складному розчині, який за властивостями відповідав вимогам римського будівництва. Зокрема, підкреслила дослідниця, в нижній частині пілонів, вкритій водою, застосовано розчин із домішками, які надали йому специфічну твердість: він тверднув у контакті з водою. «Будівничі досягли вражаючої міцності й стійкості пілонів: навіть тепер, на початку III тисячоліття, пілони зберегли монолітність, і дослідники змушені були застосувати спеціальне обладнання, щоб відколоти з мурування будівельний розчин для аналізу», — поділилася спогадом Ольга Пламеницька.

Зведені над пілонами арки дослідники датували другою половиною XIII століття. Підставою для цього стала схожість розчину, використаного при їх зведенні, до розчину мурування вірменської Благовіщенської церкви Кам’янця-Подільського. За даними історичних джерел, вона постала до 1280 року як храм вірменської громади міста.

Зважаючи на специфічну стрілчасту форму арок, Пламеницькі зазначили, що є підстави вважати, що арки над пілонами мосту звели вірменські будівничі.

У результаті проведених досліджень Пламеницькі виділили два початкові етапи в будівельній історії Замкового мосту. На першому етапі, що датується ІІ—ІІІ століттями, міст, імовірно, не мав арок і завершувався дерев’яним хідником. На другому етапі в другій половині ХІІІ століття, коли місто відроджувалося після навали Батия, вірменські майстри перетворили міст на монументальний арковий віадук.

Коли в ХІV — наприкінці ХV століття було зведено башти на кінцях моста, а вздовж дорожнього полотна влаштовано парапети зі стрільницями, міст набув оборонної функції. З появою в другій половині ХV — середині ХVІ століття оборонно-гідротехнічного комплексу Польської та Руської брам Замковий міст став його функціональною частиною.

Загальний висновок дослідників такий: «Архітектурно-конструктивна структура Замкового мосту та його вік свідчать про те, що перед нами — унікальна споруда, яка не має аналогів не тільки на теренах України-Русі, але й далеко поза її межами».

Автор: Олег Будзей