Як ішли турки на Кам'янець, то їм все чарами своїми відьмар старий допомагав. Захопили Кам'янець, то й разом з ним і гори золота, які там були.

  Турки - це турки. Почали людей у далекі краї продавати. То ще більше того золота назбирали. До пори збан воду носить. Настав час, що змушені були той Кам'янець польським панам вертати. 

Вивозять та вивозять золото і кіньми, і верблюдами, і віслюками, а його ще більше є. Завтра вже останній день. Де ж золото подіти! 

Наказав відьмар приховати усе золото до слушного часу. 

Зробили здоровенну дубову діжку, просмолили. Туди зсипали усе золото, коштовне каміння, пересипали діамантами і добре заднили. Сторожем лишався старий, як світ, відьмар.

Немічний дідок-відьмар тую діжку три рази обійшов, щось там до турецького бога пошептав. Сам три рази об землю грудьми вдарився і обернувся в чорного, як сажа, когута. Запіяв, головою мотнув і діжка, ніби пір'ячко, полетіла з мурів фортеці до Турецького моста, а когут скерував далі і з діжкою легенько злетів з моста у водопад, який Кручею називають. Опинився під водою в тій ямі, де ніхто дна не дістає. Там на золоті сидить зідьмаг по нинішний день. Він чекає того часу, коли турки прийдуть за золотом.

Що має початок, те має кінець. Є спосіб підняти тую діжку з-під Кручі.

Як на Великдень піп заспіває в церкві перший раз "Христос Воскрес", то всі відьми і відьмарі чари гублять, свою силу на одну часиночку (мить) втрачають.

Тоді турецький відьмар стає стареньким, слабим дідком і падає з діжки на дно Кручі. Як знайдеться такий сміливець, що вислідить ту часиночку, скочить у Кручу і притримає відьмара за бороду, то вода сама на берег діжку з золотом викачає. Тільки треба дуже дивитися, щоб відьмар знову на діжку не вискочив і не став когутом, бо пропадеш ні за цапову душу!