1881 рік. Затверджено (20 жовтня за старим стилем) Положення про стипендію імені Катерини Шиманської, засновану 24 жовтня (12 жовтня за старим стилем) 1881 року при Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії.
1894 рік. Унаслідок смерті російського імператора Олександра III наступним і, як згодом з’ясувалося, останнім російським імператором став (20 жовтня за старим стилем) його старший син — Микола Олександрович Романов, що увійшов в історію як Микола II. Під час Першої світової війни двічі відвідував прифронтовий Кам’янець-Подільський — 1915 та 1916 року. Детальніше про це див. статтю «Кам’янецькі враження братів Романових».
1918 рік. Розпочалося навчання в Кам’янець-Подільському державному українському університеті. На вступних і пробних лекціях, крім 267 студентів, побувало чимало охочих кам’янчан. Навчальний процес забезпечували всього 13 професорів, приват-доцентів, лекторів, асистентів і лаборантів.
1919 рік. Відкрито Кам’янець-Подільський народний університет у складі двох факультетів.
1948 рік. Директором Кам’янець-Подільського педагогічного технікуму став Пилип ФедоровичХоптяр. 14 жовтня 1951 року йому надали звання заслуженого вчителя Української РСР.
1951 рік. Головним лікарем Кам’янець-Подільської міської лікарні став Микола СергійовичНестеров. Очолював цей медичний заклад понад двадцять років — до 18 вересня 1972 року. Микола Сергійович закінчив 1939 року Воронезький медичний інститут, під час війни був військовим лікарем-хірургом стрілецької дивізії, командиром медсанбату, начальником медичної служби дивізії, у 1947—1951 роках працював завідувачем Деражнянського районного відділу охорони здоров’я.
1984 рік. У Кам’янці-Подільському на мікрорайоні Жовтневий (вулиця Космонавтів, 4) відкрито дитячий садок-ясла № 8 «Колосок».
1984 рік. Головою профкому Кам’янець-Подільського заводу дереворізального інструменту імені Григорія Петровського обрано Миколу Івановича Безкішкіна. Він почав працювати на цьому підприємстві 1961 року — після закінчення Кам’янець-Подільської середньої школи № 4, був учнем токаря, токарем, бригадиром, старшим майстром, два роки очолював комсомольську організацію заводу. Закінчив заочне відділення Львівського технікуму промислової автоматики.
1988 рік. У Кам’янці-Подільському на вулиці Дзержинського (нині Драгоманова) в гуртожитку консервного заводу (згодом відомого як відкрите акціонерне товариство «Адамс») відкрито кооперативне фотоательє «Товтри» з перукарнею.
1990 рік. У Кам’янці-Подільському введено талонну систему реалізації крамницями міста ковбаси та вершкового масла.
1990 рік. Набуло чинності ухвалене Кам’янець-Подільською міською радою Положення про міський референдум. Досі кам’янчани ще жодного разу не скористувалися можливістю провести міський референдум.
1997 рік. Соціально-ліберальне об’єднання (СЛОн) до свого списку кандидатів у народні депутати України включило трьох кам’янчан — Ігоря Володимировича Земськова, Сергія Віталійовича Бабія та Миколу Вікторовича Шепілова.
2001 рік. У Кам’янці-Подільському в Картинній галереї відкрилася виставка, на якій представлено твори польських митців: сатиричні малюнки Яцека Францкевича, Анджея Граняка, Славомира Лучинського, Генрика Цебулі, дерев’яні скульптури Богдана Ярецького.
2004 рік. У Кам’янці-Подільському на вулиці Соборній відкрито перший у місті ресторан швидкого харчування «Гунська криниця».
2013 рік. У Кам’янець-Подільський районній державній адміністрації заступником голови призначено Ігоря Віталійовича Гая, а керівником апарату — Віктора Миколайовича Кривака.
2014 рік. Побачив світ перший номер рекламно-публіцистичної газети «Вечірній Кам’янець». Її зареєстровано 24 лютого 2014 року. Засновник видання — підприємець із Кам’янця-Подільського Олег Володимирович Гільовський, головний редактор — Олеся Миколаївна Нечай.
Цього дня народилися:
1909 рік. У селі Гараба Балтського повіту Подільської губернії (нині Рибницького району Молдови, підконтрольного невизнаній Придністровській Молдовській Республіці) в сім’ї селянина народилася Олена Іванівна Юхимович (дівоче прізвище — Бублій) — педагог. В неї було чотири сестри (три з них — Наталія, Ольга, Софія — теж стали вчителями), троє братів (двох — Опанаса та Феодосія — репресували). В Кам’янці-Подільському Олена 1924 року закінчила першу трудову школу, а через три роки — художньо-промислову, здобувши фах кераміка-розмальовника. Склавши іспити на право вчителя молодших класів, з 15 вересня 1927 року працювала в різних школах. Під час війни перебувала з дітьми в евакуації. Чоловік Павло Пилипович, теж педагог, 25 листопада 1941 року загинув смертю хоробрих, захищаючи Донбас. З 1 вересня 1944 року Олена Іванівна працювала в рідній школі № 1 вчителем, а з 1951 року — директором. Закінчила учительський, а потім педагогічний інститути. 14 років, до 1 липня 1965 року, коли вийшла на пенсію, Олена Юхимович очолювала першу школу. Саме на її плечі лягло будівництво нового корпусу школи в 1953—1956 роках. Олену Юхимович нагороджено орденом «Знак Пошани». Померла 6 лютого 1984 року у Вінниці.
1918 рік. У селі Бородянка (нині селище міського типу, адміністративний центр Бородянського району Київської області) у багатодітній селянській сім’ї народився Михайло ЙосиповичСемиліт — математик, педагог. 1926 року розпочав навчання у місцевій семирічній школі (закінчив 1933 року). Першою вчителькою була Надія Костянтинівна Титор, яка 1938 року стала заслуженою вчителькою Української РСР. 1933 року вступив до Київського будівельного технікуму сільськогосподарської архітектури. 1934 року, коли технікум розформували, повернувся в рідне село. Вступив до восьмого класу місцевої школи колгоспної молоді; 1937 року закінчив десятий клас із відмінним атестатом зрілості та одразу (без складання вступних іспитів) вступив на механіко-математичний факультет Київського університету (останній іспит за четвертий курс склав 25 червня 1941 року). Учасник Великої Вітчизняної війни та Параду Перемоги в Москві (1945). У жовтні 1945 року відновив навчання в університеті, 1946 року склав державні іспити й був зарахований до аспірантури, яку закінчив 1949 року (спеціальність — диференціальні рівняння). Працював у 1949—1984 роках у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), у 1956—1970 роках був завідувачем кафедри математики. Помер 2013 року невдовзі після свого 95-ліття. Див. про нього статтю 2013 року «Семиліт дев’яносто п’яти літ».
Михайло ЙосиповичСемиліт
1943 рік. У містечку Смотрич (нині селище міського типу Дунаєвецького району Хмельницької області) народився Іван Карлович Чорнобай — лікар. Працював головним лікарем Кам’янець-Подільського міського центру здоров’я, потім завідувачем фізіотерапевтичного відділення Кам’янець-Подільської міської лікарні. Обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради.
1948 рік. У селі Латківці Борщівського району Тернопільської області народився Ярослав Михайлович Чопик — кандидат філологічних наук (1991). Закінчив 1971 року філологічний факультет Чернівецького університету. Працює в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
1948 рік. У селі Добровілля (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Іван Михайлович Слободян. Працював сільським головою Приворотської територіальної громади Кам’янець-Подільського району (входять села Привороття, Адамівка, Добровілля, Кізя).
1954 рік. У селі Тарноруда Волочиського району Хмельницької області народився Віктор Степанович Чиж. Працював директором товариства з обмеженою відповідальністю ВАФ «Обрій».
1976 рік. Народилася Світлана Василівна Грисько — головний спеціаліст Департаменту соціального захисту населення Кам’янець-Подільської міської ради.
1989 рік. Народилася Олеся Миколаївна Нечай — головний редактор газети «Вечірній Кам’янець». У 2006—2011 роках навчалася в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка (факультет корекційної та соціальної педагогіки та психології). Від вересня 2011 року працювала головним спеціалістом по роботі з документами Департаменту правового супроводу та контролю Кам’янець-Подільської міської ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1964 рік. У місті Клерво (Люксембург) помер Андрій Атанасович Мельник — український військовий і політичний діяч, безпосередній організатор Організації українських націоналістів і перший голова її проводу (з 1938 року). Народився 12 грудня 1890 року в селі Воля Якубова (нині Дрогобицького району Львівської області). 1919 року як начальник штабу Дієвої армії Української Народної Республіки у службових справах відвідував Кам’янець-Подільський, познайомився тут з Євгеном Маланюком, який теж перебував у місті у службових справах, а згодом прославився в українській діаспорі як поет.
Могила Андрія Мельника на цвинтарі Боневуа в Люксембурзі
Пам'ятаю талони, ковбасу по талонах не купував, а ось мило і пральний порошок купував Цікаві часи були , десь були в мене такі талони потрібно пошукати якось...
Талони були у формі маленької книжечки, на звороті якої вказувалось кількість і прізвища членів сім'ї . Книжечки були декількох видів, але у мене збереглася тільки така. В талонах вказувалась назва товару, при покупці половинка талону відривалась і залишалась в магазині. Також було декілька "бонусних" талонів, туди можна було вписати назву товару самостійно
Але навіть маючи гроші і талони, це ще зовсім неозначало що ви прийдете в магаз і купите потрібну річ. Майже на кожний товар були черги(дуже цікава річ). Наше місце у черзі батьки відмічали на звороті. Як видно на фото найбільше кам'янчанам не вистачало коврів(зараз це навіть вже якось і смішно). По черзі нам дістався холодильник. Не знаю чому , але на холодильники черга просувалась нормально. Стосовно телевізора, то купити його нам вдалось майже випадково. Батько зайшов дізнатись про стан черги і знайома сказала що є 4 тв. Вони були після ремонту. Частина техніки в ті часи уже прямо з заводу приходила непрацюючою, її лагодили і продавали. Саме такий тв ми і купили. Батьки хотіли тв "Електрон", але не сталось. І так ми стали власниками чуда анжінєрной мислі - "Славутич Ц281Д", і хоча в нього часом звук сам регулювався (автоматично ставав голосніше або тихіше) , але ми були щасливі , мали цвєтний телевізор, служив він нам 11,5 років і "здох" своєю смертю...
Дуже пізнавально для мене. Вроді б то я мав би також про це пам'ятати але навіть приблизно не згадую. Холодильник бачу купили "Донбасс" - у нас теж такий був - довго служив і до цих пір працюючий хоча там ущільнення вже ніякі і втрати тепла великі так що в наш час досить неенергоощадний виходить. Телевізор у нас був кольоровий "Таурас" - теж довго служив, мабуть більше 20-ти років хоча й кілька разів доводилось реанімовувати і лампи постійно відходили. Але таке - дивитись можна було. Зараз точно такий бачив у музеї в замку Коври дійсно раніше були популярними і майже скрізь на стінах висіли. Шкарпетки бачу теж купили. Споідваюсь записуватись в чергу на них не доводилось? ))
Дякую Руслан, дуже цікавий матеріальчик вийшов - цілком могло б на окрему публікацію претендувати.
Так шкарпетки купили ( згідно норми ,як вказано в талоні) . Хоча мав і саморобні шкарпетки (в'язані). Ось так колись було. Але це вже було давно і неправда ( так говорять)
Чому ж неправда. І у мене були вязані шкарпетки і не одні. А недавно бабуся моїй Катюшці "саморобні" вязані носочки принесла. Так що це до цих пір актуальний продук і ще й як правда
0
Цікаві часи були , десь були в мене такі талони потрібно пошукати якось...
