1914 рік. Австро-угорські війська після короткого (з вечора 17 серпня) перебування в Кам’янці-Подільському покинули його (в ніч на 20 серпня).
1920 рік. У Кам’янці-Подільському засновано народну консерваторію. Цей навчальний заклад приблизно відповідав теперішньому рівню музичної школи. Розташовувалася народна консерваторія в приміщенні Українського клубу (ріг вулиць Петроградської та Кишинівської, тепер — Лесі Українки та Драгоманова). До цього закладу мали право вступати «всі хто має лише елементарні здібності до музики, бо завданням цієї школи є — научити музичному ремеслу, приступному кожній людині».
1926 рік. Майбутній український літературознавець і критик Давид Демидович Копиця, який приїхав 24 жовтня 1924 року до Кам’янця-Подільського та навчався тут в інституті народної освіти, перевівся до Харківського інституту професійної освіти (закінчив 1930 року). Згодом працював директором Київської кіностудії, головним редактором журналів «Україна», «Вітчизна», головою Комітету в справах мистецтв, заступником міністра культури Української РСР.
1937 рік. Газета «Правда» опублікувала статтю спецкора Голікова «Окружком, який боїться мас». У ній різко критикувалася діяльність Кам’янець-Подільського окружного комітету КП(б)У і особливо його голови Панаса Корженка, якого звинувачували у «самодурстві». Дісталось і керівнику парторганізації Вінницької області Володимиру Чернявському, який захищав Корженка і ввів його до складу членів ЦК КП(б)У. «Правда» писала, що Корженко та керівник окружного виконкому Яковенко зовсім відірвалися від мас, не реагували на скарги та прохання громадян, встановлювали у селах округу великі податки, незаконно переселяли громадян з одного району міста в інше. «Правда» констатувала, що фінансові справи окружкому вкрай занедбано, гроші часто йшли на різного роду зустрічі, святкування, проводи тощо, а не надавалися громадянам. Як зазначив кандидат історичних наук Валерій Нестеренко, «зауваження справді відображали різні негативні явища в багатьох місцевих органах влади та управління. Однак такі звинувачення на адресу керівників Кам’янеччини свідчили про одне — центральна влада вирішила докорінним чином змінити її місцевий державний та адміністративний апарат».
1991 рік. Зранку голова Кам’янець-Подільської міської Ради та міськвиконкому Михайло Аносов на традиційній нараді з керівниками служб виконкому, яка проводилася щопонеділка, чітко висловив своє негативне ставлення до створення в Москві Державного комітету з надзвичайного стану.
1991 рік. Увечері більшість депутатів Кам’янець-Подільської міської ради на спеціальному зібранні схвалили звернення до кам’янчан, в якому підтвердили, що «на території міста діють закони і розпорядження законно обраної Верховної Ради та Кабінету Міністрів республіки».
1992 рік. У Кам’янці-Подільському відбулася (19—20 серпня) друга міжнародна конференція Товариства історичної архітектури України на тему «Проблематика та дослідження в історичній археології».
1993 рік. У Кам’янець-Подільській філії Хмельницького обласного державного архіву став працювати Сергій Олександрович Борисевич — тоді кандидат, а нині доктор історичних наук. Від 24 листопада 1994 року — директор філії (перетвореної 27 січня 1998 року на Кам’янець-Подільський міський державний архів — його директор до 10 серпня 2001 року). Потім — доцент Подільського державного аграрно-технічного університету, нині — в Києві.
1993 рік. Указом Президента України Леоніда Кравчука «Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва» надано звання «Заслужений працівник культури України» директорові Кам’янець-Подільського училища культури Анатолієві Романовичу Обельчаку «за особистий внесок у збагачення української національної культури, високу професійну майстерність».
Цього дня народилися:
1949 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Тамара Миколаївна Плющ (у заміжжі — Ситник) — співачка, педагог, лауреат республіканських і міжнародних фестивалів, заслужений працівник культури Української РСР (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 22 листопада 1985 року).
1949 рік. У cелі Кептинці (тепер у складі села Голосків Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився В’ячеслав АнтоновичХім’як — український актор театру і кіно, режисер, педагог, громадський діяч, заслужений артист Української РСР (1979), народний артист України (1999), професор (1999). 1969 року закінчив театральну студію при Київському українському драматичному театрі імені Івана Франка, 1991 року — філологічний факультет Тернопільського педагогічного інституту (нині Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка). У 1969—1974 роках працював актором Хмельницького обласного музично-драматичного театру. Тут 19 листопада 1969 року вперше вийшов на професійну сцену в прем’єрі вистави «Зрадник», постановником якої був Анатолій Горчинський. Від 1974 року живе й працює в Тернополі.
В’ячеслав АнтоновичХім’як
1952 рік. У селі Рекшин Бережанського району Тернопільської області народилася Марія Іванівна Чумарна — українська поетеса. Закінчила філологічний факультет Львівського університету. Працювала вчителем, журналістом (зокрема, в багатотиражці Львівського виробничого об’єднання «Мікроприлад»). Заснувала 1991 року авторську українознавчу школу, основану на поглибленому вивченні української казки, мови, народної звичаєвості. 1982 року видала першу збірку віршів «Сонячна музика». Згодом з’явилися збірки «Земля між вогнями», «З глибин», українознавча розвідка «Мандрівка в українську казку». Вірш «Бакота» Марія Чумарна присвятила затопленому селу Кам’янець-Подільського району.
1970 рік. Народився Сергій Григорович Самара. У 2013—2014 роках працював керівником справ у Кам’янець-Подільському міськвиконкомі, першим заступником міського голови Кам’янця-Подільського.
1975 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Оксана Володимирівна Басалига — завідувач дошкільного навчального закладу № 5 у Кам’янці-Подільському (від 2013 року). 1992 року закінчила загальноосвітню школу № 8, 1998 року — Кам’янець-Подільський державний педагогічний університет за спеціальністю «Початкове навчання», 2010 року — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка за спеціальністю «Управління навчальним закладом». У 1992—2011 роках працювала вихователем у дошкільному навчальному закладі № 30, у 2011—2013 роках — завідувачем дошкільного навчального закладу № 12.
Цього дня відійшли у вічність:
1996 рік. В Оттаві (Канада) померла Катерина Кандиба — українська громадська діячка, дочка історика української літератури Леоніда Білецького (1882—1955) та актриси і художниці Надії Білецької (1898—1964), дружина поета Олега Ольжича (1907—1944) — сина поета Олександра Олеся (1878—1944; справжнє прізвище обох — Кандиба). Народилася в Кам’янці-Подільському, де її батько працював (у 1918—1920 роках) приват-доцентом державного українського університету. Коли містом остаточно оволоділи (16 листопада 1920 року) більшовики, Леонід і Надія з маленькою Катрусею на руках і баклажкою молока та буханцем хліба для неї змушені були тікати за Збруч. Катерина Кандиба створила в Канаді дитячий хор, під час літніх канікул гастролювала з ним по містах Канади та США. Особливий успіх мали поставлені нею казки-опери «Коза-дереза» та «Пан Коцький». Катерину та її молодшу сестру Олену в сім’ї ласкаво називали Калинкою та Ялинкою. Поховано Катерину Кандибу 22 серпня 1996 року в Торонто.
1940р. - у с.Оріги Кіровської обл. (Росія) народилась Світлана Петрівна Пачкова - укр. археолог, поділлезнавець, кандидат історичних наук (з 1970). За довідником "Досліджує пам'ятки матеріальної і духовної культури зарубинецької, черняхівської та ін. культур ранньослов'янськ. періоду та епохи Київ. Русі на тер. Поділля і в Поддістров'ї"
0
