17 лютого
Цього дня колись:
1919 рік. У Кам’янці-Подільському Українська республіканська капела під орудою Олександра Кошиця провела першу репетицію. Член капели Кирило Миколайчук занотував про цей день: «17 лютого. Сьогодні перша співанка капели в Кам’янці. Приїхав Олександр Антонович Кошиць і аж зжахнувся від такого складу капели: шість сопрано, чотири альти, коло сімох тенорів і тільки вистачальна кількість басів. А всього душ близько сорок. Зараз же об’явили конкурс, щоб хоч трохи поповнити капелу. Деяким співакам, прийнятим ще в Києві, послано листи з запрошенням прибути до капели і взятися негайно до праці». Залишив безжальний спогад про цей день і Олександр Кошиць: «На першій співанці капела зробила на мене прямо страшне враження: такого хорового дрантя я ще на віку своєму не бачив. Партії не розмірні, співати не вміють, виють, як вовки, маса безголосих... Тяжко було дивитись, в що перемінилось так добре і з такими труднощами обґрунтоване діло! Але приходилось братись і за цей хлам, бо інакше залишалось відмовитись від справи». Під справою Кошиць мав на увазі майбутні гастролі в Європі. Їх капела провела блискуче: 1919 року їй аплодували Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Голландія, Англія, Німеччина, Польща, Іспанія.
1920 рік. Завершився кам’янецький період творчості Остапа Вишні: за 3,5 місяця (з 2 листопада 1919 року) у місцевих газетах «Народна воля» і «Трудова громада» оприлюднив (здебільшого під псевдонімом Павло Грунський) 37 творів, більшість з яких — зразки політичної сатири (прозовий фейлетон, рідше — памфлет, віршований перифраз, замітка). Перший твір — памфлет «Демократичні реформи Денікіна» — опублікував за підписом П. Грунський у газеті «Народна воля» від 2 листопада 1919 року.
1947 рік. Рада міністрів УРСР ухвалила перейменувати технікуми політосвіти, серед них і Кам’янець-Подільський, на технікуми підготовки культосвітніх працівників. Нині в місті над Смотричем цей заклад має назву — Кам’янець-Подільський коледж культури та мистецтв.
1967 рік. У Кам’янці-Подільському ухвалою міськвиконкому здійснено масове перейменування вулиць і провулків на ознаменування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції. Ще напередодні ювілейного року громадськість міста порушувала питання про те, що потрібно перейменувати низку вулиць, давши їм імена славних земляків, видатних партійних і державних діячів, відомих учених, полководців, письменників тощо. Характерними були публікації Юхима Альперіна в газеті «Прапор Жовтня» від 25 серпня 1962 року та 7 січня 1966 року. Спеціальна комісія уважно вивчила всі пропозиції і свої думки подала на розгляд виконкому, який ухвалив перейменувати 12 вулиць і провулків. Передусім, Загородня вулиця стала проспектом Леніна (досі залишається єдиним проспектом у місті, щоправда вже з іменем Грушевського). У зв’язку з цим вулицю Леніна в Старому місті перейменували на вулицю Косіора. У двох назвах уважили не людей, а подію та газету: вулиці Північна та Михайличенка стали відповідно вулицями Жовтневої революції та Ленінської «Искры». Трьом провулкам з невиразними чи неоковирними назвами — Малому, Новому та Больничному — надали статус вулиці: відповідно Якіра, Кулика, Збарського. Крім Збарсьского, було уважено ще одного уродженця Кам’янця-Подільського: провулок Шкільний став провулком Голованівського-Барського. На міську мапу повернулися «три П» — імена Петровського, Примакова та Постишева (правда, в інших місцях): вулиці Пановецька, Східна та Ботанічна стали відповідно вулицями Петровського, Примакова та Постишева. І, нарешті, Кооперативна вулиця стали вулицею Криленка. На сьогодні з цих 12 назв на мапі міста збереглися тільки 5: вулиці Якіра, Кулика, Збарського, Криленка та провулок Голованівського-Барського.
1980 рік. У Кам’янці-Подільському завершив гастролі, розпочаті 14 лютого, білоруський вокально-інструментальний ансамбль «Пісняри». Раніше виступав у місті над Смотричем 10—11 серпня 1972 року.
1990 рік. У Кам’янці-Подільському місцеві рухівці провели мітинг «Ради і соціальна справедливість».
1990 рік. Секретар парткому Кам’янець-Подільського цементного заводу Сергій Іванович Танасов закликав усіх комуністів-керівників, які 4 березня не матимуть альтернативи на виборах до міськради, зняти, як і він, свої кандидатури з балотування.
1993 рік. Оприлюднено заяву п’яти політичних і п’яти громадських організацій Кам’янця-Подільського про створення Єдиного антикомуністичного антиімперського фронту. Далі гасел робота фронту не просунулася, тож невдовзі зачахла.
1994 рік. Відбулася перша організаційна сесія новоствореної Кам’янської сільської ради.
1994 рік. Кам’янець-Подільська тютюнова фабрика стала відкритим акціонерним товариством «Кам’янець-Подільська тютюнова фабрика».
2001 рік. У Кам’янці-Подільському в молодіжному центрі «Юність» відбулася установча конференція Хмельницької обласної організації партії «Нова політика». У роботі конференції узяв участь представник із Києва — кандидат політичних наук Артур Олександрович Білоус.
Цього дня народилися:
1848 рік. В Опочно (Чехія) народився В’ячеслав Іванович Петр — український і чеський філолог, музичний теоретик. Філологічну освіту здобув в університетах Праги і Петербурга, музичну — в Празькій органній школі. Від 1873 року — викладач давніх мов у гімназіях Києва, Одеси, Кам’янця-Подільському, від 1885 року — директор п’ятої гімназії і приват-доцент Київського університету. У 1908—1917 роках — професор Ніжинського історико-філологічного інституту, у 1918—1920 роках — Кам’янець-Подільського українського університету (серед учнів — музикознавець Микола Грінченко), від 1921 року — почесний професор університету в Брно. Автор праць із питань античної теорії музики, українського церковного співу, хорових творів. Помер 5 квітня 1923 року в Брно.
1852 рік. У місті Кременець Волинської губернії (нині місто обласного значення, один із районних центрів Тернопільської області) в єврейській купецькій сім’ї народився (5 лютого за старим стилем) Лев Осипович (Арій Йосипович) Котелянський — російський прозаїк, публіцист. До восьми років жив у Києві в будинку діда. Після його смерті переїхав до батька в Кам’янець-Подільський. Деякий час мешкав із ним у Санкт-Петербурзі, навчався там у гімназії (ймовірно в 1863—1864 роках). Далі Льва відправили до бабусі в Кременець. З 16 років, відмовившись від матеріальної допомоги батька, заробляв на життя уроками та літературною працею. Навчався в Теофіпольському повітовому дворянському училищі, а в 1868—1871 роках — у Кам’янець-Подільській чоловічій гімназії, яку закінчив із золотою медаллю. Від 1871 року навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету. Зробивши перерву в навчанні на правника, 1874 року став студентом медичного факультету Московського університету, проте 1878 року все ж закінчив юридичний факультет у Санкт-Петербурзі. Від листопада 1878 року керував внутрішнім відділом газети Дмитра Костянтиновича Гірса «Русская правда», де, зокрема, опублікував статтю «До питання про поземельну громаду в малоросів» (7 січня 1879 року), а також низку передових статей. Призупинення газети на чотири місяці в лютому 1879 року за розпорядженням цензурного комітету підірвала матеріальне становище Котелянського. 27 квітня (15 квітня за старим стилем) 1879 року помер у Санкт-Петербурзі від черевного тифу. Хоча літературна діяльність зрілого Котелянського тривала всього близько двох років, він встиг здобути популярність серед сучасників. У повісті «Чиншовики. Нариси південноросійського побуту» (1878) письменник показав злидні і безправ’я українських селян-орендарів. Реалістично змалював становище селянства і в написаних на українському матеріалі «Нарисах подвірної Росії» (1878). Тонкий аналіз дитячої психіки містить оповідання «Дві сестри» (1878). У сатиричному нарисі «Два дні» (посмертно опубліковано 1880 року) Котелянський показав безпринципність і опортунізм ліберальної та реакційної преси.
Лев Осипович Котелянський
1885 рік. У слободі Єлисаветградка Єлисаветградського повіту Херсонської області народився Юрій Жевченко — український православний церковний діяч, архієпископ української автокефальної церкви. Закінчив Єлисаветградську духовну семінарію, Одеський університет. 1911 року висвячено на священика. У 1914—1917 роках — військовий священик в армії. 1919 року був душпастирем Інженерної школи старшин у Кам’янці-Подільському. Розстріляно 1937 року.
1894 рік. У селі Устя Ольгопільського повіту Подільської губернії народився Федір Остапович Петрунь — український історико-географ. Закінчив історико-філологічний факультет Новоросійського університету. У 1917—1918 роках працював інструктором сільськогосподарського перепису, завідував статистичним відділом земських управ у Кам’янці-Подільському та Ольгополі. У 1919—1931 роках — учений бібліотекар і завідувач відділу комплектування Центральної наукової бібліотеки вищої школи Одеси, учений секретар Одеського відділення ВУНАС. Викладав в Одеському інституті народної освіти (1921—1925) та в інституті народного господарства (1923—1930). У 1932—1933 роках — науковий співробітник Інституту гідротехніки, викладач Одеського інженерно-меліоративного інституту. Засуджено на три роки таборів. Від 1933 року працював в Одеському педагогічному інституті. В евакуації очолив кафедру фізичної географії, у 1949—1952 роках — декан географічного факультету Одеського університету. Зібрав колекцію географічних та історичних видань (близько 10 тисяч одиниць). Її передано до наукової бібліотеки Одеського університету. Помер 1 липня 1963 року.
1913 рік. У Старій Ушиці народився (4 лютого за старим стилем) Федір Сергійович Замбриборщ —  гідробіолог, доктор біологічних наук, професор. У 1921—1928 роках навчався в місцевій семирічній школі. Закінчив Голозубинський зоотехнікум. Працював зоотехніком. У 1934—1939 роках навчався на біологічному факультеті Одеського університету, який закінчив із відзнакою. Далі навчався в аспірантурі Учасник Великої Вітчизняної війни. 14 січня 1948 року на засіданні вченої ради Одеського університету захистив кандидатську дисертацію «Видові ознаки чорноморських кефалей та їхній розвиток». Працював в Одеському університеті: завідувач кафедри, декан біологічного факультету. У січні 1966 року Федір Сергійович захистив докторську дисертацію «Риби низин річок приморських водойм північно-західної частини Чорного моря й умови їх існування». Помер 17 травня 1998 року в Одесі. Про Федора Замбриборща див. ще статтю «Знавець кефалі зі Старої Ушиці».
1916 рік. У селі Балакири Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Городоцького району Хмельницької області) в сім’ї селянина народився Микола Микитович Продеус — український педагог, організатор освітньої діяльності, заслужений учитель школи Української РСР. У 1932—1935 роках навчався в Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Трудову діяльність розпочав 1935 року вчителем фізики та завучем середньої школи спочатку в Ярмолинецькому, а від 1937 року — у Жмеринському районі Вінницької області. У 1939—1946 роках перебував у лавах Червоної (Радянської) армії, був активним учасником боїв під час воєн із фінами та німцями. У червні 1942 року вступив до лав Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). У 1946—1958 роках працював учителем фізики, директором середньої школи, завідувачем районного відділу народної освіти в Городоцькому районі Кам’янець-Подільської (від 1954 року — Хмельницької) області. У 1958—1980 роках працював завідувачем Кам’янець-Подільського міського відділу народної освіти. Від 1980 року перебував на пенсії (був персональним пенсіонером). Неодноразово обирався депутатом Кам’янець-Подільської міської ради, членом Кам’янець-Подільського міськвиконкому. Був делегатом третього та четвертого республіканських з’їздів учителів. Нагороджено орденами Вітчизняної війни першого та другого ступеня, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», багатьма медалями. Помер 1 липня 1982 року після важкої хвороби.
1943 рік. У Малині народилася Раїса Степанівна Недашківська — актриса, народна актриса України (1993). Закінчила 1965 року Київський театральний інститут. У 1980—1993 роках — актриса Київського молодіжного театру, від 1993 року — культурного центру «Світ Л» («Світ людини, світ любові»). Знімалася у фільмах, зокрема, 1966 року — в Кам’янці-Подільському у фільмі «Комісар» Олександра Аскольдова (за роль Марії стала лауреатом премії «Ніка» в номінації «Роль другого плану»).
Кадр із фільму «Комісар». Раїса Недашківська (ліворуч) і Нонна Мордюкова
1954 рік. Народився Леонід Володимирович Янечко — голова правління ПАТ «БМУ по газифікації».
1958 рік. У селі Немовичі Сарненського району Рівненської області народився Олексій Олексійович Гаюн — нині архієпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор.
1959 рік. Народилася Катерина Миколаївна Чабарук — секретар Кадиєвецької сільської ради.
1963 рік. Народилася Зоя Володимирівна Кацап — начальник управління Пенсійного фонду в місті Кам’янець-Подільський і в Кам’янець-Подільському районі.
1965 рік. Народився Анатолій Олександрович Занюк — голова правління кредитної спілки «Ощадність», депутат Кам’янець-Подільської районної ради.
1966 рік. Народилася Тетяна В’ячеславівна Дєвіна — журналістка, донька довголітнього директора Кам’янець-Подільської міської друкарні В’ячеслава Олексійовича Дєвіна. Працювала відповідальним секретарем у редакціях газет «Подолянин», «Кам’янецький часопис КлюЧ», нині на такій же посаді працює в редакції газети «Край Кам’янецький».
1969 рік. У Кам’янці-Подільському народився Ігор Петрович Марчук — підприємець. Навчався в середній школі № 13, медичному училищі. Тепер живе в Києві. Нагороджено відзнакою «Честь і шана» Кам’янець-Подільської міської ради.
1969 рік. Народилася Оксана Борисівна Слободян — секретар Шустовецької сільської ради.
1978 рік. Народився Дмитро Володимирович Невенгловський — директор Кам’янець-Подільської дитячо-юнацької спортивної школи № 2 (від 2012 року).
1979 рік. Народився Микола Анатолійович Грушка — начальник відділу офіцерів запасу та кадрів Кам’янець-Подільського об’єднаного міськрайонного військового комісаріату.
Цього дня відійшли у вічність:
1664 рік. Біля міста Новгород-Сіверський загинув Іван Богун — один із видатних військових діячів Української національної революції 1648—1676 років, кальницький (вінницький) полковник (у 1650, 1651, 1653—1657 роках). Ймовірно, походив з української дрібної шляхти. У 1651—1653 роках виявив неабиякі здібності як військовий стратег і тактик у боях із польською шляхтою під Вінницею, Монастирищем, Жванцем. 1651 року водив козаків на приступ Кам’янця-Подільського. У місті над Смотричем є вулиця Богуна в селищі Смирнова. Цю назву надав міськвиконком 27 липня 1959 року при найменуванні вулиць нового планування північної частини селища.
1970 рік. У Києві помер Андрій Самійлович Малишко — український поет. Народився 15 листопада (2 листопада за старим стилем) в селі Обухів (тепер місто Київської області). 3—4 грудня 1940 року разом із Петром Панчем, Юрієм Яновським, Володимиром Сосюрою виступав у Кам’янці-Подільському.
2012 рік. Помер Полікарп Іванович Свідер — український літературознавець, доктор філологічних наук, професор. Народився 5 квітня 1923 року в селі Хропотова (нині Чемеровецького району Хмельницької .jpg) області). Кілька місяців навчався в Харківському юридичному інституті, перейшов на перший курс Кам’янець-Подільського учительського інституту. Під час німецької окупації працював на різних роботах. Учасник партизанського руху. 1950 року закінчив філологічний факультет Київського університету. У 1950—1954 роках працював викладачем української літератури в Кам’янець-Подільському культосвітньому училищі (нині — коледж культури та мистецтв). Від 1954 року — викладач української літератури Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині національний університеті імені Івана Огієнка). Автор монографій, літературних нарисів і посібників: «Олександр Копиленко» (1960 та 1962), «Традиції і покоління» (1980), «Олесь Донченко. Твори про школу» (1988), «О. Гончар “Модри Камень”, “Бригантина”» (1989), «Рід, родовід, покоління в українському художньому слові» (2003), десятків статей у наукових збірниках, журналах, газетах. Відмінник народної освіти УРСР (1981). Заслужений працівник освіти України (1993). Нагороджений орденами Леніна (у числі 48 працівників освіти СРСР), Вітчизняної війни, «За мужність», медаллю «За бойові заслуги».
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
- це ще спрощено, на справді форма її ще складніша ))) 
