03 жовтня 2012 року. Плануємо подорож до Залучанських печер між селами Залуччя і Черче Чемеровецького району. Віддаль від Кам'янця-Подільського - 26 км У екіпажі одного автомобіля є ще одне місце, тому запрошуються бажаючі однодумці. ----------------------- Поблизу сіл Черче, Залуччя, Нігин знаходяться оповиті легендами печери, які називаються в літературі по-різному: Черчецькими, Залучанськими, Нігинськими. У великій горі над Смотричем видніються три печери: одна з них, довга, дві короткі. Вони розташовані на половині висоти обриву, але з часом до підніжжя скелі насипалось стільки землі, що тепер до них можна підійти. На одному рівні з першою темним оком чорніє грот "Кінська печера".Печери і села оповиті легендами які вже двано приваблюють до себе туристів
Гравюра 1841 року. Печера на Поділлі. Автор невідомий ________________________________________________ Відомості про об'єкт подорожі: Черче... Розміщене воно на мисі, оточеному високими скелями ("Черчий кряж"). Село існувало ще до монголо-татарської навали. За переказом у ньому був скельний монастир, зруйнований нападниками у 1240 році. Досі в лісі є гора, яка називається Монастирище. Про село згадується в історичних документах XV-XVI століть. Поселення отримало назву свою від слова "чернче" або "чернече", тобто монашеське. Є підстави вірити, що тут, на цьому місці, де тепер урочище "Монастирище", на високому березі р.Смотрич був колись православний монастир. Говорять, що недавно на цьому місці був видний крест, який тепер вріс в землю. По історичним джерелам Черче згадується в ХV ст. як власність кам'янецьких біскупів, а про православний монастир з того часу ми не знаходимо ніяких відомосте більше не зустрічаємо. Можливо припустити, що Черче до цього часу (ХV ст) належало привославному монастирю. Як містечко Черче виступає вже в 1565 р., а з 1578 р. жителі його користувались магдебурським правом та правом влаштовувати дві ярмарки на Богоявлення і день Св. Варфоломея. Біскупським помістям Черче було до 1793 року. і з того часу поступило в казну і подаровано племінниці Потьомкіна Олександрі Браницькій. В селі знаходиться зруйнований старовинний костьол, за переказами збудований понад триста літ тому.
Трохи нижче за течією річки Смотрич - село Залуччя. З періодом татарських набігів пов'язана історія залучанської церкви (дивіться легенду записану В.І.Далем і видозмінену легенду) — без сумніву, цінного історико-архітектурного пам'ятника минулого. Є відомості, що її збудовано понад триста п'ятдесят років тому. Характерна архітектура споруди: грубий приземкуватий зруб, обшиті лесом бані і верхні частини стін, дерев'яні кріплення перекрить. Пізніше церкву частково пере-будували: ґонтовий дах замінили бляшаним, обновили внутрішнє оздоблення храму... Прикро, що цей пам'ятник-витвір майстерних рук народу не вивчений з достатньою повнотою, ніким не охороняється і руйнується.
Нігинські печери (Залучанські, Черчинські) знаходяться за 1,6 км на північний захід від Нігина на лівому березі Смотрича. Їх є три: Безіменна або Людська (найбільша), Кінська та Жидівська. Входи до печер відкриваються у 10-метровому прямовисному відслоненні силурійських вапняків, які утворюють борт каньйону Смотрича. Найбільша з печер відкривається гротом, з якого вузький лаз веде до коридору 2 м завдовжки, що переходить у невелику камеру довжиною 4 м, шириною 2,5 м, висотою 2,0 м. З цієї камери хід розгалужується на лівий (5 м завдовжки) і правий (3 м). По закінченні цих двох коридорів печера розширюється у камеру 2,5 м завдовжки, шириною 1,5 м при висоті 2,0 м. Загальна довжина печери, названої Нігинська-1, за зйомкою одеських спелеологів, складає 110м (за описом В.Антоновича - 1883р - йому вдалось пройти вузьким і низьким коридором 42м, за дослідженнями Тернопільських спелеологів у 1970р. - 50м - така загальна довжина ходів, які вдалось обстежити). Кінська печера має довжину 10,2 м, ширину 2,0—3,2 м та висоту 2—3 м. Жидівська печера — це коридор без розгалужень, довжиною 13,5 м. Обидва кінці печери виходять назовні і мають зручні входи. Легенда про печери Здавна серед місцевих жителів живе легенда, яка привертала і привертає увагу майстрів художнього слова та дослідників українського фольклору. В селі Черче справляли весілля. Однак тривало воно не довго: гінці сповістили, що турецькі загони оточують село. Люди поспішили до печери. Це вже було так звично — ховатися в ній, весілля продовжувалось і там. Молода захотіла нарвати барвінку на весільний вінок і вийшла з печери. Так вороги вислідили місце схованки. В іншому варіанті легенди розповідається таке: заховалися люди від татарів у печеру. Минув день, другий. Не стало води... Пішла одна жінка з відром до річки. Аж тут татари. Жінка втекла, за нею ув'язався собака, який і викрив схованку. Запропонували нападники людям у полон здатися. Та добре знали ласку татарську люди і свою майбутню долю — відмовилися. Тоді накидали татари при вході гречаної соломи, підпалили, і всі, хто ховався в підземеллі, не вийшли більше на світ, задушені ядучим димом. ________________________
Ще в минулому столітті ці печери не раз відвідували мандрівники, шукаючи тут того барвінку, про який мовиться в легенді. Але знаходили тільки плющ... Зацікавились ними і вчені. Було виявлено "Кам'янець-Подільську земську записову книгу" XVI століття, в якій акт 1543 року, про розмежування між маєтком Анни Домаратовічевни Радецької селом Лучникович (сучасне Залуччя) та маєтками кам'янецького католицького єпископа Нічином (сучасний Нігин) і містечком Черчем. При цьому розмежуванні Нігинська печера виявилась у пограничній смузі обох маєтків. І документ визначив таке право власності на неї: "Во істину печера повинна залишатись на завжди і на віки у спільному користуванні людей як із Залуччя так і з Черча; ні одна сторона не повинна її вважати своєю виключною власністю, але вона повинна слугувати місцем спільного сховища від поганих та від усякого іншого ворога під час набігів на країну. Вільно в ній шукати притулку всякому чоловікові та всякій жінці і всякому жителю до найменшої дитини так із Залуччя, як із Лучникович, як із єпископського Черчинського маєтку... Але якби сам поміщик одного села не допустив користуватись печерою поміщикові іншого села або його людям, або слугам, або служанкам під час ворожого нашестя, то він буде підлягати штрафові в 100 гривен... Драбини ж до печер повинні будувати спільно жителі Залуччя та Черча, а хто, одержавши повістку, не виконає цієї повинності, заплатить два золотих штрафу...".
Отже, жителі обох сіл зобов'язані були виготовляти драбини, щоб по них добиратися в печеру. Бо тоді вона була на недосяжній висоті.
Наприкінці минулого століття у печерах виявлено сотні людських скелетів. Вони були винесені назовні і поховані недалеко від входу в печеру на березі Смотрича. В 1899 році на могилі поставлено пам'ятник з написом: «Священнодействием епископа Дмитрия Подольского и Брацлавского здесь похоронены кости 3 июля, 1891 года христиан, удушенных некогда татарами и изнесенных из этих пещер». Зараз від поховання та пам'ятника не залишилося сліду: за дев'яносто минулих років Смотрич змінив русло, і там, де колись була могила, тепер тече річка. Частина надгробку збереглася і експонується у Кам'янець-Подільському історичному музеї.
Дивіться також: |