_________________________________________________

 

Як скрізь в Україні, до Пасхи подоляни старанно готувались. Кожен день останнього тижня Великого посту мав своє призначення. У понеділок-середу виконувались різні господарські роботи. Та найбільше обрядів і дійств припадає на Страсний (Чистий) четвер. Така назва пов'язувалась з весняним очищенням, тому селяни до схід сонця чистили (прибирали) у хатах, коморах, стайнях, на подвір'ї, щоб вони мали святковий вигляд. Були випадки, коли того дня купались, аби з тіла зникли бородавки та прищі.

 

У четвер господарі сукали свічки, віддаючи перевагу страсній, якою користувались кілька років. А знамениті у минулому гончарі з с.Купин Городецького району приносили (кожен окремо) до церкви свої власні вироби - оригінальні свічники. У вечері в церквах під звуки Благовісту священик 12 разів читав Євангеліє. Парафіяни засвічували свічки, які кожного разу гасили після закінчення і читання. Так повторювалось 12 разів.

На Поділлі діти виготовляли дерев'яні стукалки („калатала", „довбешки"). Коли дзвонили, хлопчики дружно стукали ними у дзвіницю чи загорожу, „відганяючи" нечисту силу. Потім люди повертались додому, намагаючись донести вогонь запалених свічок. Адже він, як і вода, були основними дійствами, за допомогою яких люди намагались очиститись у Чистий четвер. Удома страсною свічкою на сволоках і дверях випалювали хрести, сподіваючись захистити оселю від впливу злих сил. За допомогою згаданої свічки селяни прагнули лікувати бешиху (рожу) і пропасницю, її давали в руки тим, хто помирав, аби полегшити передсмертні муки. „Рятувались" свічкою і в час грози, важких пологів, одержання неприємних повідомлень. У чистий четвер подоляни після страсної відправи вдома влаштовували своєрідну „тайну вечерю", яка дещо нагадувала багату кутю. Такий обряд символізував спільну вечерю з покійними рідними.

У Великодну п'ятницю віруючі люди не вживали їжі до виносу плащаниці з вівтаря на середину церкви (приблизно о 14 годині дня). Та й обід того дня був досить пісним. Подоляни випікали у п'ятницю паски. У Великодну суботу господині займались писанками і крашанками (в окремих місцях їх називали галунками). Для подолян характерні такі сюжети писанок: сонце, чорногузи (лелеки), риба, гребінь півня, „Крутороги" (роги і очі чумацьких волів), ружі, барильце, грабельки тощо. У подністровських селах Кам'янеччини ще зображували візерунок, що мав сорок клинів (віра в сорок милостинь свяченого яйця). 

Вночі не спали. Цілу ніч біля церкви горів вогонь, який було видно на все село (церква будувалась на підвищенні). У багатьох селах парубки розпалювали кілька вогнищ і за селом - на горбах і горах. Так, старожили села Студениці з приємним хвилюванням згадують великодні багаття, які яскраво палахкотіли на описаних у легендах горах Ганнусисько, Білій та Горошковій. У церкві парафіяни слухали читання „Діяння святих Апостолів". А у дворі збиралася молодь та підлітки. Як тільки лунали церковні дзвони, з усіх кінців села з кошиками в руках, в яких були паски, писанки, крашанки, сало, ковбаса, масло, сіль, хрін тощо, жителі села дружно прямували до храму, аби посвятити принесене. Після освячення парафіяни повертались додому. На Кам'янеччині існував звичай: господар обходив хліви і по черзі частував свяченим коней, волів,овець. Відбувався пасхальний сніданок. Згодом жителі села збиралися біля церкви на великодні ігри. Дівчата водили хороводи і співали гаївки (ягілки, гагілки). Так випобовували художні здібності юнаків - уміння танцювати, співати, перевтілюватись у певний образ. У Кам'янці-Подільському такі розваги тривали день, у селах - протягом усього свята. Були й парубочі забави, що мали здбільшого характер змагання у спритності, швидкості і силі. Загалом великодні ігрища були і своєрідними оглядинами наречених.

А діти розважались по-своєму: „цокались" писанками і галунками, використовували дозвіл на свято попробувати дію дзвонів. За описом Анатолія Свидницького, у деяких селах Поділля з часів середньовіччя зберігався звичай із дзвіниці виголошувати гумористичні вірші. А під вікнами хат чи у сінях діти співали так звані орації. У понеділок у селах Кам'янеччини хлопчики зранку відвідували кожну оселю свого кутка, де поливали: увійшовши до хати, опускали зв'язані у пучок, засушені квіти у кружку з водою, кропили нею по долівці і говорили: „Христос воскрес!", господарі відповідали: „Воістину воскрес!" і вручали подарунки.

У весняному циклі подолян, як і східних слов'ян, значне місце посідали обряди, що були пов'язані з культом предків. На цвинтарі священик обходив могили, після того справлялись своєрідні поминки покійних рідних. А ще за стародавнім звичаєм весняного очищення у поливальний (обливальний) понеділок парубки обливали дівчат водою, навіть кидали у річку чи став. Як пише відомий український народознавець Олекса Воропай, таке дійство збереглося до Великої Вітчизняної війни у всіх селах Поділля. А на Кам'янеччині донедавна.

Подекуди на Поділлі після закінчення поминальних обрядів на майдані парубки влаштовували танці. Зокрема, на Кам'янеччині сюди приходили дівчата з кошиками, в яких були писанки і крашанки. Вони дарували їх парубкам. В одних селах (Грушка, Лисківці, Чабанівка тощо) першому, в інших (Бакота, Калачківці, Студениця, Колодіївка, Теремці тощо) - кожному парубкові, який запросив на танець. А першим партнером у великому танку був той парубок, який справляв у неї піщення (на сиропусну неділю). Танці продовжувались наступного дня. Залишки свяченого ощадливо використовувались. За описом Анатолія Свидницького, їх закопували у землю, щиро вірячи у те, що через сто років на тому місці виросте рута. Так подоляни відзначали найбільше християнське свято ВЕЛИКДЕНЬ.

Краєзнавець Анатолій ГАВРИЩУК