Написавши повість "Кам'янецькими стежками" Микола Магера продовжив історію мандрівки Тараса Шевченка Поділлям і у 1995 році читацький світ побачив оповідання "Вимушена ночівля", що розповідає про шлях кобзаря від Ярмолинців до Проскурова. Але мова тут піде не про оповідання, а про досить оригінальний вступ до нього. У ньому ніби Великий Кобзар сам промовляє через пелену століть до сучасних поколінь. Про що він говорить? Про це краще прочитати з оригіналу:
 |
Гей, Ви, сучасні Хмельничани! Зажмуріться на хвилинку... Уявіть 1846 рік, жовтень місяць. А тоді це було третє число, четвер... Уявили?
І мені тоді йшов тридцять третій рік від роду.
То невже Ви, подоляни, не бачили моїх автопортретів тих літ? Невже не бачили ще молодого чоловіка із свічкою у руці? Чи іншого?..
То чому ж Ви витесали собі із сірого граніту літнього діда у кожусі та ще йу баранячій шапці?.. А та шапка скоріше нагадує старе відро, яким діти увінчують голови сніговиків...
Хіба ж я був таким, коли ночував у Вашому Проскурові, добираючись із Кам'янця-Подільського поштовим трактом на Волинь, до міста Житомира?
Ще й заховали оту незугарну кам'яну фігуру подалі від людських очей...
То це у Вас така шана до мене?
Таке, шановні Хмельничани, приснилося мені після того пам'ятного дня, коли у місті відкрили пам 'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку... Ніби він зійшов з невисокого горбика у парку і звернувся до людей, що зібралися з нагоди вшанування його пам'яті. А про що він говорив - я вже повідомив спочатку.
Цікаво, чи справді снився Миколі Магері такий сон, чи це лише художній прийом донести слова Шевченка з минулого, щоб вони набули особливого забарвлення ніби "з перших вуст"?
Якби там не було, але наведено факти, які дійсно не складно перевірити. Шевченко справді був на Поділлі восени 1846 року і тоді йому було 32 повних роки. Добре що збереглось багато автопортретів Кобзаря різних періодів. Так, до нас дійшло два автопортрети Т.Г.Шевченка написані у 1845 році і один - у 1847році. На перших двох Шевченко зовсім не такий як пам'ятник у Хмельницькому. Тут він ще виглядає молодо і зовсім безвусий ). Та й у автопортреті 1847, хоч уже і муки ув'язнення наклали відбиток на обличчі поета, проте ще також не настільки.
 
Автопортрети 1845р.
Автопортрет 1847р.
У пам'ятнику ж показано зовсім іншого Кобзаря: "Шевченко втілений у граніті за світлиною, зробленою відразу по його поверненні із заслання, що дуже позначилося на зовнішності 47-річного поета, — одягнений у кожух та високу смушкову шапку зарано постарілий чоловік спирається на костур".
Пам'ятник Т.Г.Шевченку у м.Хмельницький
Таким чином, як бачимо, київські автори проекту і архітектор не сильно прониклись історичністю події проїзду через теперішній Хмельницький Тараса Григоровича, а просто втілили національну ідею шанування Кобзаря у кожному місті і містечку. Недолік це чи ні - однозначної відповіді мабуть немає.
Для довідки:
Хмельницький пам'ятник Тарасу Шевченку розташований у само́му середмісті в Парку імені Тараса Шевченка по вулиці Проскурівській.
У березні 1991 року в Парку ім.М.Коцюбинського (стара назва парку ім.Т.Шевченка) було закладено пам'ятний камінь, а готовий пам'ятник урочисто відкритий 19 грудня 1992 року. Автори пам'ятника — відомі українські скульптори І. Зноба - задум, проект (помер до початку закладення пам'ятника у 1990році), народний художник України В. Зноба - втілення проекту та архітектор В. Громихін.
Пам'ятник зроблено з подільського сірого граніту. Він являє собою цільний монумент заввишки близько 5 метрів, вирізьблений зі з'єднаних чотирьох гранітних брил, що стоїть на всіяному травою невеликому підвищенні — монументальний образ Шевченка ніби «виростає» з кам'яної глиби. Таким чином проведено аналогію між міцністю каміння та непохитністю духу Кобзаря.
Сергій Єрмаков
Дивіться також: | 
