КУПАЛА НА ЙВАНА
 Так уже склалося, що християнське Різдво Іоанна Хрестителя та язичницьке свято Купала припадають на один і той же день. І якщо перше прийшло до нас з хрещенням Русі, тобто в десятому столітті, то друге бере свій початок у глибині тисячоліть, куди не сягає людська пам'ять.
У Кам'янці здавна святкувалося Іоанна Хрестителя (в народі «Іванець»), а в навколишніх селах віддавалася перевага язичницькому Купалу. Ця різниця між містом і селом закономірна, бо, як свідчить наука: організованіша цивілізація, якою є місто, тягне за собою стрімкіший відрив від народних традицій та нівеляцію культур різних націй в одне ціле. На відміну від міста, село, чим далі від «цивілізації», тим довше зберігає свою автохтонну культуру.
Люди з давніх-давен обожнювали дві стихії - вогонь та воду. Вогонь ніс із собою тепло, смачну їжу, міцну посуду, оберігав від усього злого. А вода живила своєю животворною вологою все навкруг, мала велику руйнівну силу. Обряд поклоніння вогню та воді, якраз і виступає важливим елементом саме в купальських дійствах.
Самі купальські дійства можна розбити на певні кілька груп, які, з невеликими відмінностями, проявляються на всій території проживання слов'ян.
На свято Купала сходилися всі люди - і молоді, і старі, і немічні, бо вважалося, що цей вечір дає життєдайну силу всьому живому. Саме дійство відбувалося в ніч на Купала на лісовій галявині, на березі річки. Дівчата плели віночки з барвінку, лісових квітів і трав. При цьому співали пісень, в яких славилися вогонь, вода та буйне цвітіння. Після цього вибирався Купайло (гілка верби), біля нього ставилася Марена (символ смерті), виготовлена з кропиви та трави у вигляді ляльки. Починалися хороводи навколо Мариноньки. Потім одна молодиця, як символ родючості, запалювала від «живого вогню» за допомогою кресала смолоскип і ним же підпалювала купу хмизу та сміття, зібраного хлопцями перед тим з усіх дворів.
Хлопці і дівчата стрибали через вогонь, який, як вважалося, очищав від недуг та злих сил. Ті ж, хто хотів побратися, стрибали через вогонь, міцно тримаючись за руки. Бо існувало повір'я, що вогонь благословить їхній шлюб. Але якщо у стрибку роз'єднають руки чи спотикнуться, то, вважало¬ся, що їхнє життя буде невдалим. Після цього лунали пісні-пересварки, починалися жарти та ігрища.
А відтак топили чи спалювали Мареноньку, бо це дійство допомагало позбутися недобрих сил, а Купала (гілку верби) розламували на шматочки, які потім кидали на грядки, «щоб огірки добре родили», а ще дівчата клали під подушку, щоб приснився суджений.
Коли ж трохи вщухав вогонь, дівчата ворожили, пускаючи на воду віночки: в котру сторону він попливе, звідти і чекати їм судженого. Вважалось недоброю прикметою, якщо віночок тонув.
По ворожінні хлопці та дівчата йшли в ліс шукати квітку папороті, яка цвіте лише в ніч на Купала і приносить щастя тим, хто її знайде. Ніч була надзвичайна і допомагала у цьому. Але мало хто засмучувався, коли не знаходив тієї квітки, бо чи не найбільшим скарбом були ті, що поруч і беззастережно дарували чари кохання. Сам шлюб, освячений цієї ночі небом і землею, вважався священним і непорушним. І линуло над берегами річок: Купала на Йвана, Купала на Йвана, На Купала нічка мала, Купала на Йвана.
Публікується за виданням: М. Мошак. Купала на Йвана. Газ. Кам'янець-Подільський вісник. 4 липня 1992року. № 54 (158).
Джерело: Мошак М.Краєзнавчими стежками Поділля. - Кам'янець-Подільський, ПП "Медобори-2006", 2013 - 320с
Дивіться також: | 
