Сади Вітте - Історія - Каталог статей

Кам’янець, як і напевно будь який куточок де людина залишила сліди свого існування, бачив багато людських доль які в тій чи іншій мірі залишили свій відбиток на його місцевості. Особливо велику силу в плані шалених вчинків і витворів-трансофрмацій залишає за собою зазвичай така грань людських стосунків як кохання. В нашому місті кохання часто було рушійною силою для його мешканців і відвідувачів. Про багатство любовних історій свідчить видана у 2008 році книжечка «Романтичне Поділля». Гортаєш її і мимоволі ставиш наше місто в один ряд з такими місцевостіями традиційного шарму і краси як Париж чи Венеція. От і зараз мова піде хоч і не про саме кохання, але про слід який залишила одна любовна історія в серці войовничого і суворого кам’яного міста.

Мова піде про історію пов’язану з скандальновідомою у всій Європі на зламі ХVIIІ ст. жінки яка свій зліт у світське життя почала саме в Кам’янці, який тоді ще не називався Подільським. Жінка яка юною леді в’їхала в місто невісткою коменданта фортеці. Так мова піде про Софію – жінку яку і зараз всі знають завдяки славнозвісновідомому парку «Софіївка» в Умані. Але мало хто знає що сад для Софії був і в нашому місті. От що про цю історію пише Олег Будзей в книзі «Вулицями Кам’янця-Подільського»:
У 1771 р. Юзеф де Вітте, син відомого коменданта кам'янецької фортеці, який і сам пізніше (у 1786-1789 рр.) був комендантом, за 715 польських злотих купив у Катерини Гжибовської ділянку в долині Смотрича. Тут молодий Вітте на березі річки побудував літній палац, улаштував сад і винокурню. Сад було чітко сплановано, його алеї тягнулися вздовж обох берегів, з'єднаних містком. Посеред Смотрича на мілині стояла альтанка, до якої добиралися на човнах.

От такі надзвичайно загальні і скупі відомості про цей мальовничий куточок можливо десь чув пересічний кам’янчанин. А от щодо вигляду тієї ділянки то тут взагалі затишшя – відома тільки літографія ХІХ ст. відомого білоруського мандрівника Наполеона Орди, яка також слабко висвітлює суть парку через те що уже тоді пройшов великий проміжок часу і бувалої краси парку уже не було. Крім того Орда малював не сам той куточок, а вигляд на північ з того боку. Ось цей витвір.

Інтерес до цього куточка вцілому не такий вже і широкий як можна було б очікувати. Так там є гарна галявина і кам’янчани часто їздять туди і зараз відпочивати, в більшості випадків навіть не підозрюючи про історичні перипетії на цьому місці. У другій половині ХХ ст. чув що там була човнова станція і бетонний міст який зараз ще до цих пір там стоїть був оснащений шлюзами які підвищували рівень води у Смотричі. Ще раніше ця ділянка також не раз змінювала своє цільове призначення. Ось що пише Олег Будзей у згаданій раніше книзі:

Юзеф де Вітте мав славу скупої людини. І все ж 7(19) травня 1801 р. колишній комендант фортеці зробив широкий жест — подарував свою садибу загальною вартістю 831 1 руб. 25 коп. Подільському приказу громадської опіки для влаштування тут лікарні. Саме від цієї дати веде відлік своєї історії наша міська лікарня — "Ленінська", як досі кажуть. А чому б не "Віттовська"? Спочатку лікарня була дуже малою та бідною. Мала 30 дерев'яних нефарбованих ліжок, опалювалася дровами та соломою, освітлювалася свічками та конопляним маслом. В її штаті були один лікар, цирульник і наглядач. Лікування було платним. Але, найголовніше, початок було покладено. У 1872 р. лікарня перебралася на Новий план у спеціально збудоване приміщення.
А за місцевістю на березі Смотрича надовго закріпилася назва — сади Вітте. У другій половині XIX ст. це було улюблене місце відпочинку кам'янчан — тут відбувалися гуляння, грав оркестр.

Зараз ми маєм замулену річку, згаданий бетонний міст споруджений не так давно, галявину з зеленим килимком трави та зарослі недуже старих дерев і чагарників що ховають у собі рештки фундаментів що немов свідки давньої і недуже історії на фоні оповідок про сад можуть самі собою породити безліч здогадок щодо того як все було.

Але безперечно на будь-яких навіть незначних фактах можна побудувати свою теорію і змоделювати деякі перспективи. От і ми вирішили подати своє бачення ситуації. Давно вже був наслуханий про ту ділянку і вже навіть ходив там з фотоапаратом кілька разів, тому та ділянка завжди була недокінця зрозумілою. А одного сонячного дня я залучив до цієї справи і людину яка крім того що і гарно обізнана в деяких аспектах мистецтва і сама працює у цій царині - це художник Валерій Свереда. Пройнявшись духом Віттовської архітектури у старому місті, пройшовшись повз "будинок Софії" ми спустились в каньйон і спробували зорієнтуватись на місцевості.

- Ось тут схоже йшла берегова лінія, тобто річка раніше була напевно ширша, тим паче якось же потрібно було альтанку на воді встановлювати, судячи з опису.

- Цей острівець далеко не факт що був тоді, цілком міг би намулитись уже пізніше.

- Ці фундаменти якісь не схожі на старовинні, проте навіть якщо і були перебудовані пізніше, то цілком ймовірно що на старій основі.

Ось приблизно такі висновки виходили з нашого спілкування на місцевості. А дальше рука майстра почала дрібними штришками накидати обриси майбутнього саду, який немов постав з минулого перед нами у всій красі. Ось цей малюнок.

Дуже гарно і тонко відтворено. Здається і справді переносишся у той час. Вражає те що при недуже широкій річці вдало підібрано обстановку що робить її дійсно мальовничою і робить цілком реальні переїзди на човнах. Картину намальовано приблизно з того ж ракурсу що і літографія Наполеона Орди подана вище.

Траплялась мені і ще одна нагода дослідити ту ділянку, на цей раз зі студентами спеціальності "Лісове і садово-паркове господарство" Подільского державного аграрно-технічного університету. Хоча ця подорож і була у рамках вивчення дисципліни "Будівництво і експлуатація садово-паркових об'єктів" проте добрались до ділянки лише четверо Глущенко Алла, Ухарський Олександр і Кримський Станіслав. Решта або одразу сказали що автобус, треба їхати або по ходу просування попросились по своїм справам. Це і зрозуміло, у межі однієї пари важко було вмістити усю подорож. Однак ми добрались і оглянули ділянку свіжими очима.

- Дерева взагалі традиційні і нічим не примітні.

- Старих дерев тут взагалі немає, а на декоративні і натяку немає.

- Острівець цілком міг би бути :) - інакше яка причина що його намило.

- Місце від проритого каналу перпендикулярно річки міг би бути водовідводом.

- Площадка у заростях хоча і схожа на сучасну заливку, однак така вирівняна поверхня напевно мала історичну основу.

Ось такі були роздуми, а далі було завдання напалювати план цієї ділянки і скажу що в принципі чи то це завдання під враженням було відкладено у довгий ящик, чи воно виявилось надзвичайно складним, однак чогось оригінального я не помітив, звичайне узбережжя, алейки, будинок, госп.споруди. Однак Олександр Ухарський пообіцяв зробити рисунок у перспективі. Цю обіцянку він стримав і маєм цікаве бачення на цю ділянку уже з іншого боку - з північного.

Картина показує вигин річки з скелею за якою ховаються Руські фільварки. Лівий берег просто вражає, є і алея яка цілком могла б уміститись на тій вузькій смужці берега яка є насправді і пристані, і оглядові майданчики. Алеї містять лавочки і смужку з квітами. Дуже гарно і прямо хочеться відпочити там. Альтанки на правому березі цілком можуть мати місце у місці відпочинку, але сада біля них якось не помітно, як і алеї, яка б по ідеї мала б іти не тільки по лівому березі, а й по правому. Не зображено тут літнього палацу і альтанки на острівцю, але якщо привязувати цю картину до картини Валерія Свереди то цілком можна сприйняти, що ці будівлі вийшли з поля зору, тобто вид приблизно з тієї альтанки, що на воді от її і не видно.

Такі були мандрівки до цієї чарівної і загадкової ділянки. Ось такі картини вийшли.