Детальніше про неї, а також які «скарби» можна віднайти, беручи участь у квестах, чому туристи замість звичайних екскурсій розгадують нелегкі загадки, розповідає один із перших учасників пішохідного квесту в нашому місті, котрий фактично розповсюдив серед кам’янчан вірус цієї гри, - Сергій Єрмаков.

 

- З чого все розпочалося?

- Із сайту http://kampod.at.ua, який я зареєстрував в Інтернеті. Спершу ми розробили вікторину знавців Кам'янця «Хто знає де?», яку веду на різних рівнях з квітня 2009 року. Вікторина (менш динамічніша, ніж звичайний квест, але потребує більше часу на пошуки) вже двічі переїжджала і завжди знаходила своїх шанувальників. Так ось коли знайшлись люди, котрим було цікаве краєзнавство і активне дозвілля, - почали виникати пропозиції щодо нових проектів. Перший квест запропонував кам’янчанин Віталій Сіднюк - чудовий хлопець, який, напевно, ні на хвилину не залишається без руху й активного способу життя. Так, з його легкої руки з'явилася пілотна версія цієї гри.

- Що варто розуміти під словом «квест»?

- Суть у тому, що потрібно пройти певну кількість завдань і дійти до фінішу. Перше завдання публікується на сайті. Розгадавши його, необхідно знайти місце, де захований папірець із наступним завданням. І так аж до останнього. Фінальний акорд – фотографія свого усміхненого обличчя на фоні місця знаходження відгадки.

- Цікаво, але чомусь мені завжди здавалося, що це все ігри для дітей. Ні?

- Щоб дати відповідь на це запитання - необхідно спробувати самому. Однозначно, що ні. Занадто «цікаві» завдання. Тут і обізнаним кам'янчанам непереливки буває. Траплялися головоломки, які майже тиждень не міг розгадати. Це не означає, що я сидів і день у день думав над ними, але час від часу цікавість бере гору і ти мимоволі повертаєшся до загадки й обмірковуєш нові версії. Зате який запал, коли з’являється версія, що виглядає достовірною. Були випадки, коли варіант відпрацьовував, але повертався ні з чим. Звісно, для такої справи бажано мати вільний час, проте в сезон відпусток можна спробувати. Я навіть нікуди не їздив на відпочинок цього літа, але враження від квестів, як від курортів.

- У них можна брати участь поодинці чи це команда гра?

- Кожен грає сам за власним графіком. Але практика показує, що швидко пройти квест все одно не вдасться. Хоча вийти на певну стадію раніше і приступити до обдумування чергового завдання інколи багато вартує.

- А хто придумує ось такі завдання і координує учасників?

- Організатори. Перших два квести в Кам’янці організував Віталій Сіднюк. З третього по п’ятий – теж кам’янчанин Дмитро Бойко. До речі, квести Віталіка та Діми відрізняються. У першого - завдання більше схожі на гру «Що? Де? Коли?», а в другого - на «Брейн-ринг», образно. У деяких квестах було своє ноу-хау. Наприклад, у другому ми отримали таке завдання – «Кобзар у гаманці» і набір чисел. Треба було здогадатись, що відповідь зашифрована на стогривневій купюрі у вірші Шевченка.

- Скільки найдовше може тривавати один квест?

- Зазвичай, кілька днів. Найчастіше даються такі завдання, що без Гугля (Google - пошукова система. – Авт.) чи логічного обмірковування не обійтись. Тому пошуки відповідей займають кілька днів. Тривалість квестів можна визначити на нашому сайті, починаючи від дати першого повідомлення до інформації про переможця. Для мене час гри - не показник, бо я ж не щодня цим займаюся. Але загалом, у мене виходило за 4-6 виходів у місто. Як в інших – не знаю.

- Траплялися з тобою якісь цікаві випадки під час гри?

- Під час другого квесту випадково познайомився з двома туристками (я думав, що вони кам’янчанки і запитав про одне завдання). Так от коли їм розповів, що до чого - вони зі мною розгадували загадки квесту цілий день, ледве на останній автобус додому встигли. А потім казали, що це - найкраща екскурсія, яку можна було уявити. 

(Туристки з Хмельницького)

Одне з завдань третього квесту я тиждень не міг розгадати. Але ж цікаво генерувати версії. Я і сам їх висував, і з друзями обговорював. Завдання було таке: «Зіграй у шахи з юною зіркою міста». Перша версія – ШШК «Гросмейстер», друга – кінотеатр «Юність». Загалом їх було з півтора десятка. Ми з моїм київським товаришем дійшли до думки, що це може бути Нова Західна башта. Нова - от і зв’язок зі словом «юна». «Зірка» - бо нещодавно обвалилась і прославилась на всю Україну, а «шахи» - бо вона єдина має завершення, як у шахової фігури – тури. Але це виявилася хибна версія.

- Класна версія. Але яка ж тоді вірна?

- Правильну версію мені підказав голова шахового клубу Анатолій Дубовий, куди я зайшов, перевіривши понад п’ятнадцять варіантів і вже починаючи зневірюватись, що взагалі зможу щось знайти. Як виявилось, незабаром у місті мав відбутися якийсь турнір, на якому великі надії покладались на двох юнаків 12-ти років. Їх фото із запрошенням на фестиваль і досі висить в оформленні лавочок навпроти ШШК «Гросмейстер». Тобто я тричі там був, але на лавочки не дивився.