Події жорстокого рострілу майданівців, в результаті якого постраждала велика кількість людей, прокотилась жалем по нашому місті. Жалоба оголошена по всій Україні 22-23 лютого відчувається і тепер.
У місті трапляються сумні аркуші, на яких зображені наші Герої. Таке враження, а мабуть це і не враження, а так і є, що все місто у скорботі. Лише біглий вихід у місто не може відкрити усіх місць пам'яті, але багато установ долучились до поширення інформації про подолян "небесної сотні" розклеївши на своїх вікнах і стінах роздруківки з їх обличчями, дбайливо видані якимось з видавців.  
Місце пам'яті перед входом до "старого" Фуршету, Співчуття по загиблому студенту на дошці об'яв ПДАТУ Та найбільша зона жалю звісно ж на майдані, біля постаменту, на якому стояв колишній ідол тоталітаризму, люди зробили справжню стіну скорботи, розклеюючи там плакати з закликами, портрети небесної сотні, статті з преси, та поезію майдану. 
Люди досі несуть квіти, свічки і лампадки до "стіни плачу" А міськвиконком у сивому небі на фоні цього всього і приспущеного державного прапору з чорною стрічкою здається особливо похмурим і сірим. Навіть на одному із листів-закликів слово "білий" вручну хтось виправив на сірий  
Стіна плачу, стіна скорботи Люди підходять до цього місця, читають посили, вдивляються в обличчя своїх героїв, щось перемовляються між собою. Розумієш, що як не прикро це визнавати, але саме ці смерті принесли нашому народу таке піднесення духу і єднання. У багатьох сльози. Ну як, наприклад, без сліз можна читати цей вірш 
Хоча варто визнати, що багато людей так і не розуміють, що ці люди загинули не за себе, не за свою родину, а за усіх нас. Прикро чути навіть в нашому регіоні досить зневажливі вислови, що то бендерівці чи западенці все заколотили - пора б уже змінити зміст цих слів на патріотичний лад. Прикро, що ті люди, які і близько не стояли на майдані, зараз, коли все скінчилось добре - починають висловлювати свої "розумні" теорії, як треба було діяти, а як не треба. З'являються якісь закиди, що вони, наші визволителі, перегинають палку руйнуючи пам'ятники Леніну і т.п. Мені ці вчинки теж не зовсім зрозумілі, але я переконаний, що раз ці люди йшли під кулі за нашу свободу, то вони мають право зносити те, що їм, мабуть, справді огидно. Напевно так як усім огидний Янукович, але ж ми не жаліємось, що знайшлись люди, які допомогли йому податись в біга, та ще й вимагають його суду. Висловлю сподівання, що наше
в більшості своїй
зріле суспільство винесе урок з цієї трагедії і більше такого безсердечного керівництва не буде в Україні ніколи. Сподіваюсь люди на майдані стояли, терпіли, калічились і навіть гинули не даремно. А ми дивимось у майбутнє.
Дивіться також: | 
0
