Жив у селі Залуччі козак по імені Демид. В яких тільки походах не бував, і в Криму татарському, і в Стамбулі оттоманському. Під час одного походу на Стамбул козаки визволили з Турецької неволі українських дівчат. Одна з них — Афігенія — полонила серце Демида. Привіз її на Україну і з благословенням кошового одружився. А потім попрощався з товариством і повернувся в рідне село.
В Залуччі Афігенія дочку породила. Ясну як ранкове сонце, гарну, наче яблуневий цвіт. Коли Оринці виповнилося шістнадцять, від парубків не було відбою. Чутки про її вроду неслися, наче весна по садах.
Якось зачув Демид, що Кам'янці ярмарок буде. Вирішив козак купити дочці білого шовку на сукню, сріблястої парчі на корсетку і кілька ліктів різнобарвних стрічок, хай, мовляв, до часу полежить у скрині. Та й дружині обіцяну тернову хустку придбати, краму різного. Жили Демид з Афігенією душа в душу.
Сказано — зроблено. Запряг коня у маленький візок, посадив на нього своє сімейство і за світ подався у Кам'янець. Приїхали рано. Між тим, ярмарок вирував, наче море. Між рундуками можна було тільки просунутися боком, стільки снувало тут всякого люду. Довго ходив Демид по ярмарку. Придивлявся, прицінювався, приміряв, купляв. І вже коли сонце стало хилитися до веж фортеці, задоволений залишив своє ярмаркування.
Раптом помітив юрбу озброєних кримчаків, які супроводжували купецькі валки. Ординці навперейми вихваляли вроду Оринки, порівнюючи її з ясним місяцем, лотосом. І одночасно безцеремонно сперечалися, яку суму грошей можна було одержати, коли дівчину у Крим привести не ушкоджену, а переглянувшись намагалися учинити безпорядок, щоб легше здійснити задумане.
Старому козакові не треба було класти пальці у рот. Він одразу збагнув, що до чого. Разом з сусідами підійшов ближче до скелі, що нависла над Карвасарами, відгородив дружину і дочку від перехожих. Ординці зрозуміли, що козак не промах і кинули свою задумку.  Додому залучанці поверталися валкою. Демид запримітив трьох вершників, що назирцем супроводжували їх від самого Кам'янця. Вони, наче з під землі, виринали з за пагорбів то справа, то зліва, то спереду. Не доїжджаючи до Нігина, старший валки згуртував загін сміливців і кинув його проти переслідувачів. Ординці зникли. Та це тільки здавалося, що татари залишили намір захопити в полон красуню. Ще до заходу сонця кримські купці, які з допомогою спеціальних команд вистежували дорогий „живий" товар, достеменно знали, в якому селі живе Демид. На Карвасарах ще вирував ярмарок, а в Крим вже неслися гінці з звісткою про дивовижну красу дівчини-подолянки.
Влітку, коли жнива перекинулися на посіви гречки і проса, на околиці Залуччя піднявся стовп куряви від безлічі кінських копит. Неслася зграя людоловів. Залучанці кинулися у розтіч. Дружина Демида, яка поралася на городі, не встигла сховатися. Метнулася до церкви, скочила у дзвіницю. Там лежав заряджений мушкет дозорця, що сховався від страху. Побачила жінка через вікно кримчаків і вистріли у поводиря і на щастя влучила, впав на землю ватажок, а охоплені забобонним жахом розбійники повернули коней і втекли. Люди, повернувшись у село, застали свої помешкання цілими і не пограбованими. Минули віки, а пам'ять про подвиг дружини Демида й досі живе у народі.
Дивіться також: | 
