Чимало романтичних пригод трапляється, мабуть, щодня. Та що там щодня, напевно щогодини, а то й щохвилини десь у світі трапляється якась пропозиція побачень, освідчення в коханні, заручини на вірність. Але що там світ, у нашому Кам’янці, також не без романтики. Про одну з таких романтичних історій піде мова далі.

Ярослав прокинувся рано, за вікном було ще темно, посеред кімнати світилась гірлянда на новорічній ялинці, Ярослав підійшов до ялинки і вимкнув китайське чудо техніки. Швидко одягнувшись чоловік закип’ятив собі склянку чаю і вийшов на вулицю.

Автобус зупинився на узбіччі, деякі пасажири повиходили, інші поїхали далі .  Було ще зовсім рано, тому місцеві розійшлися по домівкам, а два чоловіка йшли, не поспішаючи, сільською дорогою в напрямку до річки.
-    От наловлю тобі риби будеш увесь день чистити – бурмотів собі під ніс Ігор.
-    Що ти там постійно бормочеш собі?
-    Та я про своє, дружина зранку горілку забрала, та ще й сказала без риби не повертатись, буде їй риба…
Чоловіки вже доходили до краю села , уже й річка виднілась, як раптом навпроти вибігла бабка.

А ви знаєте коли святкують День Парашутиста? Ні? І я не знав доки не прочитав одну історію, яка сталась у цей день. Справа була в місті Шепетівка на Хмельниччині. 26 липня два відчайдухи вирішили відсвяткувати цей день як і годиться - з стрибком з парашуту. Отож узгодивши політ з відповідними службами Хмельницького, вони орендували кукурузник, злетіли із Судилківського аеродрому та вистрибнули з парашутами над Шепетівкою.

Ой не знали вони що з того вийде такий переполох )

Усі думки Віктора були про танк, про його бойову машину.  Саме з цими думками він повертався додому, ось вже й виднівся рідний під’їзд, кнопка ліфту, його поверх, ключ в замок, відкрились двері, кнопка живлення, навушники на голову, і ось вона довгоочікувана мить – мить бою, мить атаки. Віктор був не справжнім танкістом, а віртуальним.  Майже весь свій вільний час хлопець проводив в онлайн-грі, змагався і воював на передовій. Спочатку діставалось звичайно йому, але з плином часу набувався досвід і Віктор став вправним і відважним танкістом.

Водій вправно керував своїм автобусом, маршрут свій знав добре, їхав майже автоматично. Водія звали Костянтин, Костя був шустрим пацаном, підлітком, чоловіком, завжди знав що де і як. Тому Костя у свій час швидко зорієнтувався прихватив що де міг і пристарав собі маршрутку, «іржаве відро» ледве трималось купи, але свою роботу виконувало, і виконувало непогано. З часом Костя замінив його на новенького жовтого «дельфінчика». І все було б добре , якби не одна особливість характеру Кості – Костя дуже хамив, хамили й йому , але він перехамлював любого, то не так пасажир зайшов, то не так вийшов, то сумки великі, то гроші великою купюрою, то сильно дрібними монетами…