1966 рік. Кам’янець-Подільський відвідали поети Василь Юхимович, Михайло Ткач, Наталя Кащук, композитор Олександр Білаш.
1990 рік. На колишньому хуторі Загальського (у східній частині села Кам’янка Кам’янець-Подільського району — за консервним заводом) відкрито пам’ятний знак жертвам сталінських репресій (автор — художник Володимир Корнійович Антонюк).
1997 рік. У Кам’янці-Подільському в Картинній галереї відкрито персональну виставку заслуженого майстра народної творчості Ніни Косарєвої.
2005 рік. Урочисто відкрито оновлений корпус Кам’янець-Подільської міської лікарні в селищі Жовтневе. Перший поверх — приймальне відділення, неврологічне відділення на 40 місць, 20 наркологічних ліжок. Другий поверх — кардіологічне відділення на 40 ліжок, блок інтенсивної терапії. Третій і четвертий поверхи — терапевтичне відділення на 60 місць із 10 ендокринологічними ліжками.
2006 рік. Мер міста Понте-Ламбро (Італія) Андреа Каттанео та міський голова Кам’янця-Подільського (Україна) Олександр Мазурчак підписали угоду про побратимство та співпрацю між містами Понте-Ламбро та Кам’янець-Подільський. Передбачено співпрацю у таких напрямках: молодіжні програми, спорт, культура, комерційна діяльність, наука та освіта, соціальна сфера, туризм тощо. Партнером Понте-Ламбро є також місто Завєрце (Польща), з яким і Кам’янець-Подільський уклав угоду про співпрацю. Таким чином утворився своєрідний троїстий союз міст-побратимів.
Підписання угоди про побратимство між містами Понте-Ламбро та Кам’янець-Подільський.
Фото Олександра Бурковського
2015 рік. У Кам’янці-Подільському відбулася п’ята Всеукраїнська науково-практична конференція «Археологія та фортифікація України». Її приурочено 125-й річниці заснування Кам’янець-Подільського державного історичного музею України. Ще одним співорганізатором конференції стала Кам’янець-Подільська міська організація Національної спілки краєзнавців України. До конференції видано накладом сто примірників 324-сторінковий збірник її матеріалів.
Директор департаменту гуманітарної політики Кам’янець Подільської міської ради Альона Кузема
та директор Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Віктор Травінський
під час відкриття конференції. Фото Петра Ігнатьєва
Цього дня народилися:
1875 рік. У Кам’янці-Подільському в сім’ї вчителів народився Людвіг Іванович Малиновський — лікар. 1898 року закінчив Кам’янець-Подільську гімназію і вступив на медичний факультет Юр’євського університету. 1902 року з відзнакою закінчив університет. 1903 року повернувся на Поділля. У Дунаївцях завідував лікарнею на 19 ліжок. 1905 року Малиновського призначили старшим лікарем і хірургом Вінницької повітової земської лікарні (нині Вінницька обласна клінічна лікарня імені Миколи Пирогова). Помер 23 травня 1917 року у Вінниці. Там іменем Малиновського названо одну з вулиць міста.
1916 рік. У місті Нікольськ Вологодської губернії народився Вадим Миколайович Славін — військовий лікар (1941—1962), підполковник медичної служби. Закінчив 1941 року Московський медичний інститут. Був учасником війни з німцями. Після війни служив військовим лікарем на Закавказзі, Сахаліні, Далекому Сході, в Західній Україні. Переїхавши 1962 року до Кам’янця-Подільського, працював (до 1988 року) у медичному училищі, зокрема й директором (у 1963—1965 роках), створив 1967 року музей історії закладу.
1927 рік. У селі Покровка (нині Тульської області) народилася Раїса СеменівнаКуркіна — російська актриса, заслужена артистка РРФСР (1974). Від 1956 року, після закінчення Театрального училища імені Щукіна, працювала в Театрі-студії кіноактора. Серед ролей у кіно: Аделаїда («Ідіот», 1958), Настасья («Біле сонце пустелі», 1970). Була учасницею Тижня кіно РРФСР на Хмельниччині (березень 1979 року), присвяченого 325-річчю возз’єднання України з Росією. Тоді в складі делегації (актори Михайло Кузнецов, Жанна Прохоренко, Людмила Шагалова, Ніна Маслова) побувала в Кам’янці-Подільському, зустрілася зі старшокласниками в міському Будинку культури, із глядачами в кінотеатрі «Юність».
1939 рік. У місті Осипенко (нині Бердянськ Запорізької області) народився Іполит Васильович Зборовець — український літературознавець, кандидат філологічних наук (1983), доктор мистецтвознавства (1996), професор (2005). 1943 року з батьками перебрався на батьківщину батька — в село Гаврилівці (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Батько — український мовознавець і літературознавець Василь Степанович Зборовець (1889—1944) — помер 18 грудня 1944 року. Мати — Ганна Володимирівна Случановська (1902—1979) — перебралася з маленьким сином до сусіднього Жванця, де Іполит пішов у перший клас. Згодом в одному з листів він писав: «…щодо моєї української мови. Це рідні Гаврилівці й українська школа в містечку Жванець, вплив села. Крім того, всі мої тітоньки й дядечки з боку мами були українофіли, патріоти, шанували все українське, співали народні пісні. Тому не дивно, що і я змалку співав «Реве та стогне Дніпр широкий» і навіть танцював «Гречаники». Іполит Зборовець 1964 року закінчив Харківський бібліотечний інститут (того ж 1964 року цей виш реорганізовано в Харківський державний інститут культури, від 1998 року — це Харківська державна академія культури). Там він і працює від 1964 року. 1969 року заочно закінчив ще й педагогічний інститут у Бєлгороді (Російська Федерація). У 2005—2006 роках завідував кафедрою мистецтвознавства, літературознавства та мовознавства, від 2006 року — професор цієї кафедри. Досліджує драматургію російської та української літератур XX століття. Кандидатську дисертацію Зборовця присвячено проблемам характеру та художній своєрідності драматургії Олександра Вампілова. У докторській дисертації Зборовець дослідив міфологізацію та театралізацію реальності як соціокультурний феномен у радянській драматургії 1970—1980 років. 2011 року в Хмельницькому в співавторстві з доктором філологічних наук Віталієм Петровичем Мацьком видав книжку, присвячену своєму батькові: «Василь Зборовець: життя і наукова діяльність».
Іполит Васильович Зборовець
1944 рік. У селі Залуччя (нині Подоляни Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Володимир Васильович Микитюк — російський паразитолог, доктор біологічних наук (1991), професор (1991), член-кореспондент Академії природознавства Росії (від 1 листопада 1995 року). Закінчив Харківський зооветеринарний інститут (нині Харківська державна зооветеринарна академія). Від 1986 року працює в Бєлгородській сільськогосподарській академії. Член дисертаційної ради при Бєлгородській сільськогосподарській академії. Нагороджено Бронзовою медаллю Виставки досягнень народного господарства. Микитюк опублікував близько 100 наукових праць. Уперше встановив акарицидну активність тимолу та щавлевої кислоти і запропонував їх для оздоровлення пасік від вароозу.
1953 рік. У селі Міцівці (нині Дунаєвецького району Хмельницької області) народився Юрій Володимирович Кучерявий. 1976 року закінчив Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет) за спеціальністю «Механізація сільського господарства». Від жовтня 1976 року до листопада 1978 року працював головним інженером колгоспу «Росія» в рідному селі. Від грудня 1978 року до липня 1982 року був другим, а згодом і першим секретарем Дунаєвецького райкому Ленінської комуністичної спілки молоді України. Від липня 1982 року до листопада 1991 року перебував на комсомольській та партійній роботі. Від лютого до серпня 1992 року — технолог науково-виробничої асоціації з виробництва цукру «Наддністрянка». Від серпня 1992 року до січня 1997 року працював головою колгоспу «Маяк» у селі Чаньків Дунаєвецького району. Від січня 1997 року до червня 2002 року — перший заступник голови Дунаєвецької районної державної адміністрації, а від 11 червня 2002 року до 12 березня 2005 року — її голова. Від березня до червня 2005 був безробітним, стояв на обліку у Дунаєвецькому центрі зайнятості. Від серпня 2005 року до липня 2010 року був першим заступником начальника Головного управління агропромислового розвитку Хмельницької обласної державної адміністрації. Від 21 квітня 2010 року — знову голова Дунаєвецької районної державної адміністрації (звільнено з посади 24 березня 2014 року). Був членом Партії регіонів.
Юрій Володимирович Кучерявий
1970 рік. Народилася Елла Олександрівна Лук’янчикова — головний спеціаліст департаменту соціального захисту населення Кам’янець-Подільської міської ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1937 рік. У Львові помер Михайло АгафонофичКорчинський — український громадсько-політичний діяч, адвокат. Народився 15 березня 1885 року в селі Залуччя Надкордонне Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Подоляни Кам’янець-Подільського району). Закінчив Приворотське духовне училище (1893—1898), навчався в Подільській духовній семінарії (1898—1902; виключено за політичну діяльність). 1905 року вступив на юридичний факультет Київського університету. Внаслідок переслідувань за участь у студентських політичних акціях переїхав до Петербурга, де 1910 року завершив навчання на юридичному факультеті Петербурзького університету. 1911 року вступив до складу петербурзької присяжної адвокатури: помічник присяжного повіреного, від 1916 року — присяжний повірений. У 1908—1917 роках — діяльний член української колонії в Петербурзі, голова Молодого ТУПу (Товариства українських поступовців) і Українського громадського клубу. 1917 року — за Тимчасового уряду — заступник губерніального комісара Буковини. Член Української Центральної Ради від Української партії соціалістів-федералістів. 1919 року — державний секретар в уряді Сергія Остапенка (лютий — квітень), голова Української національної ради в Кам’янці-Подільському. У листопаді 1919 року в Кам’янці-Подільському увійшов до створеної Іваном Огієнком Ради Головноуповноваженого Уряду УНР, однак відмовився від пропозиції стати товаришем (заступником) Головноуповноваженого. 1920 року — ініціатор і член Ради Республіки в Тарнові. Від 1922 року — правний дорадник у Ревізійному союзі українських кооператив у Львові. Публікував статті й розвідки в кооперативній і загальній українській пресі. Автор монографії «Кооперативне право» (Львів, 1935).
1954 рік. У Москві помер Борис Ілліч Збарський — російський біохімік, дійсний член Академії медичних наук СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1945). Народився 27 липня (15 липня за старим стилем) 1885 року в Кам’янці-Подільському. Брав участь у бальзамуванні тіл Леніна (1924), Димитрова (1949). Був беззмінним директором лабораторії при мавзолеї Леніна.
1970 рік. У Львові помер Микола АндрійовичЧайковський — український математик, професор (1961). Народився 2 січня 1887 року в місті Бережани (тепер Тернопільської області). Син письменника Андрія Чайковського (автора повістей «Олюнька», «В чужім гнізді»). Математичну освіту здобув в університетах Праги та Відня. 1911 року у Віденському університеті одержав ступінь доктора філософії. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1913). У жовтні 1918 року запрошено викладати в Кам’янець-Подільському українському університеті. 16 січня 1919 року прибув до Кам’янця-Подільського, з лютого працював приват-доцентом університету, читав лекції з вищої математики. За словами Чайковського, був другим науковцем (після Михайла Кравчука в Києві), хто викладав вищу математику українською мовою. У 1922—1924 роках викладав у таємному українському університеті у Львові. Після 1939 року працював у різних радянських вузах, з 1956 року — у Львівському педагогічному інституті та університеті. Основні праці з алгебри, теорії чисел та історії математики. Створив методичні посібники з тригонометрії й алгебри. Зробив внесок в українську математичну термінологію та українську математичну бібліографію. Видав підручники й навчальні посібники: «Чотиризначні таблиці логарифмів і тригонометричних функцій» (1917, 1920, 1923, 1931), «Тригонометрія» (1921), «Інтегральне числення» (1923), «Вища алгебра» (1930), «Квадратні рівняння» (1959, 1970), «Лекції з вищої алгебри» (книга перша, 1962, книга друга, 1963).
1994 рік. У Москві померла Майя Григорівна Булгакова — російська акторка театру й кіно, народна артистка РРФСР (1977). Народилася 19 травня 1932 року в селі Буки Сквирського району Київської області. Закінчила 1955 року Всесоюзний державний інститут кінематографії. Відтоді працювала в Театрі-студії кіноактора. Дебютувала 1956 року у фільмі «Вольниця» (за повістю Федора Гладкова «Оксана»; режисер Григорій Рошаль). Одна з найкращих ролей — Надія Петрухіна в художньому фільмі «Крила» (1966, режисер Лариса Шепітько). Зіграла чимало ролей на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. 1986 року знімалася на Кам’янеччині (поблизу села Гелетина) у ролі Меланки у фільмі довженківців «Солом’яні дзвони» (перша назва — «У синьому небі висію ліс»; режисер Юрій Іллєнко). 1 жовтня 1994 року потрапила в автокатастрофу (машина, якою актрису везли на концерт, врізалася в стовп) й через тиждень, не приходячи до тями, померла.
