1917 рік. Об’єднане засідання депутатів міської Ради та делегатів військово-революційного комітету 3-го Кавказького корпусу і солдатських комітетів гарнізону проголосили (1 листопада за старим стилем) в Кам’янці-Подільському владу робітників і солдатів.
1918 рік. Президія Українського національного союзу для керівництва повстанням проти режиму гетьмана Павла Скоропадського створила на своєму засіданні (у ніч з 13 на 14 листопада) тимчасовий революційний орган — Директорію. Після перемоги вона стала верховним державним органом Української Народної Республіки. Первісно складалася з п’яти членів (Володимир Винниченко, Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Федір Швець, Опанас Андрієвський). 2 лютого 1919 року Директорія вимушено, внаслідок наступу радянських військ, покинула Київ. Після мандрів (Вінниця — Проскурів — Рівне) остаточно осіла в Кам’янці-Подільському (червень — листопад 1919 року) в складі Петлюри, Макаренка, Швеця.
1919 рік. У Кам’янці-Подільському в день першої річниці Директорії її члени (Симон Петлюра, Андрій Макаренко, Федір Швець) відвідали університетську церкву та взяли участь у молебні.
1988 рік. На заводі «Електроприлад» на альтернативній основі обрано нового директора: ним став Анатолій Прокопович Чебаков (до того — головний інженер підприємства).
1994 рік. У Кам’янці-Подільському створено підприємство «Полімет» (директор — Анатолій Михайлович Глозман).
1996 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури відбувся концерт композитора та співака Миколи Свидюка, який виступив із програмою «Доня, моя донечко...», та гумориста Анатолія Демчука.
1997 рік. Кам’янець-Подільський міськвиконком зареєстрував громадську організацію «Студентське братство» (голова Руслан Станіславович Галагодза).
2001 рік. Кам’янець-Подільський індустріальний технікум відвідала делегація викладачів і студентів Житомирського інженерно-технологічного інституту, яку очолював професор Микола Бакка.
2001 рік. У Кам’янець-Подільському педагогічному університеті проректором із виховної роботи призначено Анатолія Анатолійовича Заводовського.
Цього дня народилися:
1904 рік. У селі Біла (тепер Чемеровецького району) народився Каленик Іванович Геренчук — український географ, доктор географічних наук (1958). Закінчив 1925 року Кам’янець-Подільський інститут народної освіти, викладав у 1932—1938 роках у Кам’янець-Подільському учительському інституті. Помер 5 лютого 1984 року у Львові, поховано в Кам’янці-Подільському.
Каленик Іванович Геренчук
1929 рік. У селі Мукша-Боришковецька (нині Кам’янка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився (офіційно — 1930 року) В’ячеслав ЙосиповичВальцер — інженер-механік, партійний працівник. Як пояснив В’ячеслав Йосипович, «щоб не забрали в Німеччину, мама зробила мене на рік молодшим». До війни закінчив чотири класи залізничної школи № 59, а 1949 року — десятий клас середньої школи № 2. Далі навчався в Дніпропетровському інституті залізничного транспорту, який закінчив 1954 року, здобувши спеціальність інженера-механіка. За направленням пішов працювати лінійним механіком у мостобудівний поїзд № 37, база якого розміщувалася в місті Свердловськ на Уралі. 1957 року повернувся в рідне місто й пішов працювати головним механіком Кам’янець-Подільської швейної фабрики. У 1962—1977 роках — завідувач промислово-транспортного відділу Кам’янець-Подільського міськкому Комуністичної партії України. У 1977—1978 роках — заступник голови Кам’янець-Подільського міськвиконкому, далі — другий секретар міськкому КПУ (обрано 16 лютого 1978 року; його попередник Євген Гітіліс став начальником обласного управління побутового обслуговування). Від 30 листопада 1983 року — голова Кам’янець-Подільського міського комітету народного контролю (змінив на цій посаді Петра Павловича Бабляка). Нагороджено 1966 року медаллю «За трудову відзнаку», 1974 року — орденом «Знак Пошани», 1981 року — орденом Трудового Червоного Прапора, 2005 року — відзнакою Кам’янець-Подільської міської ради «Честь і шана».
В’ячеслав ЙосиповичВальцер
1953 рік. У Тернополі народився Михайло Михайлович Данилюк — начальник центру поштового зв’язку (ЦПЗ) № 2 «Укрпошта». Працював у Кам’янці-Подільському директором заводу «Український кристал», потім — начальником Кам’янець-Подільського поштового вузла зв’язку (з 2002 року).
1966 рік. У селищі міського типу Нижні Сірогози Херсонської області народився Ігор Леонідович Романенко — художник-карикатурист, журналіст. Працював коректором газети «Кам’янець-Подільський вісник» (травень — грудень 1992 року). Один із засновників і відповідальний секретар (у 1992—1996 роках) і одночасно художній редактор (у 1992—1994 роках), заступник головного редактора (у 1994—1996 роках) газети «Подолянин». Карикатури друкувалися в багатьох виданнях, зокрема в газетах «Кам’янець-Подільський вісник», «Подолянин», журналі «Лель» (Київ), тижневику «Собеседник» (Москва).
1968 рік. Народився Василь Іванович Божук. Працював директором ВАТ «Кам’янець-Подільськавтоагрегат».
1972 рік. У селі Княжпіль Кам’янець-Подільського району Хмельницької області народився Олег Володимирович Гільовський — підприємець, засновник газети «Вечірній Кам’янець».
1975 рік. У Кам’янці-Подільському народився Сергій Володимирович Сільченко — кандидат технічних наук (2006). Працює в Одесі генеральним директором товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерпойнт Девелопмент». 2006 року в Одеській державній академії будівництва та архітектури захистив кандидатську дисертацію «Підвищення тріщиностійкості цементновмістних композитів в умовах багаторазового зволоження і висушування».
1978 рік. У Кам’янці-Подільському народився Дмитро Григорович Качинський — директор КП «Рибне господарство».
1984 рік. Народився Юрій Петрович Прісняк — завідувач сектора опіки та піклування служби у справах дітей Кам’янець-Подільської міської ради.
1988 рік. Народилася Людмила Петрівна Кицанюк — головний спеціаліст Департаменту містобудування та архітектури Кам’янець-Подільської міської ради.
Цього дня відійшли у вічність:
1937 рік. Загинув незаконного репресований Дмитро Іванович Бузько — український письменник, кінодраматург і кінознавець. Народився 1890 року в місті Новомиргород Херсонської губернії в сім’ї священика. Коли Дмитру було сім років, батько покінчив життя самогубством. Навчався в Одеській духовній семінарії. За участь у підпільних революційних гуртках 1907 року засуджено до каторги, яку замінили засланням у Сибір. 1912 року втік за кордон. Закінчив 1915 року сільськогосподарський факультет Копенгагенського агрономічного інституту. Після 1917 року повернувся в Україну. Від квітня до грудня 1921 року був асистентом Кам’янець-Подільського інституту народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Працював редактором Всеукраїнського фотокіноуправління в Харкові (1920—1926), Києві (1926—1930). Заарештовано в Одесі 20 жовтня 1937 року. Ухвалою «трійки» НКВС по Одеській області від 1 листопада 1937 року засуджено до розстрілу. 1957 року посмертно реабілітовано. Літературну діяльність почав 1923 року. Серед творів: оповідання «Хто він?» (1930), збірка оповідань «На світанку» (1930), повісті «Лісовий звір» (1924), «За ґратами» (1930), «Домни» (1932), «Нащадки хоробрих» (1933), кіноповість «Про що розповіла ротаційка» (1929), пригодницька повість для юнацтва «Ядвіга і Малка — поліські партизанки» (1936), романи «Чайка» (1929), «Голяндія» (1930), «Кришталевий край» (1936). Співавтор сценаріїв фільмів «Макдональд» (1924), «Тарас Шевченко» (1926) та інших. Посмертно видано «Вибрані твори» (1971, 1990).
Дмитро Іванович Бузько
1976 рік. Помер Пилип Федорович Хоптяр — заслужений учитель Української РСР, пенсіонер республіканського значення. Народився 12 листопада 1904 року в містечку Ярмолинці Проскурівського повіту Подільської губернії (нині селище міського типу, один із районних центрів Хмельницької області). У Кам’янці-Подільському працював директором: у 1949—1950 роках — середньої школи № 3, у 1950—1956 роках — педагогічного училища, у 1956—1964 роках — вечірньої школи робітничої молоді № 1.
1984 рік. В Афганістані загинув Олександр Олександрович Киценький — молодший сержант. Народився 27 грудня 1963 року в селі Цвіклівці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив восьмирічну школу в рідному селі, Кам’янець-Подільське медичне училище. У Збройних Силах СРСР перебував від 23 березня 1983 року. У жовтні 1983 року Киценького направили в Афганістан. Проходив службу санітарним інструктором у мотострілецькій роті. Ця рота 14 листопада 1984 року супроводжувала автомобільну колону на маршруті Кабул — Гардез. На одній із ділянок маршруту противник із засідки здійснив напад на колону. Під безперервним вогнем Киценький надавав допомогу пораненим. Евакуював у безпечне місце чотирьох поранених, повернувся до місця бою і відкрив вогонь з особистої зброї. У цьому бою він зазнав поранення та помер на полі бою. За мужність та героїзм Киценького нагороджено орденом Леніна (посмертно). Поховано в рідному селі.
Олександр Олександрович Киценький
1995 рік. Помер Іван ЛеонтійовичАндрущак — директор Нігинського кар’єроуправління (від вересня 1986 року). Народився в січні 1944 року. Закінчив Кам’янець-Подільський індустріальний технікум (гірничий технік) і Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет). Працював начальником дробильно-сортувального цеху Нігинського кар’єроуправління. Був членом КПРС від 1970 року.
2015 рік. Помер Микола Васильович Дем’янчук — кандидат хімічних наук, доцент, відмінник освіти України. Народився 24 листопада 1939 року в селі Остапківці Городенківського району Станіславської області (нині Коломийського району Івано-Франківської області). Середню школу закінчив у селищі міського типу Гвіздець, далі навчався в Станіславському (Івано-Франківському) технікумі фізичної культури, закінчивши який працював учителем фізичної культури в Косівському районі Станіславської (Івано-Франківської) області. У 1960—1965 роках навчався на хімічному факультеті Чернівецького державного університету, далі — в аспірантурі за спеціальністю «Неорганічна хімія». Закінчивши її, від 1968 року працював науковим співробітником кафедри неорганічної хімії. 1971 року захистив кандидатську дисертацію і отримав направлення в Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет), де на кафедрі хімії пройшов шлях від асистента до доцента. 2012 року вийшов на пенсію.
1917рік. Об’єднане засідання депутатів міської Ради та делегатів військово-революційного комітету 3-го Кавказького корпусу і солдатських комітетів гарнізону проголосили (1 листопада за старим стилем) в Кам’янці-Подільському владу робітників і солдатів. Цікаво а в наш час міг би хтось проголосити владу робітників і селян?
0
