Серед лауреатів найпрестижнішої в Україні Шевченківської премії є й уродженець Оринина. Це кіносценарист, журналіст і нарисовець Антон Комарницький.
Антон Аполлінарійович народився 6 жовтня 1923 року. Незадовго до цього, 7 березня 1923 року, його рідний Оринин, унаслідок проведеної в Україні адміністративно-територіальної реформи, став районним центром і, відповідно до розпорядження Кам’янецького окружного виконавчого комітету від 20 травня того ж 1923 року, складався з дванадцяти сільських рад. Цікаво, що в самому Оринині тоді було відразу дві сільради — українська та єврейська.
На жаль, скупі дані енциклопедичного довідника «Шевченківські лауреати, 1962—2007» та «Енциклопедії сучасної України» не дозволяють нам детально прослідкувати долю Антона Комарницького, зокрема під час війни. Знаємо тільки, що 1952 року 28-річний Антон закінчив Чернівецький університет (навчався, очевидно, на філологічному факультеті). Далі два десятиліття він пропрацював журналістом у кількох газетах. Серед них найдовше, в 1953—1967 роках, в обласній «Радянській Буковині», що видавалася в Чернівцях. Як добрий знавець краю й вправний майстер пера він став (разом із Василем Лесиним й Олексієм Романцем) одним з авторів 192-сторінкового путівника українською та російською мовами «Буковина», що побачив світ 1966 року в ужгородському видавництві «Карпати» (в Чернівцях тоді свого видавництва не було). За рік до того він видав у Києві накладом 35 тисяч примірників 82-сторінковий альбом «Чернівці. Ілюстрований опис міста».
Ще раніше, 1961 року, в Станіславі (нині Івано-Франківськ) в обласному книжково-газетному видавництві побачила світ 72-сторінкова збірка нарисів Комарницького «Мова землі». На неї відгукнувся рецензією «Вслухаючись у голос землі», опублікованою в січні 1962 року у львівському журналі «Жовтень», літературознавець і літературний критик Олександр Губар, який тоді працював у Чернівецькому університеті на кафедрі історії української літератури.
1967 року Антон Аполлінарійович зовсім недовго попрацював ще в одній обласній газеті — «Прикарпатській правді» в Івано-Франківську. Того ж 1967 року він перебрався до столиці України й став журналістом «Вечірнього Києва». У 1968—1971 роках Комарницький працював у товаристві «Знання», а тоді ненадовго повернувся у «Вечірній Київ».
1972 року Антон Аполлінарійович став редактором Української студії телефільмів, а з 1974 року працював як позаштатний сценарист цієї студії. Він також співпрацював із студією «Укркінохроніка». Всього наш земляк написав понад 30 кіносценаріїв документальних фільмів, які прославляли (а як же інакше в ті часи?) радянський спосіб життя. Серед них: «Радянське Прикарпаття», «Знайомтесь, Радянська Україна», «Золотий вересень», «Возз’єднання», «Зоряні часи Азовсталі», «Сталевари», «Усміхнись, малюк».
Працюючи сценаристом, не забував Антон Комарницький і про видавничі справи: 1977 року в київському видавництві «Реклама» побачила світ його 136-сторінкова книжка «У світі захоплень». В ній автор розповів про різні види захоплень — як мистецтвом, так і природою, цікаво представив колекціонерів з їхньою величезною різноманітністю зібраних матеріалів.
20 лютого 1986 року перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії України Володимир Щербицький і голова Ради міністрів Української РСР Олександр Ляшко підписали постанову «Про присудження Державних премій Української РСР імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури 1986 року», яка чомусь не призначалася для друку. Всього було присуджено десять премій у восьми номінаціях. Серед двадцяти семи відзначених був і Антон Комарницький. Йому дісталася премія в галузі кінематографії як співавторові сценаріїв трьох повнометражних документальних стрічок, знятих 1980, 1983 та 1985 року Українською студією хронікально-документальних фільмів. Це «Командарми індустрії» (про керівників промислового виробництва; відзначено 1982 року призом 15-го Всесоюзного кінофестивалю в Таллінні), «Головуючий корпус» (відзначено 1984 року спеціальним призом 17-го Всесоюзного кінофестивалю в Києві за глибинне розкриття теми «Людина на землі») та «Стратеги науки» (про талановитих учених, організаторів науки). Разом із нашим земляком престижну премію за ці фільми отримали ще четверо: режисер і автор сценарію Валентин Сперкач, сценарист Ігор Сабельников, оператор Юрій Стаховський і композитор Ігор Поклад.
Помер Антон Комарницький 12 листопада 1995 року в Києві, проживши 72 роки.
Цікавий земляк прославившийся у сфері кіноіндустрії. Вводив декілька назв у пошук і нажаль нічого не знаходилось, але приблизно уявляю що то були за фільми
0
