Пт, 29.03.2024, 00:22
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Приблудний-Бездомний, «Мурка» та Кам’янець
Серед поетів, що жили в Кам’янці-Подільському та оспівали його у своїй творчості, варто згадати Івана Приблудного. Сьогодні це ім’я мало що скаже пересічному читачеві. Розстріляний зловісного 1937 року, поет надовго був вилучений з історії літератури. А між тим щонайменше три факти з біографії Івана Приблудного заслуговують на особливу увагу. Він був другом і учнем самого Сергія Єсеніна. До речі, в 11-серійному фільмі «Єсенін» роль Івана Приблудного зіграв актор Олександр Робак. Два інші факти не настільки беззаперечні, але навіть із застереженням «можливо» вони не менш важливі та цікаві. За деякими даними, Іван Приблудний став прототипом (чи одним із прототипів) поета Івана Бездомного з роману «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова. Нарешті, Іванові Приблудному приписують слова найзнаменитішої блатної пісні «Мурка».
Іван Приблудний

Щодо останнього твердження, то опремося на авторитет поета Андрія Вознесенського, який 2006 року в книзі «На виртуальном ветру» писав: «Жги, Мурка, ты — Гимн нашего века, не «Боже, царя храни», не «Союз нерушимый», а эта блатная пародия, наша «Марсельеза», интеллигентский вклад в культуру Зоны, — новшества минувшего века. Написанная, вероятно, Иваном Приблудным, она сожрала его самого во тьме лагерей».

Місто над Смотричем потрапило в заголовки двох віршів Івана Приблудного 1920-х років — «Между Киевом и Каменец-Подольском...» і «Каменец-Подольский». Другий з цих віршів було надруковано 1926 року у подвійному (восьмому-дев’ятому) номері журналу «Новый мир». Місто над Смотричем поет зобразив таким:

В трехстах верстах от Киева, на западе Украины,
Не думая о Западе, не зная, где Восток,
Заросший и запущенный, как садик без хозяина,
Разлегся тихий, маленький, зеленый городок.


Кругом поля с кустарником, вокруг леса с полянами,

И он, за цветом Запада следивший столько лет,
Доволен, как игрушками, мостами деревянными,
Высокими, веселыми, каким подобных нет.

Он стар, как первый колокол, как сказки об Иванушках,
И сказку былью делая, не по его ль дворам
Играют с кошкой голуби, цветет полынь на камушках,
И совий вой над вербами плывет по вечерам.

Меж скалами, меж вербами, ленивыми изгибами,
О чем-то будто думая, колышется река,
Дома в ней отражаются ныряющими глыбами,
Сливаются, полощутся и тонут облака.

Куда идет, зачем живет — не знает и не ведает,
Но от зарниц лазоревых до розовых зарниц
Поет и песни слушает, трудится и обедает,
И некогда следить ему за модами столиц...

1931 року Іван Приблудний включив вірш «Каменец-Подольский» до своєї другої поетичної збірки «С добрым утром» (ця книжка виявилася для поета останньою прижиттєвою). 20 червня 1931 року журнал «Смена» відгукнувся на вихід збірки розгромною статтею «Дайте Приблудному удобную квартиру!» Перепало на горіхи в цій рецензії і віршеві «Каменец-Подольский»:

«Жестоко обиженный действительностью (о чем он упоминает почти в каждом стихотворении), Приблудный стремится уйти от нас туда, где ничто бы ему о ней не напоминало. С умилением вспоминает он о далеком и заброшенном Каменец-Подольске, который «куда идет, зачем живет — не знает и не ведает»... Поэт идеализирует эту отсталость, неподвижность, противопоставляя заброшенный городок с «мостами деревянными, высокими, веселыми, каким подобных нет» суровой столице, где поезда «ползают, пугая и звеня», идейно смыкаясь, таким образом, с корифеями кулацкой поэзии — Клюевым, Клычковым, Орешиным».

І далі: «Вот он стоит перед нами в гордой позе, Иван Приблудный. Он ноет, жалуется на бренность жизни сей. Он вспоминает свой «любимый», «зеленый» Каменец-Подольск и, горько рыдая, жалуется:

Я так хотел бы вырваться к цветной твоей обители,
Чтоб рассказать садам твоим, вздыхающим росой,
Как без вины, без жалости в пути меня обидели,
Какие тучи, тяжести висели надо мной.

Но гордость, болезненная гордость мелкого буржуа ни на минуту не покидает Ивана Приблудного. Он пренебрежительно, свысока смотрит на будничную советскую действительность. Он гордо возвышается над ней, воображая себя пупом земли».
Іван Приблудний (крайній зліва) поруч із Сергієм Єсеніним

Зовсім по-іншому оцінив цей вірш сучасний літературознавець і літературний критик Олег Бішарєв у невеликій (48-сторінковій) книжечці «Младший брат» Есенина», виданій 1995 року. Олег Леонтійович зазначив:

«К несомненным удачам Приблудного нужно отнести и стихотворение «Каменец-Подольский». Вернувшись в город своей юности, поэт с интересом всматривается в знакомое лицо города... И пусть здесь нет ярких, грандиозных событий, все равно для него Каменец-Подольский много значит, как память о молодости, о первой любви, и эта память остается в сердце навсегда. Ее не могут стереть ни расставания, ни города с более красивой и современной архитектурой.

Люди живут в Каменец-Подольском обычной жизнью: трудятся, растят детей, отдыхают. И нет в этом ничего плохого и зазорного. Правда, вызывает сомнение утверждение поэта, что городок не знает «куда идет, зачем живет», что «некогда следить ему за модами столиц». «Провинция» часто острее чувствует те перемены, что происходят в стране. Другое дело, что стремление «быть не хуже» принимает порой гротескные формы. Приблудный «хотел бы вырваться» в город своей юности, но осознание того, что он уходит от старого, заставляет поэта признаться:

Прощай, прощай, любимый мой, всего тебе хорошего,
Не жди меня в садах твоих и злом не поминай...»
Пора ознайомити читача, хоча би коротко, з біографією поета. Насправді він не Іван Приблудний, а Яків Петрович Овчаренко. Народився майбутній поет 1 грудня 1905 року в селі Безгинове нинішнього Новоайдарського району Луганської області. Навчався в земській школі. П’ятнадцятилітнім пішов у Червону армію.

Восени 1921 року Яків Овчаренко навчався в інтернаті для обдарованих підлітків, але не довго пробув там. Повернувся туди, де тільки що проходив з дивізією Котовського. Майже рік Яків прожив у Кам’янці-Подільському. Тут вступив до комсомолу. Звідкись довідався, що в Москві відкривається Літературний інститут. Тож 1922 року Яків Овчаренко вступив на літературно-художні курси, якими керував поет Валерій Брюсов. Тоді ж став друкувати вірші під псевдонімом Іван Приблудний. 1923 року він познайомився з Сергієм Єсеніним, який вплинув на подальшу творчу долю молодого поета. 
Іван Приблудний у зображенні Кукриніксів 

1926 року вийшла поетична збірка Івана Приблудного «Тополь на камне», а 1931 року — «С добрым утром».

1937 року поет був репресований, життя його трагічно обірвалося. 1988 року Івана Приблудного посмертно прийняли до Спілки письменників України.

Завдяки старанням літературознавця Олега Бішарєва 1985 та 1986 року вийшли дві збірки вибраних творів Івана Приблудного. У селі Безгинове поетові відкрито меморіальну дошку. Була думка перейменувати село на честь поета, але земляки Івана Приблудного відмовилися від цієї затії. Можливо, вони згадали сентенцію Корнія Чуковського: «Что за псевдонимы у наших писателей? У одного — Голодный, у другого — Бедный, у третьего — Приблудный. Вот и называй города».

Іван Приблудний володів соковитим народним гумором. Уся літературна Москва 1920-х знала напам’ять його строфу: «Я жениться никогда не стану, этой петли я не затяну, потому что мне не по карману прокормить любимую жену». Незважаючи на це запевнення, поет одружився. Його дружину Наталію Петрівну теж заарештували, присудили їй вісім років колимських таборів за «соучастие в террористической деятельности через недоносительство».


Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (22.06.2013)
Переглядів: 1308 | Коментарі: 3 | Теги: Приблудний, біографія, мурка, Будзей | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
1 KamPod   (22.06.2013 17:02) [Материал]
Ух-ти. Це ж треба така цікава людина, а про неї практично ніхто нічого не знає. А тут ще й який звязок з нашим містом.
Дуже пізнавальна публікація cool

2 OlegB   (22.06.2013 20:56) [Материал]
У статті процитовано тільки першу третину вірша про Кам'янець. Ось його повний текст:

Каменец-Подольский 

Потерянному другу Ефиму Ковалеву 

В трехстах верстах от Киева на западе Украины, 

Не думая о Западе, не зная, где Восток,

Заросший и запущенный, как садик без хозяина,

Разлегся тихий, маленький, зеленый городок.

Кругом поля с кустарником, вокруг леса с полянами,

И он, за цветом Запада следивший столько лет,

Доволен, как игрушками, мостами деревянными,

Высокими, веселыми, каким подобных нет.

Он стар, как первый колокол, как сказки об Иванушках,

И сказку былью делая, не по его ль дворам

Играют с кошкой голуби, цветет полынь на камушках,

И совий вой над вербами плывет по вечерам.

Меж скалами, меж вербами, ленивыми изгибами,

О чем-то будто думая, колышется река,

Дома в ней отражаются ныряющими глыбами,

Сливаются, полощутся и тонут облака.

Куда идет, зачем живет — не знает и не ведает,

Но от зарниц лазоревых до розовых зарниц

Поет и песни слушает, трудится и обедает,

И некогда следить ему за модами столиц.

*  *  *

Нарядный и неряшливый,нескладный и диковинный

Скажи мне перегнувшийся — тебе который год?

Каким народом-племенем дворцы твои окованы,

Кто надписи оставил там у башенных ворот?..  

Об этом пусть поведает хвастливая история,

А мне твое сегодня в спелом шелесте садов,

А мне твои цветущие яры и плоскогорья

Дороже, чем история десятков городов.  

Усеян ты, как осыпью, старинными костелами,

Церквами, синагогами всех вер и всех богов,

И тут же, нивам кланяясь, верхушками тяжелыми

Кадят земной премудростью ряды кривых стогов.  

Не я ли в пору раннюю за венчанными хатами

В садах не огороженных черешни воровал,

Не я ли в пору позднюю с чернявыми дивчатами

Пел песни дедов-прадедов и в пижмурки играл?  

Не я ли дни с неделями,что книги перелистывал,

Не я ль хвалился юностью?.. да что тут говорить:

Я стар от этой юности, от этих вьюг неистовых

И отошла, задумавшись, моя былая прыть.  

Любимый мой, зеленый мой, привет тебе из Севера,

От поездов, что ползают, пугая и звеня.

От стен Кремля великого, от камня мутно-серого

И, главное, хороший мой, — конечно, от меня.  

Я так хотел бы вырваться к твоей цветной обители,

Чтоб рассказать садам твоим, вдыхающим росой,

Как без вины, без жалости меня в пути обидели,

Какие тучи-тяжести висели надо мной.  

Но... мир тебе в садах твоих, я не устал от бурь еще.

Пришиблен этим грохотом и нуждами гоним,

Я нужен здесь, как праздники для этой жизни будничной,

Как доктор для чахоточных я здесь необходим.  

А если мало праздников дышащим гнилью зданиям

И если руку доктора начнет кусать больной —

Я на рычанье хриплое взмахну своим рычанием

Здоровым, освежающим, как шум дождя весной.

И жизнь свою дешевую здесь не отдам я дешево

И чашу недопитую опять налью по край...

— Прощай, прощай, любимый мой, всего тебе хорошего,

Не жди меня по праздникам и злом не поминай.

3 rabbit   (22.06.2013 22:28) [Материал]
В той час треба було писати "Трактор в полі дир-дир-дир — ми за мир."
А бути талановитим завжди ризиковано. :(

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz