Вс, 17.12.2017, 10:10
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Персоналії

Будзей О. Дунаєвецький дударик
У шістдесяті роки минулого століття популярною в радянських інтелектуальних колах була суперечка про роль фізиків і ліриків у суспільстві. А старт їй дав опублікований 1959 року вірш радянського поета Бориса Слуцького, який так і називався — «Физики и лирики». У ньому поет чи то печалився, чи то дорікав: «Что-то физики в почёте, что-то лирики в загоне». Не знаємо, чи чув щось про цю дискусія українець Степан Риндик (1887—1972), адже доля закинула його занадто далеко від рідних теренів і від радянської дійсності — аж в американське Чикаго. Але в своєму житті Степан Титович пройшов шлях від фізика (зокрема, він був старшим асистентом кафедри фізики Кам’янець-Подільського державного українського університету) до лірика. Чи, якщо бути зовсім точним, до сатирика.
 
Степан Титович Риндик народився 1 вересня (за новим стилем — 13 вересня) 1887 року в містечку Дунаївці, а точніше в передмісті Заставля, що притулилося із заходу до Дунаївців.

1902 року Степан закінчив двокласну міську школу в Новій Ушиці та вступив до Кам’янець-Подільської класичної гімназії. Середню освіту здобув 1906 року зі срібною медаллю. А далі він один рік навчався на фізико-математичному факультеті Київського університету, потім — на механічному відділі Київського політехнічного інституту, який закінчив 1914 року.

У 1914—1919 роках Степан Риндик служив на Південно-Західній залізниці, відбуваючи практичний стаж машиністом паровоза, згодом — начальником дільниці на станціях Бірзула та Сарни.

У Бірзулі Херсонської губернії (нині це місто Котовськ Одеської області) в Степана Риндика та його дружини Степаниди народилися син та донька. Їм дали імена, не зафіксовані в церковних святцях, — Мирослав і Рогніда. В еміграції Степан Титович якось повідав Льву Силенку: «Я мріяв свого сина назвати Мирославом. Піп обурливо відповів: «Ні, це ім’я поганське». Треба було дати двадцять п’ять царських карбованців, щоб піп переступив святу заповідь віри греко-православної. Мій син має ім’я рідне Мирослав». Пізніше Лев Силенко включив цю розповідь до виданої ним 1979 року у Нью-Йорку фундаментальної праці «Мага Віра» — священної книги тих, хто сповідує РУНВіру (Рідну Українську Національну Віру).

З приходом більшовиків Степан Титович покинув службу й переїхав до столиці Української Народної Республіки — Кам’янця-Подільського. Тут влаштувався на роботу у видавництво «Дністер», редагував фізико-математичні видання. 1919 року півтора місяця Степан Риндик був старшим асистентом при кафедрі фізики Кам’янець-Подільського державного українського університету (призначено на посаду 1 серпня, звільнено за власним бажанням 15 вересня).

Восени 1920 року Степан Риндик емігрував до Польщі. Там працював на фабриці рільничих машин. 1923 року він переїхав до Чехо-Словаччини. Був доцентом Українського високого педагогічного інституту в Празі.

1924 року Степан Риндик видав у Празі у видавництві «Український громадський видавничий фонд» підручник «Міцність матеріалів». Складовою частиною цього підручника був термінологічний словник міцності матеріалів. Його навіть було видрукувано окремим відбитком.

Як бачимо, Риндик працював над розробкою української термінології. Він підкреслював: «Я не хочу висловити думки, що треба конче відкинути всі чужі терміни. Я хочу тільки сказати, що треба поставити собі за ідеал повну українізацію кожної термінології. …Кожний влучний, справді український термін треба вводити в життя, незалежно від того, чи він усуває слово інтернаціональне, чи просто чуже».

У роботі «Міцність матеріалів» Степан Титович серед іншого проаналізував слово «двигати» та встановив, що в українській мові воно означає якусь дію чи рух, які відбуваються зі значним зусиллям. Натомість у російській мові цей відтінок зберігся тільки в слові «подвиг», а в інших словах «двигaть» означає просто «рухати», «пересувати». Тому, вважає Риндик, «двигун» — слово питомо українське: він не просто рухає, а долає опір. Розвиваючи цю ідею, терміном «движба» можна означувати таку вібрацію, для виникнення якої необхідне зусилля.

Риндик запропонував також синоніми до термінів: діаграма — числорис (подібно до слова кошторис); турбіна — вирлиця (від слова вир). Втім, зазначає сучасний дослідник Максим Вакуленко в книзі «Сучасні проблеми термінології та української наукової термінографії» (Київ, 2009), слово «числорис» не зовсім точне (адже йдеться насамперед про кресленик, а не про числа), і не таке милозвучне, як «діаграма», і теж запозичене: корінь «рис» походить від німецького Ri — кресленик, малюнок. Тому цей термін може придатися лише як запас на майбутнє.

Роботу Риндика над українською термінологією було помічено і в Українській Соціалістичній Радянській Республіці. Навіть велася мова про повернення вченого в Радянську Україну. Так, 4 лютого 1927 року американська газета «Свобода» повідомила, що Українська академія наук затвердила на штатній посаді редактора технічного відділу Інституту української наукової мови інженера Степана Риндика — професора Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова в Празі. Академія наук звернулася до Укрголовнауки з проханням прискорити справу з дозволом Риндикові повернутися на Україну. Втім, Степан Титович у Радянську Україну не повернувся.

Письменниця Ганна Черінь писала в спогаді «Степан Риндик, як я його знаю»: «А мову він знав так добре, що з ним кваліфіковані мовники боялися «заводитися»: Риндик їх аргументи переможе! Ну, а хто добре знає мову, тому до літератури два кроки».

 

Третє видання збірки «Лоґос», 1971 рік. Обкладинка художника Роберта Лісовського 

Як поет Степан Риндик дебютував, коли йому вже було 55 років: 1942 року в Празі у видавництві «Пробоєм» побачила світ його збірка «Лоґос». Поет Євген Маланюк вбачав у Риндикові продовжувача традицій Володимира Самійленка (1864—1925), який гармонійно поєднував у собі лірика й сатирика:

«Ліро-епічний сарказм С.Риндика («Лоґос», Прага, 1942) являє дуже культурне й талановите поглиблення та загострення визначеної лінії Самійленка як сатирика, так і лірика. Але треба з подивом і вдячністю підкреслити в тім поглибленні незвичайно мовне й ритмічне багатство Риндика. Його народна (власне національно-народна) мова жива й соковита, вражає влучністю і майже математичною точністю вислову. За безпомилкове, місцями блискуче оперування тією мовою і просодичними засобами треба б назвати Риндика віртуозом і (коли вже треба історично-літературного визначення) щасливим спадкоємцем, продовжувачем і збагачувачем школи досі самотнього і досі вповні неоціненного Самійленка. Шкода, що рамки статті не дають місця цитатам: суцільно закінчені і переважно «сюжетні» твори Риндика треба б цитувати в цілості».

1943 року у видавництві «Пробоєм» побачила світ ще одна книжечка Степана Риндика — «Терентій Трохимович Тарадайка», яка зосталася непоміченою: згадок про неї практично немає. А щодо «Лоґоса», то увесь наклад збірки розійшовся за кілька місяців, тож видавництво планувало оновити друк. Та події Другої світової війни цьому завадили. Гестапо розгромило видавництво «Пробоєм», а його власника і головного редактора Степана Росоху, який так багато зробив для української культури за кордоном, ув’язнило. З цієї причини повторно видати «Лоґос» не було жодної можливості.

Степан Риндик не обмежився поезією, а 1944 року видав збірку оповідань «Смілянська хроніка». І проза подоляка мала схвальні відгуки критиків. Так, Юрій Шевельов писав:

«Щира людяність, український національний гумор, приперчений дуже сильно, але не перетворений усе-таки на мащення всього світу дьогтем, уміння показати, як людське обличчя в умовах дрібної і чужої дійсності перетворюється раптом на свиняче рило — все це в Риндика щиро українське і все це веде до Гоголевих традицій. Але «Смілянська хроніка» — ще перша спроба в цьому напрямі. Хоч увесь цикл оповідань і пронизаний глибокою ідеєю — мертвотного духу повітової Росії,— але все-таки складники циклу ще надто пройняті анекдотизмом, надто епізодичні, випадкові. Національна, органічна проза Риндика ще більше в сподіванні, ніж у здійсненні. Спроби обіцяють багато».

Не забував Степан Риндик і про основний фах. 1943 року він видав короткий підручник для школи, самоосвіти та практичного вжитку «Елементи машин». По закінченні війни Степан Титович працював в українських гімназіях у таборах для переміщених осіб у Німеччині. 1947 року в Мюнхені у видавництві «Вернигора» він випустив «Збірник алгебраїчних задач».

Восени 1950 року Риндики перебралися до США. Поселилися вони в Чикаго. Тут, пише Ганна Черінь у спогаді про Степана Риндика, «на початку 50-х років, одне за одним померли його молоді діти, Мирослав і Рогніда. Пані Риндик з розпуки дістала діабет тяжкої форми. Невістка опинилась у шпиталі, а діти в сиротинці… Потім невістка перебралась із двома дітьми до Філадельфії, і Риндики лишились самі». Першим 17 лютого 1951 року помер Мирослав Риндик, який був математиком і фізиком-ядерником. Залишилась вдовою Олена Риндик (уроджена Волощук), напівсиротами зовсім малі Мирослав і Ростислав (останній народився 16 вересня 1948 року в українському таборі в німецькому Міттенвальді). А через півтора року, 16 липня 1952 року, по довгій недузі померла на 34-му році життя і Рогніда Риндик.

До сімейного нещастя додалося й те, що незнання англійської мови й американських методів навчання перекреслили педагогічну кар’єру Степана Титовича. Та й вік він мав уже солідний — 65 років. У Чикаго Риндик двічі перевидав «Лоґос», щоразу розширюючи його. 1960 року побачила світ його збірка оповідань «Пригоди і люди», а наступного року віршована збірочка для дітей «Пригоди Сірка Клаповухого», яку проілюстрував уродженець Кам’янця-Подільського Мирослав Григоріїв.

1971 року літературознавець Григорій Костюк (теж подоляк — родом із села Боришківці нинішнього Кам’янець-Подільського району) писав у статті «З літопису літературного життя в діаспорі»:

«Не подавав довго голосу автор багатообіцяючої збірки поезій «Лоґос» Степан Риндик — поет дуже своєрідний і свіжий. Наскрізно політична інвектива, памфлет і сатира, з використанням форми байки, притчі, а часто й анекдоту — основний засіб поетичного думання цього автора. Його мова позначена багатющою лексикою, барвистими подільськими локалізмами, а часто цікавими і мовно виправданими новотворами, заховала той поетичний чар слова, що надавав виразній памфлетній тенденції його поезій справжнього хвилюючого поетичного звучання. І ось поет таких можливостей замовк і лише трохи згодом спромігся перевидати свій «Лоґос» та опублікувати збірку сатирично-гумористичних оповідань «Пригоди і люди».

А ще Степан Риндик узявся в американській еміграції за редакторство й коректуру. Ганна Черінь зауважила: «Мабуть, пильнішого коректора не бувало, бо Риндик пильнував української мови, незалежно від того, чи йому за те платили, чи ні, чи навіть і лаяли». На шпальтах «Свободи» його статті на актуальні теми могли спричинити гостру дискусію. Так було 1965 року зі статтею «Герої-мученики і герої-переможці», присвяченій оцінці відомого бою під Крутами 29 січня 1918 року. Степан Титович писав: «Нам потрібні герої-переможці, а не герої-мученики. На жаль, героїв-мучеників маємо в своїй історії аж надто багато і дуже часто без відповідної користі для України. У душах нашого молодого покоління треба виховувати пориваючий образ героя-переможця і ілюструвати цей образ щасливими прикладами з нашої історії. А таких прикладів ми маємо багато!»

6—17 лютого 1965 року «Свобода» подала цикл статей Степана Риндика «Чистки в мові» та «Дещо з нашої мовної практики». А 25 лютого газета вмістила читацький відгук на цю публікацію: «Приємно знати, що є у нас не професійні мовознавці, а просто любителі рідної мови, що підходять до мовних проблем об’єктивно, із зрозумінням історії нашої мови та з відчуттям її духу. Можна тільки радіти, що в час посиленого наступу Москви на наші культурні цінності, а зокрема на самобутність української мови, у вільному світі, на еміграції, зроджується рух спротиву, оборони рідної мови і її чистоти».

Степан Риндик мав великий авторитет серед українських емігрантів у США. І водночас залишався скромним. 16 травня 1970 року «Свобода» вмістила таку його заяву: «Літературний Фонд ім. Франка в Чикаго влаштував 19 квітня ц. р. вечір-академію для вшанування чотирьох місцевих українців, культурних працівників на нашому полі, серед них і мене. Перед цією академією я два рази просив Управу Фонду виключити мене з того числа заслужених людей. Однак, даремно. Мене таки вставлено на згаданому вечорі. Але мало цього. Разом із іншими трьома названо мене «корифеєм українського мистецтва», себто людиною, що стоїть на вершку нашого мистецтва. Місцеві радіові українські програми проголосили це. Ця легковажна, незаслужена похвала була для мене прикрою несподіванкою і боляче вразила мене, як очевидна іронія. Дехто з моїх знайомих теж звернув на це увагу. У цій заяві прошу ласкаво учасників академії та слухачів радіових програм прийняти до відома, що Фонд зробив усе це проти мого бажання і без моєї згоди».

Обкладинка виданої 2011 року в Городку Хмельницької області прозової збірки Степана Риндика 


Ганна Черінь так змалювала побут Степана та Степаниди Риндиків у Чикаго: «А як до Риндиків зайдеш, обов’язково мусиш пообідати чи повечеряти, на що вже попадеш. Не до порівняння з багатьма нашими багатенькими громадянами, котрим все не досить добра, Риндики були задоволені своїм добробутом, казали, що їм вистачає пенсії на все, що вони їдять все, що потрібно. Обоє готували смачні овочеві страви, вареники і «кнедлики» по-чеському, любили варити й частувати гостей. Бувало, прийде хтось їх відвідати, принесе «бідним стареньким» щось попоїсти, вони те, сто разів відмовившись, якось приймуть, але гостя нагодують краще, ніж десь у багатих».


Помер Степан Риндик 27 вересня 1972 року в Чикаго. Похорон відбувся 30 вересня з церкви Покрови Матері Божої на цвинтар Елмвуд у Чикаго. У зв’язку з його смертю Ганні Черінь згадалася пісня:
Діду мій, дударику,
Ти ж, було, селом ідеш, 
Ти ж, було, в дуду граєш...
Тепер тебе немає, 
Дуда твоя гуляє, 
І пищики зосталися, 
Казна кому досталися…
«Ох, діду мій, дударику!.. — пише письменниця. — 85 літ йому минуло, хоч міг би ще пожити! Дуда його — муза, талант сатиричний і гумористичний, пропала... Нема вже Риндика й не буде такого. Тільки й потіхи, що його чудові оповідання, писані на основі розповідей його дружини, навіки лишились нам, а ми можемо їх читати, сміятися і з усміхом згадувати дударика нашого любого, Степана Риндика».
 
 
Автор: Олег Будзей



Дивіться також:

Категорія: Персоналії | Додав: OlegB (09.07.2013)
Переглядів: 599 | Коментарі: 3 | Теги: поет, Риндик, український університет, еміграція, Черінь, письменник, біографія | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 3
1 KamPod   (12.07.2013 20:45)
Найбільше мене зацікавив Риндик як автор праць на технічну тематику. Трохи з іронією сприйняв його термінологію. Пригадую як недавно читав подібний словничок - смішно було чути термін "механічний кінь" замість звичної "кінської сили"

2 KamPod   (12.07.2013 20:47)
А ще не дуже зрозумів прични еміграції. Чому він тікав від більшовиків не зрозуміло, адже нічого не говориться про його політичну чи націоналістичну спрямованість того часу.

3 rabbit   (14.07.2013 16:41)
Не знаю як там з чудернацькою термінологією, але у віршах, що увійшли до збірки "Логос", повно слів іншомовного походження, а латина і грецька мова приводиться в українській транслітерації. Та й сама назва явно не слов'янського походження.
Дякую Олегу Васильовичу за чергове відкриття!

Бажаючі почитати вірші Степана Риндика можуть скачати збірку тут

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Прикольний турнір вийшов як я почитав ту...

Так організатору завжди приємно коли йог...

Шукаємо зацікавлених осіб для створення ...

Приємно, що є такі відгуки, які надихают...

Програма фестивалю-конкурсу «АГРОУНІФЕСТ...

На рахунок рейтингу...
(рахувався...

Відео огляди зі змагань ...


Більше коментарів
Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2017Створити безкоштовний сайт на uCoz