9 травня
Цього дня колись:
1651 рік. З наказу Богдана Хмельницького Кам’янець-Подільський узяли в облогу українські полки на чолі з Демком Лисовцем.
1947 рік. У Кам’янці-Подільському відкрито пам’ятник танкістам 4-ої танкової армії генерал-лейтенанта Дмитра Лелюшенка та танкістам 10-го гвардійського Уральського добровольчого танкового корпусу генерал-майора Євтихія Бєлова.
1992 рік. На території Кам’янець-Подільського вищого військово-інженерного командного училища відкрито меморіал у пам’ять випускників училища, які загинули в Афганістані.
1993 рік. У товариському матчі з шахів чернівчани здолали кам’янчан — 5:5:4,5.
2001 рік. У фіналі Кубка Кам’янець-Подільського району з футболу пам’яті Анатолія Крупицького «Орбіта» (село Кам’янка) здолала «Замок» (село Панівці).
2002 рік. У Вітебську (Білорусь) на міжнародному фестивалі патріотичної пісні кам’янчанка, студентка Київського університету культури Тетяна Бєлінська посіла друге місце.
2005 рік. У Кам’янці-Подільському в сквері Танкістів урочисто відкрито меморіальний комплекс кам’янчанам, що загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
Цього дня народилися:
1908 рік. Народився Микола Федорович Мамічев. У грудні 1930 року став членом ВКП(б). Від жовтня 1936 року працював у Кам’янці-Подільському завідувачем відділу робітничої молоді окружкому комсомолу, потім завідувачем обласного відділу соціального забезпечення, від лютого 1940 року — секретарем міськкому КП(б)У. В евакуації займався партійною роботою. Від квітня 1944 року — другий секретар міськкому КП(б)У. Був головою Кам’янець-Подільської міської ради: обрано 5 січня 1948 року, звільнено 6 січня 1950 року у зв’язку з вибуттям на навчання. Нагороджено орденом «Знак Пошани». Відійшов у вічність.
1917 рік. У селі Лебедівка (тепер Козелецького району Чернігівської області) народився Іван Йосипович Сочивець — український письменник, член Спілки письменників України від 1964 року, лауреат премії імені Остапа Вишні. Закінчив 1936 року хіміко-біологічний факультет Чернігівського педагогічного інституту. У 1936—1937 роках — учитель біології й хімії в селі Вочківці Волочиського району, у 1938—1940 роках — директор Волочиської семирічки, у 1940—1941 роках — секретар Волочиського райкому ЛКСМУ. Учасник Великої Вітчизняної війни (парторг батальйону, полку). У 1945—1950 роках — редактор районної газети «Зоря» (Волочиськ), у 1950—1962 роках — завідувач відділу газети «Радянське Поділля» у Проскурові (Хмельницькому). Навчався у 1954—1958 роках на відділенні журналістики Вищої партійної школи при ЦК КПУ. Працював завідувачем відділу газети «Радянська освіта», у Міністерстві освіти УРСР. Завідувач відділу фейлетонів (від 1963 року), відповідальний секретар (від 1966 року) журналу «Перець». Видав збірки гуморесок «Охрімові резерви» (Хмельницький, 1958), «Цілющі процедури» (1959), «Авторитетна сваха» (1962), «У трьох няньок», «Орбіта дядька Тита» (1965), «Пригоди стриженого» (1967), «Сувенір з поклоном», «Удосконалення нежонатого» (1968), «Дві сторони медалі», «Як у бога за пазухою» (1970), «Веселий пасажир» (1973), «На сміх людям» (1974), «Кінець світу» (1975), «Делікатна справа» (1977), «Щедрий Кирило» (1979), «Сватання на Борщагівці» (1980), «У стані невагомості», «Домашній ангел», «Мохерова особа», «Терешків заповіт», «Люксовий номер», «Лицарі сатири», «Глобальний звіт». Російською мовою видано збірку «Свадьба с прениями» (1967). Помер 16 листопада 2004 року.
1920 рік. У селі Карабачин (нині Брусилівського району Житомирської області) народився Микола Данилович Березовчук — історик Комуністичної парті Радянського Союзу, доктор історичних наук (1968). У 1957—1963 роках працював у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). У 1963—1970 роках був ректором Уманського педагогічного інституту. Помер 13 серпня 1997 року в Києві.
1922 рік. У місті Чуднів (нині Житомирської області) народився Сергій Іванович Носік — український диригент, педагог, композитор. Працював викладачем Кам’янець-Подільського культосвітнього училища. Серед творів: пісня «Здрастуй, Кам’янцю рідний».
1936 рік. У Черкасах народився (за паспортом — 18 липня) Юрій Герасимович Іллєнко — український кінооператор і кінорежисер, народний артист України (1987). 1986 року знімав у Кам’янець-Подільському районі (поблизу сіл Гелетина та Дерев’яне) художній фільм «Солом’яні дзвони» (перша назва — «У синьому небі висію ліс», завершено 1987 року). 1991 року як оператор став (разом із режисером Сергієм Параджановим, актрисою Ларисою Кадочниковою, художником Георгієм Якутовичем) лауреатом Шевченківської премії за художній фільм 1965 року «Тіні забутих предків». Помер 15 червня 2010 року в селі Прохорівка Канівського району Черкаської області. Там його й поховано.
1946 рік. Народився Володимир Васильович Зирянов. Працював заступником головного технолога акціонерного товариства закритого типу «Кам’янець-Подільськкабель». Був депутатом Кам’янець-Подільської міської ради першого (21-го) скликання у 1990—1994 роках, кандидатом у депутати Кам’янець-Подільської міської ради (1998).
1961 рік. У селищі міського типу Браїлів Жмеринського району Вінницької області народився Костянтин Володимирович Гнатенко — український поет. Закінчив філологічний факультет Київського університету. Працював у музеї Тараса Шевченка в Києві. Член Національної спілки письменників України. Автор збірки віршів «Видіння», багатьох текстів пісень. 1990 року уперше (разом із Володимиром Забаштанським, який теж народився в Браїлові) побував у Кам’янці-Подільському. Поети виступали у колективах дільниці будівельного управління «Спецбудмеханізація», управлінь «Промжитлобуд-3», «Промбуд-4», швацької фабрики, міської друкарні, педагогічного інституту, індустріального технікуму, технікуму харчової промисловості, Гуменецької середньої школи.
1964 рік. У селі Липи Кам’янець-Подільського району народився Валерій Миколайович Андрухович. Закінчив 1983 року Кам’янець-Подільський радгосп-технікум, 1992 року Чернівецький університет (фах — фінанси і кредит). Трудову діяльність розпочав 1983 року. Служив у 1983—1985 роках в армії (Німецька Демократична Республіка). Працював провідним інженером Кам’янець-Подільського приладобудівного заводу (від 1985 року), ревізором-інспектором Кам’янець-Подільського міського відділу фінансів (від 1989 року), державним податковим ревізором-інспектором (від 1990 року), потім головним ревізором-інспектором, начальником відділу податкових розслідувань Державної податкової інспекції по місту Кам’янцю-Подільському. Працював у Кам’янець-Подільському міськвиконкому завідувачем фінансового відділу (після реорганізації — начальником управління фінансів), заступником і першим заступником міського голови.
1974 рік. У селі Ленківці Кельменецького району Чернівецької області народився Віталій Вікторович Корній. Закінчив Чернівецький залізничний технікум. Працював бригадиром колії станції Мукша. 2001 року змінив Станіслава Барбарука на посаді начальника 5-ої дільниці Хмельницької дистанції колії.
Цього дня відійшли у вічність:
1984 рік. У Києві помер Борис Дмитрович Антоненко-Давидович — український письменник. Народився 5 серпня (24 липня за старим стилем) 1899 року в передмісті Засулля міста Ромни Полтавської губернії (нині Сумської області) в сім’ї машиніста пасажирських поїздів Дмитра Олександровича Давидова і Юлії Максимівни Яновської. Дитинство (з року до шести) пройшло у Брянську. Згодом сім’я переїхала в Охтирку, де батько Бориса працював монтером на електростанції й кіномеханіком; 1914 року, мобілізований на фронт, пропав безвісти під час Першої світової війни. 1917 року Борис закінчив Охтирську гімназію. Восени 1917 року вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, згодом навчається на історико-філологічному факультеті Київського університету (не закінчив). Захоплений національно-державним відродженням України, записався рядовим козаком у полк Болбачана, що входив до складу армії УНР. У цей період був, зокрема, в Кам’янці-Подільському, 1920 року там потрапив у полон. Згодом очолив відділ народної освіти в Охтирці. Був членом Української комуністичної партії, відповідальним секретарем її Київського губкому. Вийшов з УКП ще до її злиття з КП(б)У. Дебютував 1923 року оповіданням «Останні два» (журнал «Нова громада») та драмою «Лицарі абсурду» (журнал «Червоний шлях»). Видав збірки оповідань «Запорошені силуети» (1925), «Тук-тук» (1926), повісті «Синя Волошка» (1927), «Смерть» (1928), «Справжній чоловік» (1929), «Печатка» (1930), збірку нарисів «Землею українською» (1930). До останньої книги ввійшов нарис «Де когут піє на три держави», в якому описано враження Антоненка-Давидовича від відвідування Кам’янця-Подільського, прикордонних сіл Жванець, Ісаківці нинішнього Кам’янець-Подільського району. Рятуючись від репресій в Україні, переїхав до Алма-Ати, де працював редактором у Держкрайвидаві. Однак 2 січня 1935 року письменника заарештовують, під конвоєм відправляють до Києва і засуджують до 10 років концтаборів (20 травня 1937 року засуджено вдруге на 10 років). Звільнившись 20 травня 1947 року, жив у Красноярському краї, працював учителем німецької мови в семирічній школі. Згодом повернувся в Україну, працював фельдшером на Вінниччині. 6 липня 1951 року Антоненка-Давидовича заарештовано за антирадянську діяльність і згодом відправлено на довічне заслання в село Малоросійка Больше-Муртанського району Красноярського краю. Там працював завідувачем фельдшерського пункту. 1956 року реабілітовано, 1957 року повернувся до Києва. Видав роман «За ширмою» (1963), мовознавчу працю «Як ми говоримо» (1970) та ін. У цей період гостював у Кам’янці-Подільському в Микити Годованця, познайомився з Тамарою Сис, підтримував з нею дружні зв’язки. Від 1971 року до кінця життя перебував у опалі (не опубліковано жодного твору в СРСР). У цей період з Антоненком-Давиловичем підтримували дружні зв’язки Павло і Ольга Стокотельні (близнюки, народилися 1943 року у Кам’янці-Подільському, закінчили Кам’янець-Подільську середню школу № 8). Письменник познайомив Павла з опальною і переслідуваною журналісткою Надією Світличною. 1977 року Павло і Надія побралися і разом з Антоненком-Давидовичем гостювали в Кам’янці-Подільському у старшої сестри Павла — Марії Кондратович (вулиця Червоноармійська, 30). 1992 року Антоненку-Давидовичу посмертно за збірку художньої прози «Смерть. Сибірські новели. Завищені оцінки» присуджено Державну премію України імені Тараса Шевченка. 1998 року видано збірку Антоненка-Давидовича «Нащадки прадідів».
Борис Дмитрович Антоненко-Давидович
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
