1923 рік. У Кам’янці-Подільському художньо-промисловий технікум імені Сковороди став художньо-промисловою профшколою імені Сковороди. Під цією назвою навчальний заклад проіснував до 1931 року, під цією назвою ввійшов у історію.
1940 рік. «Червоний кордон» вмістив статтю-спогад Бориса Ілліча Збарського (уродженця Кам’янця-Подільського, який бальзамував тіло Леніна) «Право на освіту».
1956 рік. У Кам’янець-Подільському районі побачили світ перші числа багатотиражок «Ленінським шляхом» (артіль імені Сталіна села Сокіл) і «Ленінець» (артіль імені Леніна села Голосків).
1998 рік. У Кам’янці-Подільському відбулася презентація дебютного магнітоальбому «Приїжджайте частіше додому» української співачки Броніслави Совтисік. Це сталося в день її народження.
2001 рік. Проведено за станом на 5 грудня перший Всеукраїнський перепис населення. Населення Кам’янця-Подільського становило 99610 чоловік.
2001 рік. Філія «Приватбанку» відкрила перший у Кам’янці-Подільському банкомат.
2002 рік. У Кам’янці-Подільському на будинку окружного суду (нині — виробничий корпус Кам’янець-Подільського колективного швейного підприємства) урочисто відкрито меморіальну дошку, яка сповіщає, що тут у червні — листопаді 1919 року діяло Міністерство військових справ Української Народної Республіки. Дошку прикрашають герб УНР і портрет Головного отамана військ УНР Симона Петлюри. Автор пам’ятного знака — кам’янецький художник-різьбяр Володимир Кліщ.
Цього дня народилися:
1898 рік. У селі Виголево (нині Молоковського району Тверської області Росії) народився (23 листопада за старим стилем) Михайло ІларіоновичАртамонов — російський археолог, доктор історичних наук (1941), професор (1943), дійсний член Польської академії наук (1959). Закінчив 1924 року Ленінградський університет. У 1937—1943 роках — директор інституту історії матеріальної культури Академії наук СРСР; у 1948—1951 роках — проректор, від 1949 року — завідувач кафедри археології Ленінградського університету; у 1951—1964 роках — директор Державного Ермітажу. Керував археологічними експедиціями: у 1946—1948 роках — Південно-Подільською, у 1949—1951 роках — Волго-Донською. Перша з них вивчала палеолітичні, мезолітичні, неолітичні, ранньослов’янські пам’ятки Середнього Подністров’я (Лука-Врубловецька, Бакота й інші на Кам’янеччині) та здійснила значні наукові відкриття. Особисту бібліотеку Артамонова передано Кам’янець-Подільському педагогічному інституту (нині — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), вона зберігається на історичному факультеті.
1904 рік. У селі Веселе (нині Харківського району Харківської області) народився (22 листопада за старим стилем) Михайло ГордійовичДерегус — український живописець і графік, народний художник СРСР (1963), член-кореспондент Академії мистецтв СРСР (1958), дійсний член Академії мистецтв України (1996), професор (1995). Закінчив 1930 року Харківський художній інститут, у 1932—1941 і 1947—1948 роках — його викладач (від 1935 року — доцент). У 1942—1944 роках — редактор видавництва ЦК КП(б)У, у 1944—1946 роках — директор Державного музею українського образотворчого мистецтва Української РСР, у 1954—1956 роках — головний редактор видавництва «Мистецтво». У 1956—1962 роках — голова правління Спілки художників України. Від 1962 року — керівник графічної майстерні Академії мистецтв СРСР у Києві. Серед творів: «Над Збручем» (1990), графічна серія естампів «Шляхами України» (1938—1940), ілюстрації до творів Івана Котляревського («Енеїда», 1936), Миколи Гоголя («Тарас Бульба», 1953), Тараса Шевченка (поеми «Катерина» й «Наймичка», 1964), Лесі Українки, Натана Рибака («Переяславська рада», 1953) та ін. Лауреат Державної премії Української РСР імені Тараса Шевченка (1969) за створення картин та ілюстрацій на шевченківські теми, за серію нових живописних і графічних творів «Пісня», «Кам’янець-Подільська фортеця», «Старі верби». Був депутатом Верховної Ради Української РСР (у 1958—1963 роках). Серед нагород: ордени Леніна, Дружби народів, «Знак Пошани», медалі. Донька Вікторія-Марина (1929—1995) була живописцем, донька Наталія (народилася 1931 року) відома як скульптор.
1918 рік. У селі Нове Поріччя Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині Городоцького району Хмельницької області) народився Степан Дмитрович Бабишин — український педагог, історик, доктор педагогічних наук (1980), професор (1981). Закінчив Тульчинський педагогічний технікум. 1940 року, закінчивши Київський учительський інститут, працював директором семирічної школи у Вінницькій області. Того ж 1940 року Бабишина призвали до лав Червоної армії. Був учасником війни фінами, а потім — із німцями, зазнав поранення. Після війни — перший секретар Кам’янець-Подільського міського комітету Ленінської комуністичної спілки молоді України (його наступником 21 жовтня 1946 року став Семен Дмитрович Дудочка). 1948 року закінчив Львівський педагогічний інститут. У 1951—1963 роках працював завідувачем Кам’янець-Подільського (від 1954 року — Хмельницького) обласного відділу народної освіти. Від 1963 року — викладач, доцент (від 1965 року), завідувач кафедри (у 1977—1988 роках), професор (від 1988 року) кафедри педагогіки та психології Івано-Франківського державного педагогічного інституту (нині Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника). Досліджував історію освіти в Україні, а також історію міст і сіл Поділля. Уклав хрестоматію «Антология педагогической мысли Древней Руси и Русского государства XIV—XVII веков» (Москва, 1985). Серед інших праць: «Топоніміка в школі» (Київ, 1962), «Топоніміка в позакласній роботі з географії» (Київ, 1968), «Археологические источники о распространении грамотности в Древней Руси» (Москва, 1977). Нагороджено орденами Вітчизняної війни першого та другого ступеня, орденом «Знак Пошани». Син Леонід Степанович Бабишин (народився 20 березня 1947 року в Проскурові, нині Хмельницький) також став педагогом. Помер у жовтні 1991 року в Івано-Франківську.
1921 рік. У селі Вила-Ярузькі (нині Чернівецького району Вінницької області) народилася Катерина СавівнаБаценко (дівоче прізвище — Заблоцька) — кандидат філологічних наук (1959), дружина педагога, першого директора Кам’янець-Подільської середньої школи № 15 (у 1964—1984 роках) Євгена Миколайовича Баценка. Закінчила 1936 року семирічну школу в рідному селі, 1939 року — Хрінівську середню школу. 1939 року вступила на філологічний факультет Одеського університету (закінчила в червні 1946 року), Закінчивши однорічну асистентуру при кафедрі української мови Одеського університету, працювала в 1947—1950 роках в Луцькому учительському інституті. Від вересня 1950 року — старший викладач, доцент кафедри української мови Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Захистила 1959 року в Київському університеті кандидатську дисертацію «Суфіксальне творення іменників в «Енеїді» Івана Котляревського». Від 1981 року — пенсіонер, періодично викладала в інституті. Померла 1 березня 2002 року.
1922 рік. У селі Волошинівка (тепер Баришівського району Київської області) народився Михайло Іванович Юрченко — Герой Радянського Союзу (надано 29 червня 1945 року), кавалер двох орденів Слави. Від 1947 року мешкав у Кам’янці-Подільському. Помер 4 січня 2008 року в Кам’янці-Подільському. 7 травня 2008 року на будинку, де жив Юрченко (вулиця Ісайї Кам’янчанина, 4), встановлено меморіальну дошку.
Михайло Іванович Юрченко
1930 рік. У селі Степашки Гайсинського району Вінницької області народився Анатолій Антонович Грицюк — кандидат філософських наук (1967), доцент (1970). Батько був працівником військкомату, від 1941 року на фронті, загинув 1945 року в Німеччині. З матір’ю жив у селі Антонівці Теплицького району. Закінчив 1948 року середню школу в селі Соболівка Теплицького району, 1953 року — філософський факультет Київського університету. За призначенням Міністерства освіти Української РСР направлено в Кам’янець-Подільський педагогічний інститут, де з 1 грудня 1953 року став викладачем філософських дисциплін. Послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача, доцента. Викладав філософію, історію філософії, основи атеїзму. У 1961—1963 роках навчався в аспірантурі Інституту філософії Академії наук УРСР. Захистив кандидатську дисертацію «Критика православно-богословської інтерпретації наукового та соціального прогресу». Видав монографію «На перешкоді прогресу» (1965). Помер 25 липня 1994 року в Кам’янці-Подільському.
1936 рік. У селі Троща Чуднівського району Житомирської області народився Василь Кирилович Марценюк — керівник Кам’янець-Подільського відділення Укрсоцбанку (від 20 лютого 1989 року до 25 грудня 1995 року).
1955 рік. У селі Вербівці Городенківського району Станіславської (нині Івано-Франківської) області народився Михайло МиколайовичАндрусяк — прозаїк, журналіст, перекладач, член Національної спілки журналістів України (1991) і Національної спілки письменників України (1996). Закінчив 1985 року факультет романо-германської філології Київського університету. Працював майстром на деревообробних підприємствах (у 1975—1980 роках), учителював (у 1985—1988 роках), був заступником головного редактора газети «Агро» (в 1988—1993 роках). Засновник видавничо-поліграфічного товариства «Вік», від 1993 року — директор Коломийської друкарні (голова правління відкритого акціонерного товариства «Коломийська друкарня імені Шухевича»). Автор художньо-документальної повісті «Брати грому» (2001) про Кривоноса (Мирослава Симчича) — сотенного Української повстанської армії. 13 лютого 2002 року разом із ним презентував книгу в Кам’янець-Подільському педагогічному університеті (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
1956 рік. Народилася в сім’ї литовця й українки Броніслава Мар’янівна Совтисік (дівоче прізвище — Русецкайте) — українська співачка. Закінчила Новосибірську школу-інтернат для обдарованих дітей при консерваторії, Дрогобицьке музичне училище (клас скрипки, додатково — заняття з вокалу), філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. Була солісткою вокально-інструментального ансамблю «Смерічка». Працювала в Кам’янець-Подільській дитячій музичній школі (клас скрипки), потім солісткою Хмельницького телерадіомовного об’єднання. Видала дебютний магнітоальбом «Приїжджайте частіше додому» (презентація в Кам’янці-Подільському відбулася 5 грудня 1998 року).
1963 рік. Народилася Валентина Василівна Судець — директор Кам’янець-Подільської спеціалізованої загальноосвітньої школи I—III степенів № 1 з поглибленим вивченням німецької мови (від 3 жовтня 2011 року). 1986 року закінчила історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
Цього дня відійшли у вічність:
1881 рік. У селі Вишня (тепер у межах Вінниці) помер (23 листопада за старим стилем) Микола ІвановичПирогов — російський хірург, анатом і патолог, засновник воєнно-польової хірургії, педагог і громадський діяч, член-кореспондент Російської академії наук (1847). Народився 25 листопада (13 листопада за старим стилем) 1810 року в Москві. Закінчив 1828 року медичний факультет Московського університету. Будучи попечителем Київського навчального округу, супроводжував 1859 року російського імператора Олександра ІІ під час його відвідування Кам’янець-Подільської чоловічої гімназії. Ще двічі (1862 та 1880 року) відвідував Кам’янець-Подільський.
1943 рік. Померла Євгенія СамійлівнаШліхтер (дівоче прізвище — Лувищук) — професійна революціонерка, дружина дійсного члена Академії наук Української РСР Олександра Григоровича Шліхтера. Народилася 19 січня (7 січня за старим стилем) 1869 року в Кам’янці-Подільському. Проводила партійну роботу в Україні, Самарі. Після ІІ з’їзду РСДРП (1903 рік) — більшовичка.
1966 рік. У Кам’янці-Подільському помер Іван СтепановичЗеленюк — кандидат історичних наук (1952). Народився у вересні 1909 року в Іркутській губернії. Через рік Зеленюки повернулися в містечко Джурин Ямпільського повіту Подільської губернії (тепер село Шаргородського району Вінницької області). Закінчив 1946 року історичний факультет Чернівецького університету. У 1944—1945 роках — перший секретар Чернівецького обкому Комуністичної партії (більшовиків) України. Від 20 січня 1947 року — директор Кам’янець-Подільського учительського інституту, з 1948 року — директор (ректор) Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). 1952 року захистив кандидатську дисертацію «Боротьба трудящих Буковини проти румунських окупантів. 1918 — 1940». Працював над докторською дисертацією «1917 рік на Поділлі».
Могила Івана Зеленюка на кладовищі на Руських фільварках. Фото Сергія Єрмакова
1968 рік. У Києві помер Микола Дмитрович Жудін — український учений, фахівець у галузі металевих і дерев’яних конструкцій і будівельної механіки, кандидат технічних наук (1938, без захисту дисертації), професор (1958), член-кореспондент Академії будівництва й архітектури СРСР (1958). Народився 15 грудня (3 грудня за старим стилем) 1891 року в місті Бердичів (нині Житомирської області). Син художника Дмитра Жудіна та брат художниці Ольги Жудіної. Від 1892 року жив у Кам’янці-Подільському. 1909 року закінчив Кам’янець-Подільську чоловічу гімназію, 1918 року — Київський політехнічний інститут. Від 1914 року працював техніком Київського округу шляхів сполучень. У 1918—1919 роках був інженером, начальником розвідувальної партії в Управлінні забудови Києва. У 1921—1922 роках перебував у лавах Червоної армії. У 1922—1930 роках працював у Київському політехнічному інституту старшим викладачем, доцентом. Від 1930 року працював у Київському інженерно-будівельному інституті: засновник і завідувач кафедри дерев’яних і металевих конструкцій (у 1930—1967 роках), проректор із наукової роботи (у 1943—1948 роках), професор (від 1958 року; звання надано без захисту докторської дисертації — за великі заслуги в розвитку науки). Читав курс «Металеві та дерев’яні конструкції». Водночас — старший науковий співробітник та завідувач відділу Інституту будівельної механіки АН УРСР (1933—1957). У 1940—1941 роках під керівництвом Жудіна в Інституті будівельної механіки Академії наук Української РСР виконано велике експериментальне дослідження моделей колон Палацу Рад СРСР. Був також постійним консультантом на великих будовах і в проектних організаціях Києва. У роки Великої Вітчизняної війни керував кафедрою будівельних конструкцій Куйбишевського інженерно-будівельного інституту (Росія). Передав Кам’янець-Подільському історичному музею-заповіднику велику колекцію картин батька та сестри. Нагороджено орденом «Знак Пошани» та медаллю.
Микола Дмитрович Жудін
1977 рік. У Москві помер Олександр МихайловичВасилевський — Маршал Радянського Союзу (1943), Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Народився 30 вересня (18 вересня за старим стилем) 1895 року в селі Нова Гольчиха (нині село Новопокровське Кінешемського району Івановської області Росії). Був учасником Першої світової війни, брав участь у Брусиловському прориві 1916 року. У книзі «Справа всього життя» (Москва, 1976) згадував про перебування в Кам’янці-Подільському, де розташовувався штаб Південно-Західного фронту.
В 2001 з'явився перший банкомат, зараз їх уже мабуть зо сотня є, пам'ятаю як одного разу банкомат незахотів віддавати мені картку, прийшлось ключами від дому виковирювати її, смєкалка перемогла електроніку, і ще розумні люди кажуть, що за екраном грошей нема, як дехто думає
Прочитавши про подію 1998року, одразу промайнуло: "це ж та пісня, яку усі знають і яку часто по радіо чули", але вбив в пошуковик і незнайшов підтвердження. Виходить це просто назва магнітоальбому. А щодо пісні то от наприклад - ТУТ
0
