3 лютого
Цього дня колись:
1931 рік. Розформовано Китайгородський район, утворений 7 березня 1923 року. Його територію передано до Староушицького району, який у свою чергу 23 вересня 1959 року увійшов до складу Кам’янець-Подільського району.
1933 рік. У Києві за звинуваченням у причетності на початку 1920-х років до контрреволюційної організації у Кам’янець-Подільському державному українському університеті заарештовано українського поета й літературознавця Михайла Панасовича Драй-Хмару. Через три місяці його відпустили з тавром буржуазного націоналіста, позбавивши можливості працювати за фахом.
1973 рік. У селі Бабшин Кам’янець-Подільського району відбулися урочисті збори з нагоди п’ятдесятиріччя створення в селі комуни імені Карла Маркса. З’явившись у лютому 1923 року, вона стала на Поділлі однією з перших сільськогосподарських комун. Першими комунарами були 16 чоловік. Це, зокрема, Терентій Пугайчук, Сидір Співак, Іван Прядко, Феодосій Бурденюк, Тимофій Пугайчук, Пилип Пугайчук, Яків Співачук, Іван Луков, Данило Вусатий, Онуфрій Рудилевич, Макар Ганчук, Юфина Ільєва, Степан Перепелюк, Антон Циганівський. Як зазначено 6 лютого 1973 року в статті «Бабшинські комунари», опублікованій у газеті «Прапор Жовтня», учасники урочистих зборів «дали слово гідно нести в майбутнє трудову естафету своїх дідів і батьків, свято берегти славні традиції комунарів». На той час Бабшин входив до колгоспу імені Карла Маркса, центральна садиба якого розташовувалася в селі Гринчук.
1988 рік. У Кам’янці-Подільському завершилися дводенні гастролі українського естрадного співака Миколи Гнатюка.
1993 рік. У Кам’янці-Подільському на шпальтах приватної газети «Подолянин» як журналістка дебютувала невеликою заміткою Ольга Володимирівна Жмудовська (народилася 13 червня 1960 року в Києві). 6 березня 1993 року з’явилися її роздуми схарапудженої мами «Вдаримо бубенцями по залишках імперії?», а ще раніше, 20 лютого, «Плітки від баби Ольки», які стали постійною рубрикою, згодом перейменованою на «Кам’янецькі придибенції». У листопаді 1993 року Ольга Володимирівна змінила на посаді редактора відділу інформації та реклами Віктора Єрменчука. Пізніше вона стала головним редактором газети «Фортеця», що видавалася в Кам’янці-Подільському (первісно це був інформаційний бюлетень «Подільський цемент» — один із дочірніх проектів «Подолянина»).
1998 рік. У Кам’янці-Подільському згоріла їдальня № 6, яка обслуговувала студентів Подільської державної аграрно-технічної академії.
2001 рік. Національна радіокомпанія України записала (3—4 лютого) 14 колядок і три духовні твори у виконанні дитячої хорової капели «Журавлик» з Кам’янця-Подільського.
2006 рік. На П’ятому телевізійному каналі вийшла в ефір «Закрита зона», присвячена Кам’янцю-Подільському. Серед її героїв — приватний підприємець Сергій Анатолійович Абросімов.
2012 рік. У Кам’янці-Подільському побачив світ перший номер приватної газети «Кам’янецький часопис КлюЧ». Первісно його засновниками були вісім журналістів, які працювали в приватній газеті «Подолянин», — Олег Будзей (перший заступник головного редактора), Наталія Галагодза, Тетяна Дєвіна (відповідальний секретар), Наталія Марковська, Сергій Сокальський (головний редактор), Світлана Федоришина, Тетяна Шуханова (заступник головного редактора) та Наталія Яцемірська. На сьогодні засновників залишилося двоє — Тетяна Шуханова (головний редактор) та Наталія Яцемірська (заступник головного редактора).
Під час презентації газети. Міський голова Михайло Сімашкевич і Тетяна Шуханова
Цього дня народилися:
1864 рік. У селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району Полтавської області) народився (22 січня за старим стилем) Володимир Іванович Самійленко — український поет-лірик, сатирик, драматург і перекладач. У 1919—1920 роках редагував у Кам’янці-Подільському друковані органи Директорії — газети «Українське слово», «Нова Україна», «Україна». Помер 12 серпня 1925 року в місті Боярка біля Києва. В романі «Третя рота» поет Володимир Сосюра згадував про спілкування з Володимиром Самійленком у Кам’янці-Подільському: «В офіціозі Директорії «Україна» друкувалися вірші Стаха (Черкасенка) і Олени Журливої. Я дуже заздрив Олені Журливій, бо Володимирові Самійленку я що дам вірші, а він кладе їх до кишені і «забуває» про них. От хитрий дідусь. Щоб мене не образити відмовою, він ховався за свою розгубленість. Перший поет, з яким я познайомився, був Самійленко. Мені було дуже приємно припалювати цигарку од його люльки... Я аж трусився од насолоди. Це ж із люльки великого поета...».
1906 рік. У селі Привороття (нині Подільське Кам’янець-Подільського району) народився Сергій Васильович Кукуруза — художник-графік, заслужений вчитель Казахської РСР, заслужений діяч мистецтв Казахської РСР. Навчався у Приворотській церковнопарафіяльній і трудовій школах, з 1921 року — в Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі, на робітничому факультеті. Був на комсомольській роботі. 1927 року призвано на військову службу. Навчався в Київському художньому інституті, 1936 року перевівся в Московський художній інститут імені Василя Сурикова. 1940 року в Москві вийшло видання повісті Миколи Гоголя, ілюстроване малюнками Кукурузи. Цією роботою захистив диплом і здобув звання художника-графіка. Після репресії жив з 1941 в Актюбинську (Казахська РСР), викладав в Актюбинському педагогічному училищі. 1958 року став членом Спілки художників СРСР. Від 1961 щороку відвідував Кам’янець-Подільський, з’явилися цикли Сергія Кукурузи «Село Подільське», «Кам’янець-Подільський», «Поділля», «Архітектурні пам’ятники Поділля», «З літопису району», «До 30-річчя Перемоги». 1972 року переїхав у Кам’янець-Подільський, де й помер 26 вересня 1979 року.
«Польська брама». Гравюра Сергія Кукурузи
1918 рік. У місті Прилуки (нині Чернігівської області) народилася (21 січня за старим стилем) Любов Василівна Забашта — українська поетеса. Вірші писати почала у четвертому класі Прилуцької школи № 4. 1935 року на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові її поезію почув і похвалив Павло Тичина. П’ять років вчилася на кораблебудівника в Одеському інституті інженерів водного транспорту. Вийшла заміж за Валентина Федоровича Забашту. Під час війни працювала інженером-конструктором на Рибнінській судноверфі. Після війни, залишившись удовою із сином на руках, працювала в Києві на заводі «Ленінська кузня». Заочно закінчила мовно-літературний факультет Київського педагогічного інституту імені Горького (нині Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова). Працювала завідувачем відділу поезії журналу «Дніпро». 1950 року видала першу збірку поезій «Нові береги». Того ж року стала членом Спілки письменників України. У грудні 1956 року одружилася з поетом Андрієм Малишком, з яким прожила майже 14 років — до його смерті 17 лютого 1970 року. 1971 року разом із групою письменників була гостем Кам’янця-Подільського (виступала, зокрема, в педагогічному інституті), присвятила місту вірш «Кармалюкова башта», опублікований 19 червня 1971 року в газеті «Прапор Жовтня». Померла 21 липня 1990 року під час лікування у Хмільнику Вінницької області — не витримало серце. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з Андрієм Малишком.
Цього дня відійшли у вічність:
1992 рік. Помер Василь Олексійович Боровик — персональний пенсіонер республіканського значення. Народився 23 лютого 1918 року. Працював завідувачем загального відділу Кам’янець-Подільського міськвиконкому, директором змішторгу та харчоторгу. 1976 року вийшов на пенсію. Дружина Ольга Андріївна (1921—1993) була педагогом, син Григорій працював директором об’єднаної дирекції кінотеатрів Кам’янця-Подільського.
© Олег Будзей
Дивіться також: |