3 квітня
Цього дня колись:
1938 рік. У Кам’янці-Подільському, Оринині побував полярний дослідник Іван Папанін. На Підзамчі на його честь названо вулицю.
1944 рік. 211-а стрілецька дивізія оволоділа Кадиївцями, 70-а гвардійська стрілецька дивізія — Лісківцями, а 221-а стрілецька дивізія зайняла Вільховець, Нагоряни, Рихту та Слобідку-Рихтівську. Дивізії 67-го корпусу звільнили Княгинин, Гаврилівці та Ластівці.
1944 рік. Наказом верховного головнокомандувача з’єднанням і частинам, що відзначилися у боях з німецькими загарбниками за визволення Кам’янця-Подільського, надано найменування «Кам’янець-Подільських».
1981 рік. Археолог із Кам’янця-Подільського Іон Винокур, який працював у місцевому педагогічному інституті, став заслуженим працівником вищої школи Української РСР.
1993 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури на авторському вечорі самодіяльного подільського композитора Володимира Петровича Панчук відбулася презентація його книжки «Мелодії душі і серця слово», виданої у Кам’янці-Подільському накладом 10 тисяч примірників
2002 рік. Начальником міського управління у справах сім’ї та молоді призначено Романа Кіфлюка.
Цього дня народилися:
1908 рік. У селі Пасицели (тепер Балтського району Одеської області) народився (21 березня за старим стилем) Степан Іванович Олійник — український поет-гуморист і сатирик, журналіст. У вересні 1973 року був учасником урочистостей у Кам’янці-Подільському з нагоди 80-річчя байкаря Микити Павловича Годованця. 1978 року байкар Іван Сварник писав у журналі «Жовтень» (нині «Дзвін») у рецензії «В ім’я добра — супроти зла»: «Пригадую, як у вересні 1973 року їхали ми зі Степаном Івановичем у Кам’янець-Подільський на ювілей відомого байкаря Микити Годованця, а потім разом виступали перед студентами Кам’янець-Подільського педінституту імені Володимира Затонського. Дорогою в машині, а потім і перед студентською аудиторією Степан Іванович жваво і так образно розповідав про події 40—50-річної давності, наче вони щойно вчора промайнули перед очима оповідача. Розповідав без особливого пафосу, без вигуків, а проймав тією розповіддю до глибини душі — стільки в ній було людяності, доброти, любові до людей і захоплення їх хорошими якостями. Особливо запам’яталися оповіді про червоноармійця артдивізіону Іллюшу з Мордовії, що був на постої в їхній сім’ї, про перше прилучення до книг з бібліотеки артдивізіону і перші поетичні спроби, і перших «літературних критиків» — суворих, але водночас і добродушно-лукавих дядьків, які по-своєму реагували на «відхилення» від життєвої правди та на запізнілу актуальність у поезії юного віршописця. А за тим усім — образ доброго, розумного, люблячого батька поета. А ще вразила тоді розповідь Степана Івановича про свого однокурсника з Одеського інституту профосвіти талановитого поета з подільського села Жванця Панька Педу. Цілу годину захоплено напам’ять читав Олійник вірші свого товариша, розповідав про обставини, при яких ті вірші були написані, про людей, причетних до долі поета, цитував листи Павла Тичини до Панька Педи, як вони йому запам’яталися ще з 30-х років». Помер Степан Олійник 11 січня 1982 року в Києві.
1909 рік. У Кам’янці-Подільському народився (21 березня за старим стилем) Володимир Павлович Бєляєв — письменник, автор знаменитої трилогії «Стара фортеця». Помер 1990 року.
1918 рік. У селі Ломівка неподалік Катеринослава (нині у межах Дніпропетровська) народився Олесь Терентійович Гончар (при народженні — Олександр Терентійович Біличенко) — український радянський письменник, літературний критик, громадський діяч, лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат премії імені Тараса Шевченка (9 березня 1962 рока), голова Спілки письменників України в 1959—1971роках, академік Національної академії наук України (від 1978 року). 1 вересня 1977 року, перебуваючи на читацькій конференції у Хмельницькому, відвідав з дружиною Кам’янець-Подільський, побував у Старій фортеці, Кармалюковій вежі. У розмові з Віталієм Мацьком 14 січня 1994 року зазначив: «Нам дуже сподобалося місто над Смотричем, то справжня золота перлина України». У листі Миколі Магері після прочитання його повісті «Кам’янецькими стежками» (про перебування Тараса Шевченка в Кам’янці-Подільському) написав: «Дякую за книжку, за талановите відтворення тих місць, які і я колись мав щастя бачити». Помер 14 липня 1995 року в Києві.
Цього дня відійшли у вічність:
1966 рік. У Києві померла Марія Іванівна Литвиненко-Вольгемут (по чоловікові — Вольгемут) — українська співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, народна артистка СРСР із 1936 року. Народилася 13 лютого (1 лютого за старим стилем) 1892 року в Києві. 1912 року закінчила Київське музичне училище за класом співу; дебютувала в українській трупі Миколи Садовського. Виступала в оперних театрах Петрограда у 1914—1916 роках, Вінниці у 1919—1922 роках, Харкова у 1923—1935 роках і Києва у 1935—1953 роках. Мала сильний чистий голос, високорозвинену вокальну техніку. Її репертуар містив понад 70 оперних партій. Зокрема, співала в операх, які 1919 року ставилися в Кам’янці-Подільському під час перебування тут театру Миколи Садовського.
2003 рік. У Вінниці помер Григорій Федорович Бушок — український фізик, доктор педагогічних наук (1985), професор (1987). Народився 16 листопада (3 листопада) 1917 року в Кам’янці-Подільському. 1940 року закінчив Київський педагогічний інститут. Учасник Другої світової війни. У 1945—1948 роках працював учителем. У 1951—1954 роках — завідувач кафедри фізики Ужгородського педагогічного інституту. Від 1954 року працював у Вінницькому педагогічному інституті: доцент кафедри фізики, у 1957—1959 роках — завідувач, у 1985—2000 роках — професор кафедри основ виробництва, у 1964—1967 роках — декан фізико-математичного факультету. Досліджував вміст радону в питних водах колодязів, в’язкопружні властивості полімерів.
© Олег Будзей
Дивіться також: | 
0
