1943 рік. У ніч на 26 вересня старший лейтенант Степан Григорович Киргизов із ротою одним із перших подолав Дніпро біля села Глібівка Вишгородського району Київської області й вогнем підтримав переправу підрозділів полку, знищив значну кількість живої сили та вогневих засобів противника. За цей подвиг йому 17 жовтня 1943 року надано звання Героя Радянського Союзу. Загинув 28 березня 1944 року в боях на підступах до Кам’янця-Подільського, поховано в селі Довжок (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Іменем Киргизова названо вулицю на Підзамчі (в офіційно затвердженому Кам’янець-Подільською міською радою написанні це вулиця Кіргізова). Див. статтю «Киргизов Степан Григорович». 1961 рік. У Кам’янці-Подільському відбувся пуск приладобудівного заводу. Разом з іншими дітищами семирічки (1959—1965) — електромеханічним, кабельним, цукровим заводами — сприяв створенню стародавньому Кам’янцеві-Подільському іміджу індустріального центру.
1973 рік. Українського байкаря з Кам’янця-Подільського Микиту Павловича Годованця в день його 80-річяя відзначено орденом «Знак пошани».
1973 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури на вечорі, присвяченому 80-річчю Микити Годованця, ювіляра, зокрема, привітали Степан Олійник, Іван Дузь, Іван Солдатенко, Євген Кирилюк, Степан Крижанівський. Це був останній прижиттєвий ювілей байкаря.
1991 рік. На VІІ (позачерговому) з’їзді створено Товариство сприяння обороні України (ТСОУ), яке стало правонаступником Добровільного товариства сприяння армії, авіації, флоту (ДТСААФ) Української РСР.
1995 рік. У Кам’янці-Подільському з робочим візитом перебував голова Проводу українських націоналістів, екс-президент Української Народної Республіки в екзилі Микола Васильович Плав’юк.
2003 рік. У Кам’янці-Подільському приватна газета «Подолянин» перейшла на друк першої і останньої сторінок у повному кольорі.
Цього дня народилися:
1830 рік. На хуторі Генріхівна (тепер село Роля Шаргородського району Вінницької області) народився Юзеф Антоній Аполлінарій Ролле — польський історик, письменник, краєзнавець, лікар. Жив і працював від 1861 року в Кам’янці-Подільському. Там і помер 21 січня 1894 року. Детальніше див. статтю «Роль Ролле: батько чи дід?».
Юзеф Ролле в своєму кабінеті
1893 рік. У селі Вікнина Тернівської волості Гайсинського повіту Подільської губернії (нині Гайворонського району Кіровоградської області) народився (14 вересня за старим стилем) Микита Павлович Годованець — український байкар, перекладач, який зробив Кам’янець-Подільський столицею байки. Закінчив 1906 року Степашанську вчительську школу. Навчався на дворічних курсах підготовки до університету. Вчителював у церковнопарафіяльних школах сіл Орлівка та Бубнівка на Поділлі. У 1914—1918 роках перебував на військовій службі. Місяць був студентом Кам’янець-Подільського державного українського університету. Вчителював (у 1919—1920 роках — у початковій школі в селі Голосків нинішнього Кам’янець-Подільського району), працював у редакціях газет «Червоний край» (Вінниця), «Радянська Волинь» (Житомир). 31 січня 1937 року незаконно заарештовано в Києві. Ухвалою особливої наради при НКВС від 13 червня 1937 року вислано на Середню Колиму, де пробув до 1947 року. Тільки 1954 року офіційно дозволено поселитися в Кам’янці-Подільському. Реабілітовано 11 вересня 1957 року. Побачили світ збірки Годованця «Незаможник Клим» (1927), «До добробуту й культури...» (1928), «Парася на парастасі» (1929), «Будяки», «Довгоносики», «У колектив!» (усі — 1930), «Трактор і Рало» (1931), «Байки» (1932), «Байки» (1957), «Осел на хаті» (1958), «Байки» (1960), «Заяча математика» (1961), «Вужі під яслами», «Байки» (1963), «Ріка Мудрості. Байки за Езопом» (1964), «Веселий педант» (1965), «Конвалія і Лопухи» (1966), «Афоризми сатирика», «Талановита Тріска», «Байки за Леонардо да Вінчі, Федром, Бабрієм» (1967), «Байки» (томи 1—2, 1968), «Байки зарубіжних байкарів у переспівах та перекладах Микити Годованця», «Байки і фрашки» (1973), «Байки» (1987), у російських перекладах — «Соловей в курятнике» (1960), «Медвежьи танцы» (1967). 1973 року нагороджено орденом «Знак Пошани». Помер 27 липня 1974 року в Кам’янці-Подільському.
Микита Павлович Годованець
1901 рік. У селі Калеберда (нині Прохорівка Канівського району Черкаської області) народився (13 вересня за старим стилем) Семен Дмитрович Скляренко — український письменник. У 1920-х роках учителював, служив у Червоній армії, був на редакційній роботі. Друкуватися почав 1918 року (вірші, оповідання, нариси). З поетом Олександром Підсухою у вересні 1949 року виступав у театрі імені Шевченка в Кам’янці-Подільському, розповів про роботу письменницької спілки, прочитав уривок із роману «Дорога на Київ». Помер 7 березня 1962 року в Києві.
Семен Дмитрович Скляренко
1905 рік. У селі Ружичанка (нині Хмельницького району Хмельницької області) народився Филимон ТихоновичКіт — музикант. Був керівником оркестру духових інструментів у селі Гуменці Кам’янець-Подільського району. Помер 29 травня 1978 року в цьому ж селі.
1923 рік. У Харкові народився Олександр Олександрович Алов (справжнє прізвище — Лапскер) — радянський кінорежисер, сценарист, народний артист СРСР (1983), лауреат Державної премії СРСР (1985, посмертно). Закінчив 1953 року Всесоюзний державний інститут кінематографії. Ще студентом був асистентом режисера Ігоря Савченка у кінокартині «Тарас Шевченко» (1951), яку завершував після його смерті. У 1951—1957 роках працював режисером на Київській кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. На цій кіностудії спільно з Володимиром Наумовим зняв стрічку «Тривожна молодість» (1955) за мотивами трилогії «Стара фортеця» Володимира Бєляєва. Частину зйомок проведено в Кам’янці-Подільському. Від 1957 року — режисер кіностудії «Мосфільм». У листопаді 1962 року в привітанні Кам’янцеві-Подільському з нагоди святкування 900-річчя міста Алов і Наумов засвідчили: «Кам’янець-Подільський — місто нашої тривожної кінематографічної молодості. Ми тут народились. Народились як кінорежисери. Починати завжди важко, і місце, де ти зробив перші кроки, стане назавжди дорогим». Помер Олександр Алов 12 червня 1983 року в Ризі (Латвія). Поховано в Москві на Ваганьковському кладовищі.
Олександр Олександрович Алов
1944 рік. У Кам’янці-Подільському народилася Надія ПавлівнаСоломко — народна майстриня. Батько Павло Пилипович Шевченко — виходець із Черкащини. Після важкого поранення в бою з німцями йому у Кам’янець-Подільському шпиталі ампутували ногу. Мама, Зінаїда Миколаївна Осочинська, була там медсестрою і доглядала його. Потім вони побралися. Павло Пилипович усе життя працював, шив взуття. У сім’ї Шевченків було четверо дітей — Віра, Надія, Любов і Микола. Надія Шевченко 1961 року закінчила Кам’янець-Подільську середню школу № 3, 1964 року — Кам’янець-Подільський індустріальний технікум. В’язанням захопилася у Білій Церкві, куди потрапила за направленням після закінчення технікуму. Невдовзі переїхала до чоловіка на Прикарпаття. Відтоді живе і працює в Івано-Франківську. Надія Соломко в'яже ікони. Перша виставка відкрилася 19 грудня 2002 року в Івано-Франківську, друга — в квітні 2003 року в Кам'янець-Подільській картинній галереї. 26 квітня 2005 року відкрито нову виставку в'язаних ікон Соломко у виставковому залі Кам'янця-Подільського. Відбулася виставка і у Львові — в Музеї вишиваних ікон та образів отця доктора Дмитра Блажейовського. Виставки робіт Надії Соломко відбулися також у Чернігові, Луцьку, Чернівцях. Серед робіт Надії Соломко також є портрети Папи Римського Івана Павла ІІ, митрополита Андрея Шептицького, Тараса Шевченка.
Надія Соломко та вишитий нею портрет Тараса Шевченка
1950 рік. У селі Нігин (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народилася Леоніда Броніславівна Галактіонова — банківський працівник. Закінчила Одеський інститут народного господарства (спеціальність «Фінанси і кредит»). Працювала керівником Кам’янець-Подільської філії акціонерного комерційного банку «Фіат-банк» (з березня 1994 року), Кам’янець-Подільської філії акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» (з 1995 року), Кам’янець-Подільського відділення акціонерного товариства «Кредит банк (Україна)» (з 2001 року; від 1 березня 2006 року це публічне акціонерне товариство «Кредобанк»).
1957 рік. У селі Орв’яниця Дубровицького району Рівненської області народився Іван Григорович Правник — директор Кам’янець-Подільського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді. 1960 рік. У селі Корнин Рівненського району Рівненської області народився Анатолій Васильович Бєлєванцев — заслужений діяч мистецтв України (2009), лауреат Хмельницької обласної премії імені Тараса Шевченка (1999). Трудову діяльність розпочав 1978 року як актор Рівненського обласного театру ляльок. У 1979—1983 роках навчався на режисерському відділенні Рівненського державного інституту культури. У 1983—1993 роках працював викладачем, заступником директора Кам’янець-Подільського училища культури (нині Кам’янець-Подільський коледж культури та мистецтв). З 1997 року — завідувач відділу маркетингу, інноваційно-видовищних проектів та шоу-програм, а згодом — заступник директора Хмельницького обласного науково-методичного центру культури та мистецтва. Відомий як режисер-постановник культурно-мистецьких акцій Кам’янця-Подільського, Хмельницького, Волочиська, Деражні, Ярмолинців, режисер концертів-звітів майстрів мистецтв та аматорських колективів Хмельницької області в Національному палаці «Україна» в Києві.
Анатолій Васильович Бєлєванцев
1961 рік. Народився Валерій Миколайович Любецький — директор централізованої бібліотечної системи міста Кам’янця-Подільського (від 1 лютого 1996 року). Помер 14 вересня 2014 року.
Валерій Миколайович Любецький
1965 рік. У місті Болград Одеської області народився Петро Олексійович Порошенко — Президент України (від 7 червня 2014 року). 4 травня 2014 року в рамках передвиборчого туру відвідав Кам’янець-Подільський як кандидат у Президенти України. Крім прес-конференції, провів зустріч із виборцями на майдані Польський ринок.
Петро Порошенко в Кам’янці-Подільському, 4 травня 2014 року
1978 рік. Народилася Тетяна Анатоліївна Кориткіна (дівоче прізвище — Бурова). Закінчила юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. Була головним редактором газети «Ділове місто» та журналу «Фільварки Кам’янецькі» в Кам’янці-Подільському.
Цього дня відійшли у вічність:
1939 рік. У Києві померла Ганна Іванівна Борисоглібська (справжнє прізвище — Сидоренко-Свидерська) — українська актриса, народна артистка УРСР (1936). Народилася 7 січня 1868 року (26 грудня 1867 року за старим стилем) у місті Себеж (нині Псковської області Росії). Закінчила Харків. школу «Доброчинного товариства». При Харківському університеті 1886 року склала іспит на звання народної вчительки. Вчителювала в селі Новоселівка на Харківщині, де організувала учнівський театр. 1887 року в місті Слов’янську ознайомилася з діяльністю місцевого аматорського гуртка Полтавцева. Дебютувала в ролі Одарки у «Сватанні на Гончарівці» Григорія Квітки-Основ’яненка. 1888 року Марко Кропивницький запросив її до своєї професійної трупи, одночасно отримала запрошення до російської провінційної трупи Казанцева. В трупі Марка Кропивницького працювала з перервами до 1902 року. Тут сформувалося її акторське амплуа – виконавиця характерних ролей: «молодиця», «комічна стара», «драматична матір», «весела вдовиця». У 1900—1917 роках — провідна актриса в трупах Панаса Саксаганського та Івана Карпенка-Карого, Трохима Колесниченка, в театрі Миколи Садовського. Зіграла в більшості п’єс українського класичного репертуару, кілька ролей виконала у творах зарубіжних авторів. У січні — лютому 1907 року виступала на сцені Пушкінського народного дому в Кам’янці-Подільському під час гастролей у місті театру Миколи Садовського. У 1917—1918 роках працювала в 1-му Державному українському національному театрі, 1918 року була серед активних організаторів Державного драматичного театру (пізніше Дніпропетровський театр імені Тараса Шевченка). У 1919—1924 роках — на західноукраїнських землях, працювала у мандрівній трупі товариства «Український театр» та у Львові в театрі товариства «Українська бесіда» під керівництвом Олександра Загарова. У 1925—1939 роках була провідною актрисою Київського українського драматичного театру імені Івана Франка.
Ганна Іванівна Борисоглібська
1963 рік. У місті Новокузнецьк Кемеровської області Російської Федерації помер Сергій Павлович Александров — російський художник театру. Народився 27 березня (14 березня за старим стилем) 1915 року в Кам’янці-Подільському. У 1938—1941 роках навчався в Омському художньому училищі. Працював у Новокузнецьку, оформляв спектаклі в місцевому драматичному театрі. Серед спектаклів: «Гаряче серце» Олександра Островського (1951), «Золотопромисловці» за романом Дмитра Маміна-Сибіряка (1953), «Оптимістична трагедія» Всеволода Вишневського (1956), «Доктор філософії» Браніслава Нушича (1958), «Барабанщиця» Афанасія Салинського (1961), «День народження Терези» Георгія Мдівані (1962), «Друзі та роки» Леоніда Зоріна.
1979 рік. У Кам’янці-Подільському помер Сергій Васильович Кукуруза — український художник-графік, заслужений вчитель Казахської РСР, заслужений діяч мистецтв Казахської РСР. Народився 3 лютого 1906 року в селі Привороття (нині Подільське Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Навчався у Приворотській церковнопарафіяльній і трудовій школах, з 1921 року — в Кам’янець-Подільській художньо-промисловій школі, на робітничому факультеті. Був на комсомольській роботі. 1927 року призвано на військову службу. Навчався в Київському художньому інституті, 1936 року перевівся в Московський художній інститут імені Василя Сурикова. 1940 року в Москві вийшло видання повісті Миколи Гоголя, ілюстроване малюнками Кукурузи. Цією роботою захистив диплом і здобув звання художника-графіка. Після репресії жив з 1941 року в Актюбинську (Казахська РСР), викладав в Актюбинському педагогічному училищі. 1958 став членом Спілки художників СРСР. Від 1961 року щороку відвідував Кам’янець-Подільський, з’явилися цикли «Село Подільське», «Кам’янець-Подільський», «Поділля», «Архітектурні пам’ятники Поділля», «З літопису району», «До 30-річчя Перемоги». 1972 року переїхав у Кам’янець-Подільський.
Сергій Васильович Кукуруза
1984 рік. У Києві помер Володимир Якович Герасименко — український літературознавець, доктор філологічних наук (1960). Народився 27 липня (15 липня за старим стилем) 1895 року в містечку Вовковинці Летичівського повіту Подільської губернії (тепер селище міського типу Деражнянського району Хмельницької області). Закінчив 1917 року Миколаївський учительський інститут, 1922 року — Кам’янець-Подільський інститут народної освіти (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Працював викладачем у вищих навчальних закладах Миколаєва (1918), Кам’янця-Подільського (1919—1924), Одеси (1924—1930). 1931 року заарештовано за звинуваченням у контрреволюційній діяльності, вислано з України. Викладав у Воронежі (до 1939 року), був завідувачем кафедри літератури Череповецького педагогічного інституту (у 1940—1941 роках); завідувачем кафедри літератури й мови Башкирського вчительського інституту (місто Стерлітамак, 1942—1944; усі — Російська Федерація). Повернувся до Києва, де працював старшим науковим співробітником Інституту літератури (у 1944—1948 та 1958—1966 роках) і Науково-дослідного інституту педагогіки Академії наук Української РСР (у 1953—1958 роках). У 1948—1953 роках працював доцентом педагогічного інституту в місті Орджонікідзе Дніпропетровської області.. Досліджував історію української преси й книговидання Південної України. Підготував розвідку «Українська журналістика в Одесі (80—90-і роки ХІХ століття)», яку частково опубліковано у збірнику «Історичні джерела та їх використання» (1969, випуск 4). Вивчав біографію та літературну спадщину Степана Руданського, а також Анатолія Свидницького. Окремі праці присвятив дослідженню життя і творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та інших письменників.
Виходить що передача "Від усієї душі" що транслювалась на весь Радянський Союз вийшла в ефір майже під День Народження художника Сергія Кукурудзи, який виступав у ній, а знімалась трохи більше ніж за рік до його смерті
Цитата
Ведуча запрошує на сцену художника Сергія Васильовича Кукурузу та майстра народної творчості Анатолія Михайловича Бедункевича. Перший вславив своє ім’я в галузі гравюри, другий — різьбі по дереву. Та творчість обох об’єднує головна тема — любов до рідного міста, своєрідною емблемою якого є Стара фортеця, витвір праці багатьох поколінь подільських майстрів ще сивої давнини. Вона — свідок історії міста, боротьби трудящих, їх трудових звершень. З нею переплелись долі багатьох людей. Про них і вела мову Валентина Михайлівна Леонтьєва.
0
