1893 рік. Священика Костянтина Єрофійовича Ватича, який був настоятелем Покровської церкви в селі Попова Ушицького повіту Подільської губернії (за три версти на схід від містечка Муровані Курилівці, нині село Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області), перевели (14 липня за старим стилем) на вакантне з квітня 1893 року місце — настоятелем Хрестовоздвиженської церкви в містечку Карвасари — передмісті Кам’янця-Подільського. До парафії входили сім приміських поселень: крім Карвасар, Підзамче, Видрівка (нині ці три поселення входять до складу Кам’янця-Подільського), Татариски, Кубачівка (нині ці два села становлять єдине село Смотрич), Янчинці (нині Колибаївка) та частина Кармеліт (нині Вільховець). 1896 року парафія дещо зменшилася: Кармеліти повністю увійшли до парафії села Довжок. За даними на кінець XIX століття, парафіянами Хрестовоздвиженської були 576 чоловіків і 602 жінки. Крім того, на території парафії проживали 614 католиків, 18 лютеран і 784 євреї. Донька Ольга писала: «Становище о. Костянтина в парафії і взагалі в Кам’янці ставало дедалі певнішим і поважнішим, бо з часом парафіяни, особливо інтелігентні, оцінили скромну і лагідну вдачу, некорисливість, чесність і безмежну доброзичливість свого священика і його жертвенну службу людям. До нього приходили за порадою, за втіхою різні люди, що навіть не належали до його парафії, але поважали і цінили його, як правдивого слугу Бога». Ватич мав власний будинок на Підзамчі. 1919 року в цьому будинку деякий час жив композитор Кирило Стеценко. Тут він, зокрема, працював над музикою до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». Гостем Ватичів був і композитор Микола Леонтович. Ольга Приходько в родинній хроніці «Прадід Ілія» згадувала: «Одного разу завітав і Леонтович. Це сталося в холодний осінній вечір, коли сік дрібний, докучливий дощ і коли людині особливо прикро залишатись без притулку. Хтось привів цього пізнього гостя в теплу хату о. Костянтина, де на канапі коло печі вигрівалися дві киці. Гість, після зимної сльоти, був зворушений цим затишком і потім все повторював, що там, де є коти, там завжди тепло і спокійно, бо ця тварина не зносить ні холоду, ні ґвалту». Допомагаючи під час епідемії хворим (близько 1920 року), Костянтин Ватич заразився тифом. «Ця тяжка недуга, — писала його донька, — поборола кволе, вже старе тіло, і шляхетна, праведна душа відійшла до вічних обителів праведних…».
Хрестовоздвиженська церква, кінець XIX століття
1918 рік. У Києві очолювана Володимиром Івановичем Вернадським Комісія з вищих шкіл і наукових інституцій України, що діяла при Міністерстві освіти й мистецтва Української держави, повернулася до питання про Кам’янець-Подільський університет і без будь-якого тертя ухвалила в останньому читанні україномовний варіант законопроекту про заснування закладу. Цим самим зроблено ще один крок до створення Кам’янець-Подільського державного українського університету, урочисто відкритого 22 жовтня 1918 року.
Володимир Іванович Вернадський
1919 рік. У Кам’янці-Подільському побачив світ перший номер щоденної демократичної газети «Українське слово». З восьмого номера газета стала називатися «Нова Україна», а з 9 серпня 1919 року вона остаточно прийняла назву «Україна». До 23 травня 1920 року газета виходила в Кам’янці-Подільському, а з 23 травня до 8 червня 1920 року — у Вінниці. Редагував часопис, публікував у ньому свої сатиричні й гумористичні вірші український поет Володимир Іванович Самійленко (1864—1925). Поет Володимир Миколайович Сосюра (1898—1965) в романі «Третя Рота» згадував: «В офіціозі Директорії «Україна» друкувались вірші Стаха (Черкасенка) і Олени Журливої. Я дуже заздрив Олені Журливій, бо Володимирові Самійленкові я що дам вірші, а він кладе їх до кишені і «забуває» про них. От хитрий дідусь. Щоб мене не образити відмовою, він ховався за свою розгубленість. Перший поет, з яким я познайомився, був В. Самійленко. Мені було дуже приємно припалювати цигарку од його люльки... Я аж трусився од насолоди. Це ж із люльки великого поета...».
Володимир Іванович Самійленко, 1902 рік
1990 рік. На Кам’янець-Подільському електромеханічному заводі 25—26 липня проведено дні Хмельницького обкому Комуністичної партії України. З робітниками підприємства зустрічалися перший секретар обкому Володимир Іванович Купратий, секретарі обкому Іван Якович Сахань, Володимир Миколайович Новак, Адам Володимирович Васьковський, завідувачі відділів, керівники обласних управлінь і служб. На запитання одного з робітників заводу «Куди ми йдемо?» Володимир Купратий відповів: «Партія проголосила на з’їзді вірність соціалістичній орієнтації з комуністичною перспективою в майбутньому». За свідченням журналіста Василя Мельника, слова першого секретаря обкому про комунізм дехто сприйняв з явною недовірою. Від серпня 2010 року Володимир Купратий — голова ради Хмельницької обласної організації ветеранів війни та праці. 2001 рік. Кабінет Міністрів України видав постанову «Про затвердження Списку історичних населених місць України». До Списку включено 12 міст і 12 селищ міського типу Хмельницької області, зокрема, місто Кам’янець-Подільський із датою заснування — друге століття. Тим самим узято до уваги дако-римську гіпотезу про заснування Кам’янця-Подільського київських архітекторів-реставраторів Євгенії та Ольги Пламеницьких, хоч професійні історики піддають цю версію нищівній критиці. Отже, згідно з офіційним документом, в Україні старішими за Кам’янець-Подільський є тільки 8 населених пунктів: в Автономній Республіці Крим — міста Євпаторія, Феодосія (усі — шосте століття до нової ери), Балаклава, Керч (усі — п’яте століття до нової ери), селища міського типу Чорноморське (четверте століття до нової ери) та Сімеїз (перше — третє століття); в Одеській області — міста Кілія (сьоме століття до нової ери) та Білгород-Дністровський (четверте століття до нової ери). Таким чином, Кам’янець-Подільський увійшов до десятки найстаріших міст України.
Євгенія й Ольга Пламеницькі
2003 рік. У Кам’янці-Подільському мешканці будинку № 20 на вулиці Данила Галицького відзначили на дворовому майданчику «Олімпія» тридцятиріччя заселення 70-квартирного житлового будинку, збудованого заводом «Електроприлад». Ордери та ключі видано 12 липня 1973 року. Тут 1982 року відкрито дитячо-підлітковий клуб «Сатурн». 9 липня 1988 року урочисто відзначено 15-річчя будинку № 20. Серед його відомих мешканців — кандидат медичних наук Валентин Грубляк, його дружина, авторка збірки віршів «Червона калина» Клавдія Грубляк, кандидат біологічних наук Ольга Бодян, шаховий тренер Анатолій Дубовий, співак і композитор Ігор Коза.
Будинок № 20 на вулиці Данила Галицького на Яндекс-картах
2004 рік. Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні діячі України», ввів в обіг ювілейну монету номіналом дві гривні, присвячену сторіччю від дня народження поета, редактора, театрознавця, кінокритика, кіносценариста, перекладача, державного і громадського діяча Миколи Платоновича Бажана, який народився 9 жовтня (26 вересня за старим стилем) 1904 року в Кам’янці-Подільському. Монету масою 12,8 грама й діаметром 31 міліметр виготовлено з нейзильберу. Наклад — 30 тисяч штук. На реверсі є портрет поета та два написи: «Микола Бажан» і «1904—1983».
2013 рік. Спільними зусиллями деканату історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, парафіяльної ради Храму Різдва Христового Української православної церкви Київського патріархату та вченої ради Кам’янець-Подільського державного музею-заповідника проведено круглий стіл «Хрещення Русі: витоки, історія та майбуття», присвячений 1025-літтю цієї історичної події. Вів круглий стіл академік Української академії історичних наук, доктор історичних наук, професор, голова парафіяльної ради храму Різдва Христового Валерій Степанков. Він же відкрив зібрання коротким вступним словом про значення хрещення Русі. Культурологічні аспекти християнізації Русі розглянув кандидат філософських наук Анатолій Лубчинський. Решта виступів стосувалися різних періодів історії і обмежувалися теренами Поділля та його духовного центру — Кам’янця-Подільського.
Під час круглого столу 26 липня 2013 року. Крайній праворуч — Валерій Степанков
Цього дня народилися:
1931 рік. У селі Миколаївка (нині Волноваського району Донецької області) народився Іван Михайлович Дзюба — український літературознавець, критик, політолог, автор резонансної праці «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (Лондон, 1968), дійсний член Національної академії наук України (з 1992 року), міністр культури України (у 1992—1994 роках). Закінчив 1949 року середню школу, 1953 року філологічний факультет Донецького педагогічного інституту, 1956 року аспірантуру Інституту літератури імені Тараса Шевченка. Працював редактором у Держлітвидаві УРСР, завідувачем відділу критики редакції журналу «Вітчизна», літконсультантом видавництва «Молодь» літературним редактором «Українського біохімічного журналу», редактором у видавництві Дніпро». За книгу «Інтернаціоналізм чи русифікація Дзюбу заарештували й засудили, довгий час переслідували. Наприкінці травня 1992 року перебував у Кам’янці-Подільському як член оргкомітетів двох міжнародних конференцій, що проводилися в місті над Смотричем: «Людина, громадянське суспільство та держава в світлі нової політичної реальності у Центрально-Східній Європі» та «Польща — Україна: історична спадщина та суспільна свідомість». Тоді ж дав інтерв’ю газеті «Кам’янець-Подільський вісник».
Іван Михайлович Дзюба
1940 рік. Народилася Лідія Герасимівна Подчешинська — педагог. Від 1964 року викладала німецьку мову в Кам’янець-Подільській середній школі № 1 (нині Кам’янець-Подільська спеціалізована загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 1 з поглибленим вивченням німецької мови). Була керівником шкільного інтернаціонального клубу (з 1977 року), роботу якого визнали найкращою в Хмельницькій області. Пропрацювала в першій школі 44 роки.
Лідія Герасимівна Подчешинська
1944 рік. У Кам’янці-Подільському народився Борис Іванович Яроцький — український актор. Його батьки — Валентина Костянтинівна та Іван Олександрович Яроцькі — були акторами, грали в театрі в Коломиї. 1972 року Борис Яроцький закінчив Київський інститут театрального мистецтва (нині Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого). Від 1973 року працював у Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. 19 лютого 1993 року за значний особистий вклад у розвиток і збагачення української національної культури та високу професійну майстерність надано почесне звання «Заслужений артист України». Серед ролей: Василь («Циганка Аза» Михайла Старицького), Дмитро («Панське болото» Михайла Старицького), Михайло («Украдене щастя» Івана Франка), Гнат («Безталанна» Івана Карпенка-Карого), гуцул Василь («Чаклунка синіх гір» Василя Сичевського).
1945 рік. У селі Велика Троїця Шебекінського району Бєлгородської області Росії народився Володимир Борисович Гриньов — учений і політик, доктор технічних наук (1982), професор (1983). Закінчив 1969 року Харківський політехнічний інститут (працював у ньому до 1990 року; від 1981 року — завідувач кафедри). Захистив кандидатську дисертацію «Деякі питання оптимізації елементів деформівних конструкцій», докторську дисертацію «Оптимізація елементів конструкцій під дією динамічного навантаження». Створив наукову школу з питань оптимізації конструкцій. Майстер спорту з дзюдо й самбо. Був народним депутатом України (у 1990—1994 роках), заступником Голови Верховної Ради України (у 1990—1993 роках), радником Президента України з питань регіональної політики (з вересня 1994 року), головою партії «Міжрегіональний блок реформ» (з 1994 року). Як голова партії 4 травня 1996 року відвідав Кам’янець-Подільський, де взяв участь у проведенні установчої конференції Хмельницької регіональної організації партії.
Володимир Борисович Гриньов
1948 рік. У селі Котелове Новоселицького району Чернівецької області народився Віктор Анатолійович Бурлака — вчений-зоотехнік, доктор сільськогосподарських наук (1992), професор (1998), заслужений працівник освіти України, дійсний член Академії наук вищої школи України з 2009 року. Закінчив 1975 року Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут (нині Подільський державний аграрно-технічний університет).
Віктор Анатолійович Бурлака
1960 рік. У селі Гальчинці Теофіпольського району Хмельницької області народився Микола Іванович Баюк — історик. Закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (навчався у 1977—1981 роках), в червні 1999 року — Українську академію державного управління при Президентові України, захистив магістерську роботу. У 1981—1993 роках працював у школах Хмельницького району, був на комсомольській і партійній роботі. Від січня 1994 року займається перепідготовкою та підвищенням кваліфікації управлінських кадрів регіону, кадрів Державної митної служби України. Відмінник освіти України. Радник митної служби першого рангу. Здобувач Інституту історії НАН України. Досліджує історію культурно-освітньої сфери Поділля доби Української революції. Співавтор (із Віталієм Олуйком, Петром Слободянюком) монографії «Адміністративно-територіальний устрій Поділля. Історія і сучасність» (2005).
Микола Іванович Баюк
Цього дня відійшли у вічність:
1975 рік. У Москві померла Маргарита Яківна Сенгалевич — українська письменниця, журналістка, перекладач, член Спілки письменників СРСР. Народилася 16 червня (3 червня за старим стилем) 1901 року в Кам’янці-Подільському. Училася у гімназії в Лубнах на Полтавщині. 1918 року закінчила гімназію у Києві. В 1919—1920 роках працювала перекладачем і бібліотекарем. У 1924—1928 роках вчилася в інститутах професійної освіти: спочатку в Київському, а потім в Харківському, який і закінчила. Від 1928 року працювала в редакції журналу «Селянка України» у Харкові, у 1934—1941 роках — в газеті «Вісті ВУЦВК» у Києві. Під час німецько-радянської війни евакуювалася в місто Чистопіль на Камі. Від 1943 року жила в Москві. Була членом КПРС. 1922 року надрукувала в періодичній пресі перші оповідання й вірші. Авторка збірок оповідань «Велетень» (1930), «Ворог» (1930), «Непомітна» (1930), «Одного зимового вечора» (1931), збірки нарисів «Бійці й будівники» (1934), повісті для дітей російською мовою «Светит вдали огонёк» (українською «Світить вдалині вогник»; 1960, перевидано — 1974) та інших. Авторка спогадів про Михайла Коцюбинського, Дем’яна Бєдного, Максима Горького.
1988 рік. У селищі міського типу Меджибіж Летичівського району Хмельницької області загинув Олександр Беніамінович Авагян — український археолог, музикант, поет, спелеолог. Народився 12 листопада 1944 року в Києві. Закінчив 1981 року історичний факультет Київського педагогічного інституту. Працював у 1981—1984 роках в Архітектурно-археологічному загоні Інституту археології Академії наук Української РСР, у 1985—1988 роках — археологом в Українському спеціалізованому науково-реставраційному проектному інституті. Проводив розкопки в багатьох містах, зокрема і в Кам’янці-Подільському.
Олександр Беніамінович Авагян
1991 рік. У Москві помер (у ніч із 25 на 26 липня, тому деякі видання подають датою смерті 25 липня) Лазар Мойсейович Каганович — радянський партійний і державний діяч, Герой Соціалістичної Праці (1943). Народився 22 листопада (10 листопада за старим стилем) 1893 року в селі Кабани Київської губернії (згодом Кагановичі, Кагановичі Другі, Діброва; село відселено через наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції і 1999 року знято з обліку). Був генеральним (від 7 квітня 1925 року до 17 липня 1928 року) і першим (від 3 березня до 26 грудня 1947 року) секретарем Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України, проводив жорстоку антиукраїнську політику. У перший період секретарювання відвідав 30 серпня 1927 року Кам’янець-Подільський, де вів мову про боротьбу з троцькізмом і про... українізацію (невдовзі згорнуту — аж до масового винищення українського духу). До речі, наприкінці 1990 року відомий астролог Павло Глоба стверджував: «Упевнений, що початком остаточного розпаду системи стане смерть Кагановича. Він ніби Чахлик Невмирущий якийсь, якщо хочете, магічний центр, який утримує навколо себе Систему Зла. З його смертю вона почне розвалюватися, руйнуватися». І справді, не минуло й місяця, як 19 серпня в Москві під звуки «Лебединого озера» почалося ще не всіма усвідомлене прощання з Радянським Союзом.
0
