1897 рік. Подільський губернатор затвердив (14 грудня за старим стилем) статут Кам’янець-Подільського товариства споживачів. Від цієї дати веде відлік своєї історії сучасна Хмельницька обласна споживча спілка.
1913 рік. Кам’янець-Подільська міська дума розглянула (13 грудня за старим стилем) проект договору з інженером-технологом Захаром Мойсейовичем Безіковичем з Одеси, який подав заяву на одержання концесії для влаштування й експлуатації в Кам’янці-Подільському електричного трамвая. Міська дума створила спеціальну комісію з цього питання на чолі з міським головою Костянтином Туровичем. Перша світова війна назавжди перервала роботу над проектом.
1972 рік. У Кам’янці-Подільському на металоштампувальному заводі відкрито музей робітничої слави.
1985 рік. У Кам’янці-Подільському в планетарії завершив роботу триденний Всесоюзний семінар директорів і лекторів планетаріїв. У перший день роботи семінару з доповіддю «Завдання планетаріїв щодо пропаганди природничо-наукових знань» виступив доктор технічних наук Олександр Павлович Владиславлєв — заступник голови Всесоюзного товариства «Знання».
1985 рік. Колективу Кам’янець-Подільського цукрового заводу вручено Перехідний червоний прапор ЦК профспілки працівників харчової промисловості СРСР і галузевого міністерства.
1985 рік. Партійно-господарський актив Кам’янця-Подільського обговорив проблему розвитку підсобних господарств промислових підприємств, ухвалив соціалістичні зобов’язання трудівників міста на 1986 рік.
1991 рік. Постановою Державного комітету СРСР у справах освіти Анатолію Копилову надано звання професора по кафедрі загальної історії.
1992 рік. У Кам’янці-Подільському побачило світ перше число першої в місті приватної газети «Подолянин». Газету заснувала група із семи журналістів із газети «Кам’янець-Подільський вісник» — Віталій Петрович Бабляк, Олег Васильович Будзей, Олександр Петрович Доложевський, Віктор Петрович Єрменчук, Михайло Михайлович Коцюбанський, Ігор Леонідович Романенко, Юлія Броніславівна Яворська.
2001 рік. У Кам’янці-Подільському в конкурсі з розгадування камвордів (кам’янецьких кросвордів), організованому газетою «Подолянин», переміг Володимир Дмитрович Вітряний.
2005 рік. У Кам’янці-Подільському на Підзамчі (вулиця Папаніна, 78) відкрито амбулаторію сімейної медицини.
2012 рік. У Кам’янці-Подільському побачила світ книга «Ми пишемо історію», присвячена 20-річчю приватної газети «Подолянин» і першому головному редакторові часопису — Віталієві Петровичу Бабляку (1951—2011). Упорядником видання став журналіст і краєзнавець Олег Васильович Будзей.
2012 рік. Першим лауреатом журналістської премії імені Віталія Бабляка стала Ольга Сергіївна Міркотан — заступник головного редактора газети «Подолянин».
Цього дня народилися:
1892 рік. У містечку Зіньківці Кам’янецького повіту Подільської губернії (нині село Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився (13 грудня за старим стилем) Еміль Кроткий (справжні ім’я, по батькові та прізвище — Еммануїл Якович Герман) — російський поет, сатирик. 1911 року одеський журнал «Крокодил» опублікував перші поетичні спроби юного Еммануїла. Через два роки ліричні вірші 20-річного поета відзначили премією на літературному конкурсі пам’яті Семена Надсона, причому до складу журі входив цвіт російського красного письменства — Валерій Брюсов, Іван Бунін, Вікентій Вересаєв. 1917 року в Одесі побачила світ перша книжечка Еміля Кроткого «Казка про те, як цар місця позбувся». Того ж року поет на запрошення Максима Горького переїхав до Петрограда, де співпрацював із журналами «Літопис», «Сатирикон», газетою «Нове життя», видав поетичну «Повість про Іванка-дурника», збірку віршів «Розтоплений полюс» про Росію та революцію. У 1918—1920 роках Еміль Кроткий працював у Харкові, там видав три книжечки (поему «Розмова з Вільсоном», збірку віршів «Скіфський берег», казку «Шкереберть»), а тоді переїхав до Москви. 1925 року як кореспондент газети «Труд» побував у Німеччині, Франції, Чехословаччині. Якщо раніше поєднував лірику та сатиру, то тепер повністю віддався сатиричним жанрам. 1931 року Еміль Кроткий став постійним автором московського журналу «Крокодил». Через репресії на вісім років (у 1933—1941 роках) у творчості Еміля Кроткого настала вимушена пауза. У 1941—1944 роках в Астрахані поет редагував сатиричний відділ «Прямою наводкою» в обласній газеті «Комуніст», працював відповідальним секретарем газети «За стахановський лов». А після війни знову став постійним автором «Крокодила». У «Бібліотеці «Крокодила» побачили світ три тоненькі (64-сторінкові) збірочки Еміля Кроткого: «Портрет і дзеркало» (1956), «Сатирик у Космосі» (1959) і посмертна — «У безпорядку дискусії» (1964). Тільки 1959 року 66-річного Еммануїла Яковича, що мав тоді майже піввіковий стаж роботи в поетично-сатиричному цеху, нарешті прийняли до Спілки письменників СРСР. Його афоризми під фірмовим заголовком «Уривки з ненаписаного» постійно друкувалися в «Крокодилі», входили розділами в усі три повоєнні книжечки, а у 1966—1967 роках із передмовою Олександра Безименського та малюнками Бориса Єфімова двічі виходили у видавництві «Художник РРФСР». Помер 10 лютого 1963 року в Москві.
Еміль Кроткий
1903 рік. У Кам’янці-Подільському народився (13 грудня за старим стилем) Леонід Арнольдович Ентеліс — композитор, музикознавець, балетний і оперний критик, педагог. Закінчив 1927 року науково-творче відділення Київського музично-драматичного інституту. У 1925—1927 роках — завідувач музичної частини театру «Березіль», викладач Київського музично-драматичного інституту. 1926 року створив перший у Києві джаз-бенд, котрий узяв участь у спектаклі «Ленін», поставленому в Театрі читця Київського музично-драматичного інституту (музику до спектаклю написав Ентеліс). У 1927—1932 року викладав у Ленінградському технікумі сценічного мистецтва, у 1939—1941, 1945—1952 роках — завідувач кафедри музичних дисциплін Ленінградського театрального інституту. Серед довоєнних учнів Ентеліса — Аркадій Райкін, який 1935 року закінчив технікум. На останньому курсі в спектаклі «Смішні манірниці» Мольєра Райкін, граючи Маскариля — одного зі слуг, які прикидаються вченими, перетворив свою роль на серію забавних пародій. Замість видуманих абстрактних учених, майбутній актор зробив легкі замальовки, шаржі на своїх професорів — серед них і Ентеліса. Це було зіграно настільки тонко, що ніхто з тих, кого Райкін пародіював, на нього не образився. У 1941—1945 роках Ентеліс був на фронті, куди пішов добровольцем. У 1954—1963 роках — викладач музично-теоретичних дисциплін у ЛХУ. З кінця 1920-х виступав як композитор. Укладав довідкові видання. Помер 2 травня 1978 року в Ленінграді (нині Санкт-Петербург, Росія).
1912 рік. У Харкові народився (13 грудня за старим стилем) Євген Костянтинович Лазаренко — український геолог-мінералог, член-кореспондент (з 1951 року), дійсний член (з 1969 року) Академії наук Української РСР, заслужений діяч науки Української РСР (1961). Закінчив 1934 року Харківський університет. Був у 1951—1963 роках ректором Львівського університету, а в 1969—1971 роках — директором Інституту геологічних наук Академії наук Української РСР. 1969 року в співавторстві з Борисом Сребродольським видав капітальну працю «Мінералогія Поділля». 1977 року в доповіді на розширеному засіданні Вченої ради Кам’янець-Подільського обласного відділу Географічного товариства України теоретично обґрунтував створення Подільського Придністровського національного парку-заповідника. Помер 1 січня 1979 року в Києві. Національний природний парк «Подільські Товтри» було створено вже в незалежній Україні — 27 червня 1996 року.
1927 рік. У Харкові народилася Євгенія Михайлівна Пламеницька (дівоче прізвище — Філоненко) — український архітектор-реставратор. Закінчила 1952 року Київський художній інститут. Досліджувала й реставрувала пам’ятки архітектури Кам’янця-Подільського. Один із співавторів (разом із донькою Ольгою Анатоліївною Пламеницькою) дако-римської гіпотези про заснування Кам’янця-Подільського. Померла 16 березня 1994 року в Києві.
1981 рік. Народилася Ірина Анатоліївна Корженко — колишній сільський голова Орининської територіальної громади Кам’янець-Подільського району.
Цього дня відійшли у вічність:
1979 рік. Помер Михайло Семенович Скобелєв — заслужений учитель України. Народився 21 листопада 1918 року в селі Тимків (тепер Новоушицького району Хмельницької області). Навчався в Кам’янець-Подільському педагогічному технікумі (в 1931—1934 роках). Двадцять років (у 1959—1979 роках) працював директором середньої школи в селі Миньківці Дунаєвецького району.
Не знав , що колись були люди, які хотіли побудувати у місті трамвайну лінію. Але вважаю, що рано чи пізно в місті буде збільшуватися кількість мешканців, та й нафта теж дешевою незавжди буде, тому вірю, що електротранспорт з'явиться у місті.
Судячи по тому як все з тролейбусами починалось і з якими перспективами все закінчилось у мене є великі сумніви щодо кам'янецького тролейбусу. А що стосується трамваю - то взагалі у рожевих снах тільки сниться )
0
