25 вересня
Цього дня колись:
1699 рік. У Кафедральному костелі Кам’янця-Подільського відбулося (15 вересня за старим стилем) урочисте богослужіння у зв’язку з поверненням міста полякам після його 27-річного перебування під владою турків.
1943 рік. Звання Героя Радянського Союзу посмертно надано Борисові Андрійовичу Сугерову (1921—1943), уродженцеві села Ходорівці. У рідному селі 24 серпня 1996 року відкрито пам’ятник героєві.
1959 рік. У Кам’янці-Подільському міська газета «Прапор Жовтня», поглинувши районну «Радянську Кам’янеччину», стала міськрайонною газетою. Нині (від серпня 1991 року) це «Край Кам’янецький».
1975 рік. Кам’янець-Подільський міський виконавчий комітет розглянув питання «Про увічнення пам’яті члена Спілки письменників СРСР, відомого українського поета-байкаря Микити Годованця». Зважаючи на заслуги Микити Павловича в розвитку української радянської байки та його активну громадську діяльність, виконком ухвалив перейменувати вулицю Садову на вулицю імені Микити Годованця.
1983 рік. У Кам’янці-Подільському на будинку № 18 вулиці Шевченка (на розі з Пушкінською вулицею), де у 1959—1974 роках мешкав байкар Микита Павлович Годованець, відкрито меморіальну дошку. Її автор — народний художник України, лауреат Шевченківської премії Еммануїл Петрович Мисько зі Львова.
1993 рік. Лауреатом премії імені Микити Годованця у рік сторіччя з дня його народження став гуморист із Кам’янця-Подільського Віталій Васильович Нечитайло, який видав збірку байок «Шовкові віжки». Крім нього, в урочистому вечорі в міському Будинку культури Кам’янця-Подільського взяли участь письменники Полікарп Шабатин, Микола Федунець, Микола Мачківський, Василь Кравчук, Роман Болюх, місцеві автори Василь Столяренко, Петро Гончарук, Федір Сніщук, син байкаря Анатолій Годованець.
Віталій Васильович Нечитайло, 2012 рік
2014 рік. У конференц-залі НІАЗ «Кам’янець» відкрито виставку «Графічні твори Сергія Кукурузи» з колекцій Національного історико-архітектурного заповідника «Кам’янець» і Подільського товариства імені Григорія Сковороди. Захід було приурочено до 35-ої річниці з дня смерті художника.
Цього дня народилися:
1900 рік. У селі В’язівок (нині Павлоградського району Дніпропетровської області) народився (12 вересня за старим стилем) Петро Якимович Вільховий — український письменник. Закінчив 1920 року вчительську семінарію, 1925 року — курси журналістики при ЦК Комуністичної партії (більшовиків) України в Харкові. У 1920—1923 роках служив у Червоній армії. Працював у редакції газети «Колгоспне село», у 1935—1940 роках був редактором Держлітвидаву Української РСР. Під час війни працював на кіностудії в Ташкенті, був секретарем партійної організації Спілки письменників Узбекистану. У 1945—1959 роках — уповноважений Ради в справах релігійних культів по Україні при Раді Міністрів Української РСР. Друкувався від 1921 року. Писав про революційні перетворення на селі, про «трудовий ентузіазм народу» під час перших п’ятирічок, інтернаціональну єдність і дружбу трудящих. Провідна тема – «викриття релігійного мракобісся» в дусі радянського атеїзму. Видав збірки оповідань «Зубата баба» (1927), «Трифонове озеро» (1962), «Серцем до серця» (1965), повість та оповідання «У Тополиному» (1966), повість «Небояни» (1928), романи «Зелена фабрика» (книга перша — 1930; книга друга — 1934), «На берегах двох рік» (1956), книжки нарисів «Чапаєвці» (1937), «Промені життя» (1938), «Листи Паші Яблунівни» (1939), дослідження «Ленін у творчості народу України» (1939). Нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, медалями. У лютому 1967 року в Кам’янці-Подільському разом із Григорієм Полянкером брав участь у вечорі, присвяченому 70-річчю з дня народження письменника Івана Кулика. Помер 14 жовтня 1975 року в Києві.
Петро Якимович Вільховий
1932 рік. У Донецьку народився Анатолій Борисович Солов’яненко — український співак (лірико-драматичний тенор), заслужений (1967) і народний (1970) артист Української РСР, народний артист СРСР (1975), лауреат Ленінської (1980) та Шевченківської (1996) премій. Був учасником великих театралізованих вистав «Зорі назустріч» на міському стадіоні Кам’янця-Подільського (11—12 вересня 1965 року). Помер 29 липня 1999 року в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області. 2008 року посмертно надано звання Героя України.
Пам’ятник Анатолієві Солов’яненку в Донецьку
1938 рік. У селі Княжпіль (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) народився Петро Миколайович Радавчук — український журналіст. 1963 року закінчив філологічний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). Працював учителем, на партійній роботі, був редактором газети «Радянська Буковина» в Чернівцях, очолював Чернівецьку обласну організацію Спілки журналістів України. Після виходу на пенсію деякий час працював заступником голови правління ВКФ «Брокінвед». Помер 6 червня 2015 року — в День журналіста.
1969 рік. У селі Ляличі Михайлівського району Приморського краю (Росія) народився Володимир Анатолійович Дубінський — кандидат історичних наук, декан історичного факультету Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. 1992 року закінчив історичний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. У грудні 2009 року захистив кандидатську дисертацію «Аграрне питання в громадсько-політичній думці Наддніпрянщини (1890—1917 роки)». Від вересня 2002 року виконував обов’язки заступника декана з виховної роботи, а з вересня 2006 року — заступник декана з навчально-методичної роботи, від квітня 2013 року — декан історичного факультету.
Володимир Анатолійович Дубінський
1971 рік. У Кам’янці-Подільському народився Олександр Анатолійович Антонюк — український живописець, член Національної спілки художників України від 2000 року. 1998 року закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника. Серед творів: «Рік бика» (1997), «Човен» (1998), «Моління про чашу» (1998), «Три кроки усвідомлення» (1998), «Перевізник» (2006).
Олександр Антонюк. Христос-Мазай
1988 рік. Народилася Яна Вікторівна Ільчишена — журналістка, магістр політології. У 1995—2006 роках навчалася в Кам’янець-Подільській гімназії, у 2006—2011 роках — на факультеті історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (спеціальність — політологія). Працювала в газеті «Ділове місто» в Кам’янці-Подільському, тепер працює у приватній газеті «Подолянин» теж у Кам’янці-Подільському (зокрема, веде сторінку «Культурний простір»).
Яна Вікторівна Ільчишена
Цього дня відійшли у вічність:
1972 рік. Помер Микола Миколайович Лозинський — робітник, раціоналізатор. Народився 14 червня 1929 року в селі Довжок (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) в родині службовців. Трудову діяльність розпочав 1948 року на місцевому винно-соковому заводі. 1951 року, після служби в армії, став учнем фрезерувальника, а далі до кінця життя працював фрезерувальником Кам’янець-Подільського заводу твердосплавного інструменту імені Петровського. Першим на заводі перейшов на багатоверстатне обслуговування. 25 травня 1972 року Лозинському надано звання «Заслужений машинобудівник Української РСР» за заслуги в розвитку машинобудування, високі виробничі показники.
1976 рік. У Києві помер Степан Антонович Олексенко — український компартійний і державний діяч, один з організаторів партизанського руху на Україні. Народився 22 грудня (9 грудня за старим стилем) 1904 року в селі Пляківка Чигиринського повіту Київської губернії (нині Кам’янського району Черкаської області). 1927 року став членом ВКП(б). 1933 року закінчив Київський інститут механізації та електрифікації сільського господарства. У 1946—1949 роках навчався у Вищій партійній школі при ЦК ВКП(б). Перебував на керівній партійній і господарській роботі. Зокрема, у 1935—1937 роках працював другим, першим секретарем Вовчанського райкому КП(б)У Харківської області, 1937 року працював третім, другим секретарем Харківського обкому КП(б)У, у 1937—1938 роках очолював організаційне бюро ЦК КП(б)У по Кам’янець-Подільській області. Був також членом Особливої трійки управління Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) по Кам’янець-Подільській області. Від 1938 року працював завідувачем відділу ЦК КП(б)У. У квітні 1943 року за ухвалою ЦК КП(б)У Олексенка призначено секретарем Кам’янець-Подільського підпільного обкому партії, начальником обласного штабу партизанського руху, командиром партизанського з’єднання. Під керівництвом підпільного обкому, очолюваного Олексенком, в тилу ворога діяло 37 партизанських загонів, об’єднаних у 5 з’єднань (понад 10 тисяч партизанів), які завдавали ударів по Шепетівському залізничному вузлу. Від квітня 1944 року до 1946 року Олексенко був першим секретарем Дрогобицького обкому Компартії України. Знову працював першим секретарем Дрогобицького обкому Компартії України в 1949—1952 роках. Від жовтня 1952 року перебував на керівній радянській і господарській роботі в Україні. Зокрема, в 1953—1963 роках був заступником та першим заступником міністра радгоспів УРСР, заступником міністра місцевої паливної промисловості УРСР, начальником Головного управління електрифікації сільського господарства Міністерства сільського господарства УРСР. В 1963—1971 роках працював заступником міністра енергетики і електрифікації УРСР — начальником Головного управління сільської електрифікації. Від грудня 1971 року перебував на пенсії. Був депутатом Верховної Ради СРСР перших трьох скликань, делегатом чотирьох з’їздів Компартії України — 14-го (1938), 15-го (1940), 16-го (1949) та 18-го (1954). Нагороджено орденом Леніна, орденом Богдана Хмельницького першого ступеня, іншими орденами та медалями. Зокрема, 1945 року за успішне виконання плану хлібозаготівлі нагороджено орденом Вітчизняної війни першого ступеня.
1978 рік. У Києві помер Грицько (Григорій Пилипович) Бойко — український поет, перекладач. Народився 5 вересня 1923 року в селі Оленівка (нині селище міського типу Волноваського району Донецької області). Був учасником Другої світової війни. 1949 року закінчив педагогічний інститут у Сталіно (нині Донецьк). Працював у газеті «Радянська Донеччина» та літературним консультантом Донецького відділення Спілки письменників України. Від 1952 року мешкав у Києві, був на творчій роботі. Писав вірші, переважно для дітей. Свого часу «веселинки» Грицька Бойка мали успіх серед дітвори. Перекладав твори Агнії Барто, Самуїла Маршака, Сергія Михалкова, Корнія Чуковського та інших. 28 вересня 1968 року був учасником ювілейного вечора в міському Будинку культури Кам’янця-Подільського з нагоди 75-річчя байкаря Микити Годованця, наступного дня (29 вересня) разом із Євгеном Кравченком та Олександром Ковінькою зустрівся з читачами в міській бібліотеці імені Володимира Затонського.
Грицько (Григорій Пилипович) Бойко
1983 рік. В Афганістані в провінції Кунар загинув у бою Олександр Володимирович Олійник — майор. Народився 18 жовтня 1951 року в селі Велике Залісся Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. В Збройних Силах СРСР перебував від 31 серпня 1968 року. Закінчив Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. У квітні 1982 року був направлений в Афганістан. Проходив службу військовим радником начальника інженерної служби піхотної дивізії афганської армії. Проявив себе хоробрим офіцером. Брав участь в плануванні бойових операцій. Посмертно нагороджено орденом Червоної Зірки. Поховано в рідному селі.
Олександр Володимирович Олійник
© Олег Будзей
Дивіться також: |
0
