Пт, 29.03.2024, 09:40
Вітаю Вас Гість
Головна | Реєстрація | Вхід
Головна » Статті » Знахідки О.Будзея » Кам'янецький календар

Кам’янецький календар на 24 липня
24 липня
 
Цього дня колись:
 
1783 рік. У Кам’янці-Подільському закладено (13 липня за старим стилем) дерев’яну Покровську церкву на Руських фільварках, а 1785 року — освячено. Це зроблено стараннями кам’янецького уніатського офіціала, настоятеля дерев’яної Миколаївської церкви в Кам’янці-Подільському Андрія Ільяшевича.
 
1919 рік. У Кам’янці-Подільському один з організаторів українського морського міністерства Михайло Іванович Білинський розпочав формувати 2-й полк морської піхоти. Його очолив поручник Ілько Сич.
 
1920 рік. У Кам’янці-Подільському проведено перший комуністичний суботник.
 
1991 рік. «Комсомольское знамя» вмістило оголошення про конкурс на заміщення посади головного архітектора міста Кам’янця-Подільського (з обіцянкою упродовж півроку виділити облаштовану квартиру).
 
1993 рік. Відбулися установчі збори Кам’янець-Подільського православного братства святого апостола Андрія Первозванного (Українська православна церква Київського патріархату). Головою братства обрано Василя Товкайла, його заступником Павла Білоуса.
 
1994 рік. У Красилові, перемігши у фіналі «Паперовик» (Понінка), Кубок області з футболу вперше завоював «Імпульс» (Кам’янець-Подільський).
 
2004 рік. У Кам’янці-Подільському в молодіжному центрі «Юність» Українська республіканська партія «Собор» провела акцію «Ми — Українці!» з участю Анатолія Матвієнка, Григорія Омельченка, Віктора Шишкіна, Володимира Шовкошитного.
 

Цього дня народилися:
 
1810 рік. У селі Пилява (нині Старосинявського району Хмельницької області) народився (12 липня за старим стилем) Густав Бельке — польський зоолог. У ранньому дитинстві залишився сиротою. Завдяки князеві Адаму Чарториському Густава направили до Меджибізької школи, яка перебувала на утриманні князів Чарториських і давала непогану підготовку до життя. По закінченні навчання хлопець вільно володів німецькою, французькою та англійською мовами, міг працювати перекладачем. Природознавство в школі викладав Юлій Ковалевський — у майбутньому учений, що працював у Віденському університеті. Закінчивши школу, 1830 року Густав Бельке поселився в Кам’янці-Подільському, де спочатку кілька років працював перекладачем у канцелярії цивільного губернатора, від 1838 року — секретарем повітового суду. Колезький регістратор від 10 січня 1836 року. Останнім місцем роботи Густава до виходу у відставку була посада секретаря канцелярії Римо-католицької церкви. Багаторічні дослідження природи в Кам’янці-Подільському та його околицях Бельке виклав у кількох працях. Найвідомішими з них є «Короткий нарис історії натуральної Кам’янця-Подільського» (видано 1858 року у Варшаві) та «Нарис історії натуральної Кам’янця-Подільського» (видано 1859 року у Варшаві польською та в Москві французькою мовами). У цих працях подано дані про рослини і тварини на території від містечка Смотрич (нині селище міського типу Дунаєвецького району) на півночі до Жванця на півдні, від Оринина на північному заході до сіл Китайгород і Демшин на сході та південному сході. Крім того, ці роботи містять ретельний аналіз дослідження природи Подільського регіону за попередні роки та століття. Останньою працею Бельке, яка завершила кам’янецький етап його творчості, була «Погляд на історію палеонтології і палеозойську фауну Росії та Польщі». Цю роботу було представлено на засіданні Товариства подільських лікарів 15 лютого 1860 року та надруковано в Петербурзі 1862 року. Помер 3 березня 1873 року в Києві.

 

Густав Бельке

 1889 рік. У Кам’янці-Подільському народився Володимир Якович Підгаєцький — український учений-гігієніст, професор, батько доктора технічних наук Володимира Володимировича Підгаєцького. Батько, Яків Павлович Підгаєцький, за даними 1895 року, був титулярним радником, учителем Кам’янець-Подільського двокласного міського училища. Мати, Ганна Адамівна Підгаєцька (уроджена Гладиш), тоді ж була власницею приватного початкового училища, призначеного для дітей обох статей, без розрізнення віросповідання. З Кам’янця-Подільського Підгаєцькі переїхали до Острогозька (нині Воронезької області), де 1908 року Володимир закінчив гімназію. Щоб допомогти сину вчитися, сім’я переїхала в Тарту. Як і син, Яків Підгаєцький не міг жити без України: до кінця життя він викладав географію в школі в гоголівських Сорочинцях. Володимир навчався в Харківському медичному інституті, потім у Дерпті (нині Тарту) та Петербурзі. У 1913—1917 роках працював лікарем на Далекому Сході. Був членом Української Центральної Ради. У 1923—1929 роках — завідувач кафедри професійної гігієни Київського медичного інституту, директор Інституту фізичної культури, старший науковий співробітник ВУАН. Дружиною його була Олена Вікторівна Чаушанська-Підгаєцька. Наукова діяльність Підгаєцього була спрямована на вивчення проблем гігієни праці в сільському господарстві, на промислових підприємствах Києва та механізму виникнення втоми. Він є автором першого в Україні підручника «Гігієна праці» (Київ,1929), перших навчальних планів і робочих програм із гігієни праці, курсу лекцій і методичних розробок до практичних занять із цієї дисципліни. Заарештовано 19 жовтня 1929 року. Вироком особливого складу Верховного суду УРСР від 19 квітня 1930 року за участь у діяльності контрреволюційної організації «Спілка визволення України» засуджено до 8 років позбавлення волі з пораженням у правах строком на 3 роки. Під час відбування покарання 9 жовтня 1937 року трійкою УНКВС присуджено до розстрілу. Вирок виконано 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох в Карелії. Реабілітовано 11 серпня 1989 року.
 
1891 рік. Народилася (12 липня за старим стилем) Ольга Костянтинівна Приходько (дівоче прізвище — Ватич) — український громадський діяч, педагог, автор подільських родинних хронік і першого українського перекладу підручника з ботаніки, дружина українського диригента та педагога Олекси Приходька. Її батько був настоятелем Покровської церкви в селі Попова Ушицького повіту Подільської губернії (за три версти на схід від містечка Муровані Курилівці), нині село Роздолівка Мурованокуриловецького району Вінницької області. Була третьою із чотирьох доньок Костянтина та Наталії Ватичів (їхній син Олександр помер на третьому році життя). 1893 року, коли Ользі було два роки, її батько став настоятелем дерев'яної Хрестовозвиженської церкви в містечку Карвасари біля Кам'янця-Подільського. 1908 року 17-річна Ольга Ватич зі срібною медаллю закінчила Кам'янець-Подільську Маріїнську жіночу гімназію. Цю ж гімназію закінчили і її сестри: 1906 року — Ганна (народилася 28 липня (9 серпня) 1889 року), 1914 року — Євгенія (народилася 6 (18) жовтня 1897 року). Найстарша Олена 1896 року закінчила Подільське жіноче училище духовного відомства в Кам'янці-Подільському. У грудні 1910 року, коли в Кам'янці-Подільському гастролював театр Миколи Садовського, Ольга Ватич звернулася до Марії Заньковецької, щоб проконсультуватися, які тканини потрібно їй узяти для обрядження Музи Тараса Шевченка (така роль припадала Ользі при підготовці «живих картин» для вшанування пам'яті поета). Глянувши на Ольгу, Заньковецька сплеснула руками: «Твій образ тільки створений для Музи Шевченка. Але тобі не треба ніяких прозорих тканин. Мусиш бути в народному одязі. Благословляю тебе. Ось початок!» Знявши з себе п'ять разків коралового намиста, одягнула на дівчину. 1964 року Ольга Приходько повідала цю історію фольклористці Тамарі Сис, яка приїхала з Кам'янця-Подільського в Чехословаччину на лікування. Тамара Андріївна привезла Ользі Приходько від її сестри Євгенії давню фотографію родини й образ, яким благословляли до шлюбу Олексу Приходка й Ольгу Ватич. При від'їзді Тамари Сис додому Ольга Приходько вручила їй намисто Заньковецької зі словами: «Вручаю Вам. Якщо настане той час, коли відчуватимете потребу у такому ж вчинку, вручите цей святий спогад достойній жінці, як колись Заньковецька одягла намисто на мене». Ольга, Ганна та Олена Ватичі були членами Подільського українського товариства «Просвіта». Ольга переклала з російської мови другу частину «Курсу природознавства» Івана Трояновського «Животвір: рослина та її життя». Першу частину цього курсу («Нерість: повітря, вода, земля») переклав В. Шаравський. Обидві частини, а також «Оповідання з природознавства» Івана Трояновського, які теж переклав В. Шаравський, побачили світ 1920 року в Кам'янці-Подільському у видавництві товариства «Дністер». Публікувалася в україномовній газеті «Свобода», що видається в США. 10 березня 1966 року розпочалася публікація з продовженням написаної Ольгою Приходько родинної хроніки з життя подільського духівництва минулого століття «Прадід Ілія». У передмові авторка зазначила: «Тіні минулого часто не дають мені спокою. Здається, що мої давно забуті предки хочуть пожити ще хоч хвилину, хоч у спогадах своїх внуків та правнуків. А тому спогади про свого прадіда та про долю його дітей, які збереглися у нас в родині, вважаю своїм обов'язком дбайливо списати». І підкреслила: «Усе, що пишу тут, є дійсно правдиве, списане із слів моєї бабусі Євфросини Головацької (1832—1918), молодшої доньки прадіда Ілії». Прадід Ілія — це православний священик Ілія Думанський, який у 1828—1861 роках був настоятелем храму в селі Савинці Кам'янецького повіту Подільської губернії (нині Ярмолинецького району Хмельницької області) . Перша частина хроніки не мала назви. Її публікація розтягнулася на 21 подачу й завершилася 8 квітня 1966 року — у числі «Свободи», що побачив світ напередодні Великодня. Публікація другої частини «Пріся» розпочалася 3 травня 1967 року, мала 29 подач і завершилася 14 червня 1967 року. Під останньою подачею було зазначено: «Прага. Великдень 1966». Ця частина розповідала про життя Євфросини Іллівни Головацької, бабусі Ольги Приходько. Публікація третьої частини «Петруша» розпочалася 27 березня 1968 року й завершилася 18 квітня 1968 року. Уже в наступному числі, 19 квітня, розпочалася публікація четвертої частини, що мала назву «Наталія». Завершилася вона, а з нею і вся публікація родинної хроніки 7 червня 1968 року. Під останньою подачею зазначено: «Прага. Великдень. 1967 рік». Третю та четверту частини присвячено долі дітей Євфросини Головацької — сина Петра, який став інженером, та доньки Наталії (матері Ольги Приходько). В епілозі авторка писала: «Ця родинна хроніка — правдиве оповідання про історію минулого життя, має, між іншим, на меті звернути увагу читача на ту велику зміну в усіх формах життя, культурі та освіті, яка відбулася в одній тільки родині бігом п'ятьох генерацій. Хроніка охоплює приблизно 150 літ: прадід Ілія народився з кінцем XVIII століття (1789 p.)». У «Свободі» також були надруковані ще два твори Ольги Приходько: «Кам'яне серце» (19 січня — 2 березня 1972 року, 20 подач) і розповідь з часів старого Поділля «З моря житейського…» (1 липня — 5 серпня 1972 року, 19 подач). 17 січня 1958 року газета «Свобода» повідомила, що в Торонто вийшла друком англійською мовою велика книжка альбомного характеру та формату «Народне мистецтво Карпатської України» із вступом професора Володимира Січинського та в перекладі Ольги Приходько. Видавцем був Филип Остапчук. Книга мала 42 сторінки тексту та 110 сторінок чорно-білих і кольорових таблиць. Померла Ольга Приходько 14 січня 1981 року в Празі.
 
1938 рік. У селі Студениця Кам’янець-Подільського району (село перестало існувати з 1981 року у зв’язку з будівництвом Дністровської гідроелектростанції) народився Анатолій Петрович Гаврищук — народознавець, педагог, журналіст. Після закінчення семирічки в рідному селі вчився у Грушківській середній школі (у 1952—1955 роках). Завідував клубом у селі Берново Кельменецького району (від листопада 1955 року до липня 1956 року). З осені 1956 року працював у Студениці: в колгоспі, потім у радгоспі лікарських рослин (створено в травні 1957 року на базі восьми сіл із центром у Старій Ушиці). У листопаді 1957 року призвано на військову службу. Майже три роки перебував у ракетних військах у Підмосков’ї. У липні 1960 року сержанта Гаврищука достроково демобілізовано з армії для вступу в інститут. 1965 року закінчив із відзнакою історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (вчився на відмінно, був ленінським стипендіатом). У 1965—1968 роках у середній школі села Підлісний Мукарів Дунаєвецького району викладав російську літературу, історію та суспільствознавство в X—XI класах. Від 1968 року працює у Кам’янець-Подільському педагогічному інституті (нині — Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка): асистент, старший викладач суспільних кафедр, доцент кафедри філософських дисциплін. У 1986—1988 роках очолював партійну організацію інституту. Член Національної спілки журналістів України (від 2002 року). Був редактором університетської газети «Студентський меридіан» (від вересня 2002 року), його наступницею стала Ольга Комарова.
 
1949 рік. У селі Рудня-Повч Овруцького району Житомирської області народилася (за іншими даними — 1 серпня) Зоя Олексіївна Кучерява (дівоче прізвище — Товкач) — українська поетеса, член Національної спілки письменників України (1994), заслужений діяч мистецтв України (2003). Закінчила філологічний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. На педагогічній роботі від 1970 року. Автор збірок віршів «Найдорожче» (1989), «Даждь нам днесь...» (1992), збірки літературно-музичних композицій «Скриня» (1997), книги прози «Ностальгія» (1997), книги пісень на вірші Кучерявої «Рапсодія душі» (2002), збірки віршів і пісень «Я розбиваюсь об реальність» (2005). 2007 року видано два аудіоальбоми пісень на вірші Зої Кучерявої: «Відпустіть в небеса журавля» та «Горобина терпка».

 
 
1957 рік. У місті Лисичанськ Луганської області народився Володимир Ілліч Постовий — голова правління відкритого акціонерного товариства «Гіпсовик» (від 28 травня 1997 року), депутат Хмельницької обласної ради. Закінчив 1983 року Київський політехнічний інститут (інженер-механік). Від 1990 року працює у виробничому об’єднанні будматеріалів (тепер ВАТ «Гіпсовик»).
 
1961 рік. У селі Китайгород Кам’янець-Подільського району народилася Людмила Сергіївна Блащук — майстриня художньої вишивки. Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (від 1992 року). Закінчила 1980 року Вижницьке училище прикладного мистецтва в Чернівецькій області. Відтоді працювала на Чернівецькій фабриці художніх виробів. Художник-реставратор Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника. У творчості наслідує художні традиції подільської вишивки, використовує техніки «качалочка», «штампівка» та інші. Учасниця всеукраїнських, обласних художніх виставок від 1988 року. Виготовляє рушники, доріжки, настільники, серветки тощо.
 
1967 рік. У селі Росолівці Красилівського району Хмельницької області народився Олександр Степанович Заєць — генеральний директор приватного підприємства — виробничого комерційної фірми «Будмонтажсервіс», депутат Кам’янець-Подільської міської ради. 1982 року закінчив восьмирічну школу в рідному селі. У 1982—1986 роках навчався в Кам’янець-Подільському будівельному технікумі. У 1986—1988 роках проходив службу в лавах Радянської армії. У 1988—1994 роках працював у Кам’янці-Подільському в будівельно-монтажному управлінні «Промбуд-1» техніком-будівельником, виконробом, начальником будівельної дільниці. 1995 року закінчив Київський інженерно-будівельний інститут. У 1994—1997 роках був директором виробничого-комерційної фірми «Вектор». Від 1997 року — генеральний директор ПП ВКФ «Будмонтажсервіс».

 

Олександр Заєць
 
1976 рік. У Кам’янці-Подільському народився Олег Євгенович Сухарєв — український бард, автор пісень, поет, музикант, лідер рок-гурту «Самі Свої». Батько — музикант, мати — завідувачка дитячого садка. 1985 року вступив на навчання до музичної школи, грав на кларнеті, кинув через три роки. 1995 року вступив до Київського інституту харчової промисловості. 1996 року створив рок-гурт «Самі Свої». 2000 року став лауреатом фестивалю авторської пісні «Срібна підкова» у Львові. 2001 року одружився з Оленою, бухгалтером за фахом. 2003 року став переможцем Всеукраїнського фестивалю авторської пісні в Києві. 2007 року компанія «UkrMusik» випустила компакт-диск гурту «Самі Свої» — «Смарагди». Вийшов і акустичний альбом «Поклик». В останні роки займається активною музичною діяльність, виступає на радіо, в клубах, фестивалях. 27 листопада 2010 року відбувся сольний концерт у клубі «The One» в Києві. Концерт було розділено на три частини: світоглядно-філософська, сатирично-панківська та лірично-патріотична. Більшість із виконаних пісень не виконуються на електричних концертах гурту «Самі Свої». На концерті як слухач також був присутній відомий композитор, поет, музикант, бард Сергій Шишкін.

 

Олег Сухарєв, 2011 рік
 

Цього дня відійшли у вічність:

1964 рік. У Києві помер Максим Тадейович Рильський — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, літературознавець, мовознавець, мистецтвознавець, дійсний член Академії наук Української РСР (1943), дійсний член Академії наук СРСР (1958), лауреат двох Сталінських премій (1943, 1950), лауреат Ленінської премії (1960). Народився 19 березня (7 березня за старим стилем) 1895 року в Києві. У 1944—1964 роках (до самої смерті) працював директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук України (сьогодні це Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського Національної академії наук України). З цим науковим закладом плідно співпрацювала фольклористка Тамара Андріївна Сис-Бистрицька з Кам’янця-Подільського, була особисто знайома з Рильським, унаслідок його клопотання отримала путівку для лікування в Карлових Варах. Детальніше про зв’язки поета з Поділлям і Кам’янцем-Подільським див. статтю «Подільські перехрестя Максима Рильського».
 

Надгробок Максима Рильського на Байковому кладовищі в Києві
 
1986 рік. В Афганістані загинув Анатолій Іванович Цепреуз. Він став останнім із 15 земляків із міста Кам’янця-Подільського та Кам’янець-Подільського району, що віддали молоде життя на чужій афганській війні. До дня виводу радянських військ (15 лютого 1989 року) ще залишалося 2,5 роки, але кулі обминали наших земляків... А в травні 1992 року в Георгіївській церкві на Польських фільварках встановлено та освячено меморіальну плиту з іменами всіх 15 кам’янчан (із міста та сіл району), які загинули в Афганістані. Анатолій Іванович народився 13 серпня 1944 року в селі Кадіївці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. У Збройних силах СРСР перебував із 23 листопада 1963 року. Закінчив Київське вище танкове командне училище і Академію бронетанкових військ. У березні 1986 року був направлений в Афганістан. Проходив службу радником заступника командира дивізії афганської армії з техніки та озброєння. Неодноразово допомагав командуванню дивізії в організації обслуговування, ремонту та відновлення техніки. Проявив себе відмінним офіцером та висококваліфікованим спеціалістом. 24 липня 1986 року під час бойової операції, БТР, в якому був Цепреуз, підірвався на міні — і він загинув. Нагороджений орденом Червоного Прапора (посмертно). Похований на центральному кладовищі міста Кам’янця-Подільського.

 


© Олег Будзей


Дивіться також:

Категорія: Кам'янецький календар | Додав: OlegB (23.07.2015) | Автор: Олег Будзей
Переглядів: 644 | Коментарі: 1 | Теги: Густав Бельке, 24 липня, Максим Рильський, Ольга Приходько, Володимир Підгаєцький, кам'янецький календар | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
0
1 KamPod   (25.07.2015 22:01) [Материал]
Довідник дослідників Поділля (1993)

1928р. - у с.Печеніжці Коломийського р-ну Ів.-Франків. обл. народився Володимир Васильович Грабовецький - укр. історик, поділлєзнавець, доктор історичних наук (з 1969), професор. 
Досліджує історію селянських рухів у Сх. Галичині і Прикарпатті, в т.ч. на Зх. і Сх. Поділлі, події визвольної війни укр. народу 1648-1654, займається краєзнавством.

Имя *:
Email:
Код *:
Категорії розділу
Кам'янецький календар [366]
Села від А до Я [1]
Історія [54]
Культура [38]
Персоналії [86]
Релігія [11]
Суспільство [21]
Різне [23]
Пошук
Свіжина
Дуже цікаво розповідає про вулицю Зантус

Доброго дня,
хто може показати на

Скажите пожайлуста а где хранится виньет


да... мне бы такая штуенция не помешала


Пошук
Статистика
Rated by ORS3
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Copyright MyCorp © 2024Створити безкоштовний сайт на uCoz