1956 рік. Технічне училище № 2 Головного управління трудових резервів при Раді Міністрів СРСР (вулиця Котовського, 3) розпочало підготовку мулярів і штукатурів.
1986 рік. У Кам’янці-Подільському у великому залі кінотеатру «Юність» відбулася кінопрем’єра чотирисерійного телефільму «Устим Кармелюк».
1990 рік. Розпочав роботу журналістом як кореспондент новоствореної газети Кам’янець-Подільської міської ради «Кам’янець-Подільський вісник» Олег Васильович Будзей (до того — завідувач бюро системного математичного забезпечення Кам’янець-Подільського проектно-конструкторського бюро автоматизованих систем управління). Крім нього, до складу редакції увійшли Іван Васильович Покотило (редактор), Віталій Петрович Мацько (заступник редактора), Юлія Броніславівна Яворська (кореспондент). Усі троє мали журналістську освіту (закінчили факультет журналістики Київського університету) та досвід журналістської роботи.
1991 рік. У Всеукраїнському референдумі мешканці міста Кам’янця-Подільського та Кам’янець-Подільського району підтвердили Акт проголошення незалежності України. У місті з 72819 виборців узяли участь у голосуванні 85,3% (за — 58136, проти — 2872), у районі з 64507 виборців узяли участь у голосуванні 96,3% (за — 60298, проти — 1378). Показники «за» в місті (93,6%) та в районі (97,1%) були вищими, ніж у цілому по Україні (90,32%).
1993 рік. Суд поновив на посаді директора Кам’янець-Подільського ліцею № 18 Валентину Михайлівну Миколайчук, незаконно звільнену міськвиконкомом 22 листопада.
1996 рік. У Кам’янці-Подільському в міському Будинку культури з ініціативи місцевого національно-демократичного блоку відбувся мітинг «За єдність проти безправ’я та жебрацтва українського народу».
1996 рік. З посади директора Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника звільнено Стефанію Едуардівну Баженову, яка очолювала музей 12 років (з 1984 року). Її наступницею 20 січня 1997 року стала Людмила Павлівна Станіславська. Тим час Стефанія Едуардівна в червні 2001 року захистила кандидатську дисертацію «Юзеф Антоній Ролле в громадському, науковому та просвітницькому житті Правобережної України другої половини XIX століття», а в лютому 2010 року — докторську дисертацію, в якій розглянула проблеми історії та культури України в історико-краєзнавчих і художніх творах представників «української школи» в польській літературі 1820—1890 роках.
1997 рік. У Кам’янці-Подільському в реабілітаційному центрі «Логос» відкрито гінекологічний кабінет.
2003 рік. У Кам’янці-Подільському підписано протокол про співпрацю між Кам’янцем-Подільським і польським містом Ґлоґув. 5—7 квітня 2004 року в Кам’янці-Подільському перебувала делегація Ґлоґува. 27—29 травня 2004 року в Ґлоґуві перебувала делегація з Кам’янця-Подільського на чолі із заступником міського голови Володимиром Казачуком. Президент Ґлоґува Збігнєв Рибка та Володимир Казачук підписали угоду про співпрацю в сферах культури, туризму, освіти, промисловості, роботи з молоддю, охорони здоров’я тощо. Кам’янчани взяли участь у святкуванні Дня міста.
2015 рік. У Кам’янці-Подільському офіційно відкрито центральне відділення публічного акціонерного товариства «Банк Січ». Це перше відділення цього банку в Хмельницькій області. Очолює відділення Юрій Михайлович Польовий.
Цього дня народилися:
1859 рік. У місті Хорол (нині один із районних центрів Полтавської області) народилася (19 листопада за старим стилем) Катерина Миколаївна Мельник-Антонович (Антонович-Мельник, дівоче прізвище — Мельник) — український археолог, історик, громадська діячка, дружина історика Володимира Боніфатійовича Антоновича. Закінчила 1877 року гімназію у Полтаві, 1882 року — історико-філологічний відділ Київських вищих жіночих курсів. 1883 року обстежила окремі пам’ятки язичницького часу на території руїн колишнього монастиря в Бакоті. У журналі «Киевская старина» опублікувала нотатки «Путевые очерки Подолья» (1884, 1885), «На Днестровском «побережье» (1887). Померла 12 січня 1942 року в Києві.
Катерина Миколаївна Мельник-Антонович
1896 рік. У селі Стрєлковка Малоярославського повіту Калузької губернії (нині Жуковського району Калузької області) народився (19 листопада за старим стилем) Георгій Костянтинович Жуков — радянський полководець і державний діяч, Маршал Радянського Союзу, чотириразовий Герой Радянського Союзу, кавалер двох орденів Перемоги. Закінчив 1916 року Харківську школу унтер-офіцерів. У складі 15 випускників закладу Жукова направили на поповнення 10-ї Кавказької дивізії, що діяла на Південно-Західному фронті. У серпні 1916 року він прибув на залізничний вокзал Кам’янця-Подільського. Жуков побачив маленьку станцію посеред поля (тоді між вокзалом і містом була чимала відстань, вкрита кукурудзяними полями). Висадили тут не тільки поповнення для 10-го драгунського Новгородського полку, в якому служив Жуков, але й близько сотні коней для цього полку, а також поповнення для 10-го гусарського Інгерманландського полку. Висадка вже наближалася до кінця — і раптом різкий сигнал повітряної тривоги змусив Жукова швидко припасти до землі: у небі з’явився ворожий літак-розвідник. Кожен ховався, де міг. Літак покружляв над закляклими російськими вояками, скинув декілька невеликих бомб і подався на захід. Одного солдата було вбито, поранено п’ятеро коней. Назавжди вкарбувався в пам’ять Жукова цей епізод. Уже на схилку віку він, пишучи «Спогади та роздуми», назвав висадку біля Кам’янця-Подільського в серпні 1916 року своїм першим бойовим хрещенням. Від вокзалу поповнення маршовим порядком направили на Дністер, де тоді в резерві Південно-Західного фронту стояла 10-а кавалерійська дивізія. Далі була участь у Першій і Другій світових війнах, слава й опала, полярні оцінки його діяльності (так, серед простих солдатів, які воювали під командуванням Жукова, поза очі його називали «М’ясником»). Помер Жуков 18 червня 1974 року в Москві.
Унтер-офіцер Георгій Жуков, 1916 рік
1937 рік. У селі Врублівці (нині Кам’янець-Подільського району Хмельницької області) у сім’ї вчителів народився Анатолій АнтоновичГуківський — музикант, педагог. Закінчив Баговицьку школу, після служби в армії — факультет фізичного виховання Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (навчався в 1959—1963 роках). Одночасно відвідував заняття з теорії музики та сольфеджіо на факультеті молодших класів, оволодівав грою на баяні, акордеоні. Викладав фізкультуру та музику в школах сіл Маків, Колубаївці (серед учнів — народний артист України Михайло Дідик), Кам’янка, медичному училищі. 1974 року при Боришковецькому будинку культури створив фольклорно-етнографічний ансамбль «Хто на чому» (від 1975 року — «Світанок»), був його художнім керівником. Автор пісень «Рідний мій краю», «Срібна обручка Смотрича», «Журавлі» та багатьох інших. Оркестрував твори для шкільних колективів. Видав репертуарно-методичний посібник «Рідний мій краю» (Кам’янець-Подільський, 2006).
1946 рік. Народився Дмитро Петрович Юрченко. Працював начальником Кам’янець-Подільської автомобільної газонаповнювальної компресорної станції.
Цього дня відійшли у вічність:
1825 рік. У місті Таганрог помер (19 листопада за старим стилем) Олександр I (Олександр Павлович Романов) — російський імператор від 24 березня (12 березня за старим стилем) 1801 року. Народився 23 грудня (12 грудня за старим стилем) 1777 року в Санкт-Петербурзі. Відвідав Кам’янець-Подільський 6—8 травня (24—26 квітня за старим стилем) 1818 року.
1900 рік. У Вінниці помер (18 листопада за старим стилем) Микола Йосипович Яворський — священик, педагог, краєзнавець, член (з 1886 року) Подільського єпархіального історико-статистичного комітету. Народився 17 жовтня (5 жовтня за старим стилем) 1866 року в селі Поташня Ольгопільського повіту Подільської губернії. У Кам’янці-Подільському закінчив 1886 року духовну семінарію, викладав у духовному училищі, в Кам’янецькому повіті був священиком у селі Врублівці. Автор публікацій «Історичні відомості про Кам’янець-Подільський і його православні церкви у зв’язку з цивільним і церковним життям Поділля» (1889—1891), «Кам’янецька Хрестовоздвиженська церква на Карвасарах» (1890).
1934 рік. У Ленінграді (нині Санкт-Петербург) загинув від пострілу в потилицю Сергій Миронович Кіров (справжнє прізвище — Костриков) — радянський партійний і державний діяч, перший секретар Ленінградського міського комітету Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) і член Політбюро Центрального комітету цієї партії. Народився 27 березня (15 березня за старим стилем) 1886 року в місті Уржум В’ятської губернії (нині Кіровська область Російської Федерації). У Кам’янці-Подільському південна частина нинішньої вулиці Зарванської від 9 квітня 1936 року до 11 вересня 1990 року була відома як вулиця Кірова.
1934 рік. В Ялті помер Іван Данилович Дніпровський (справжнє прізвище — Шевченко) — український письменник, перекладач. Народився 9 березня (25 лютого за старим стилем) 1895 року в селі Каланчак (тепер селище міського типу Херсонської області). Закінчив 1923 року Кам’янець-Подільський інститут народної освіти. Тоді ж одружився з письменницею-кам’янчанкою Марією Пилинською, восени 1923 року виїхав до Харкова. Працював в Управлінні у справах друку, редактором Державного видавництва України, секретарем журналу «Червоний шлях». Належав до літературних організацій «Гарт», ВАПЛІТЕ, Пролітфронт. Був одним із близьких однодумців Миколи Хвильового.
1978 рік. У Києві помер Петро Йосипович Панч (справжнє прізвище — Панченко) — український письменник, лауреат Шевченківської премії 1966 року за повість «На калиновім мості». Народився 4 липня (22 червня за старим стилем) 1891 року в місті Валки (тепер Харківської області). Разом із Володимиром Сосюрою, Юрієм Яновським, Андрієм Малишком 3—4 грудня 1940 року зустрічався з трудівниками Кам’янця-Подільського. Як повідомила 5 грудня обласна газета «Червоний кордон», що видавалася в Кам’янці-Подільському, «на літературних вечорах письменник Петро Панч знайомив присутніх з досягненнями і шляхами розвитку української літератури; характеризував творчість окремих письменників». Крім того, «Петро Панч прочитав уривок з нового роману «Запорожці», про селянські повстання в XVII сторіччі». У 1949—1953 роках був головою Харківської організації Спілки письменників України, у 1966—1969 роках — секретарем правління Спілки письменників України.
1984 рік. У Києві померла Поліна Микитівна Самійленко — українська актриса, заслужена артистка УРСР (1930), дружина репресованого актора Йони Шевченка, авторка мемуарів «Незабутні дні горінь» (1971). Народилася 16 травня (4 травня за старим стилем) 1889 року в місті Васильків (тепер Київської області). Працювала в театрах декількох міст, зокрема й Кам’янця-Подільського.
2003 рік. У Кам’янці-Подільському помер Валер’ян Болеславович (у побуті — Валерій Борисович) Баньковський — педагог, журналіст. Народився 17 квітня 1958 року в селі Оринин, який тоді ще був (до 23 вересня 1959 року) районним центром у Хмельницькій області. Закінчив 1975 року Орининську середню школу. Працював на тваринницькій фермі, в тракторній бригаді. 1978 року закінчив Кам’янець-Подільське технічне училище № 4 (згодом СПТУ № 14), здобув фах слюсаря-інструментальника. Працював в обласному архіві техніком, молодшим науковим співробітником, головним охоронцем фондів. 1985 року заочно закінчив історичний факультет Чернівецького університету. Від 1981 року працював учителем у селі П’ятничани Чемеровецького району, в училищі кіномеханіків (Сороки), в Голоскові, в Підпилип’янській неповній середній школі (у 1986—1989 роках — директор). Займався підприємницькою діяльністю. Від 1995 року працював журналістом: кореспондент (від 1 лютого 1995 року), завідувач відділу міського життя (від 1 червня 1995 року) газети «Кам’янець-Подільський вісник», редактор журналу «Перспективи» (у 1999—2000 роках), газет «Поділля-центр», «Місто» (від 2002 року). Друкувався також під псевдонімом Семен Шкварок. 6 червня 1996 року нагороджено Почесною грамотою Хмельницької обласної державної адміністрації за краще висвітлення проблем промисловості, приватизації, будівництва, соціально-культурного розвитку територій. За рахунок гранту від фонду «Євразія» проходив журналістське стажування в Голландії. 1999 року був довіреною особою кандидата в Президенти України Геннадія Удовенка.
Довідник дослідників Поділля (1993): 1887р. - народився Микола Дмитрович Леонтович - видатний укр. композитор, хоровий диригент, збирач подільск. музич. фольклору, педагог, муз.-громадськ. діяч. В 1892-98 навчався в Кам'янець-Под. дух. семінарії, керував учнівським хором. Працював учителем музики і співів у школах Поділля в Чукові (1899-1901), Вінниці (1902-1905), Тульчині (1905 і в 1919), Тиврові і Летичеві. А також з довідника таке: "Основу творчості Л. складав муз. фольклор Поділля. Л. обробив 150 укр. нар. пісень, з яких значна кількість є подільскими. Опублікував "Перший збірник пісень з Поділля" (1901) і "Другу збірку пісень з Поділля" (1903)".
Загинув від руки бандита в хаті свого батька в с. Марківка 23.01.1921р.
В нашому календарі ця дата народження Леонтовича зустрічається за 13 грудня і там зазначено, що 1 грудня - це за старим стилем
0
